А цей клієнт мені навіть подобався. По-перше, професійність, тобто володіння матеріалом, по-друге, скромність і нехтування особистим іміджем заради справи. Мені доводилося мати справи з багатими людьми, навіть з дуже багатими, і я помітив, що особиста скромність - їхня професійна, якщо можна так висловитися, риса. З іміджу вибивався хіба діамант на пальці - але, можливо, то подарунок коханої чи родинний амулет.
Однак виклад китайських реалій трохи затягувався, тому я дочекався вимушеної паузи - просто для того аби набрати повітря в груди - і ввічливо попрохав:
- Я хотів би познайомитися з виробництвом.
- Цо пан муві? - він, здається, трохи захлинувся.
- Я хотів би познайомитися з виробництвом, - повторив я дослівно для полегшення сприйняття.
- По цо? - здивувався пан Марек.
- Ми купуємо у вас «Граціозу».
- Бардзо добже! - він щиро зрадів від такої інформації і навіть сплеснув у долоні, зблиснувши діамантом.
- Багато «Граціози».
- Но, не надто дужо, - він звів брови, - бо як порівняти ту кількість, що пан замовляє на рік, із кількістю жінок в Україні…
Я вирішив не чекати ще одного статистичного звіту:
- Але достатньо?
- Очивіще.
Ага, перший крок є. Ходімо далі.
- Наші клієнти цікавляться деталями виробництва, та й самі ми хотіли б ознайомитися з тим, як відбуваються процеси на вашому підприємстві.
Він дивився на мене, ніби не розуміючи:
- Вона має малу ефективність?
- Хто?
- «Граціоза»?
Я розвів руками:
- Ні, вона має чудову ефективність.
- Но власне! То по цо пану виробництво?
Логічно, нема чого сказати.
- Зачекайте, пане Володиєвський. Але ж ми є ексклюзивним дистрибутором.
Оця вже мені собача бізнес-мова. Аж у горлі шкребе.
- А! - зрадів раптом Генеральний менеджер. - Зрозумяле. Пан цікавиться ціною. Власціве! І ми готові предисткутувати ціну, - він поклацав кнопками телефону: - Пані Кшисьо, ілє коштує «Граціоза» для України?
Та миттєво відповіла, немовби знала всі цифри напам’ять. Ні, все-таки професійний персонал - основа будь-якого бізнесу.
- Отож! - знову потер руки пан Марек, потім щось підрахував на калькуляторі. - Ну, я міг би скинути для пана пару злотувок. А точніше, одну і три десятих. Але тільки за умови істотного зросту обсягів. Бо я не якийсь там халупник. Мої фабрики розраховані на великий обсяг, і те, що пан купує зараз, для нас є фактично страйк! А якби…
Довелося втрутитися.
- Пане Володиєвський, мене не цікавить ціна.
- А цо цікавить пана? - щиро здивувався він.
- Виробництво.
- Рани Бозькі, на цо пану наше виробництво?
Він поводився точнісінько як пташка, що захищає своє гніздечко, але ж саме оте гніздечко і було моєю метою.
- Розумієте, пане Мареку, я не бухгалтер. Мене не цікавить ціна. Я лікар, і моя задача - оглянути виробництво і зробити висновки, чи відповідає воно нашим високим вимогам.
Про високі вимоги це я навмисне підпустив. Хай знає, з ким зв’язався. І пан генеральний менеджер дійсно занервував. Підскочив, немовби його бджола вкусила, та забігав своїм невеличким кабінетом.
- Не розумєм. На цо пану виробництво? Тераз у мене купує Китай. То як пан собі мислить, їх цікавить виробництво? Вони його мають в носі! Цікавляться, чи їхні китаянки будуть худими, коли прийматимуть препарат. І ще ціною. Ну, там упакування, обов’язкові написи, сертифікація… - він зачепився за нове слово і спробував іще один фінт, - в Україні «Граціоза» сертифікована?
- Авжеж.
- Но власне! Сертифікат - це одповідність певним стандартам. То значить, наш засіб одповідає стандартам України?
- Він відповідає міжнародним стандартам, - блиснув я ерудицією, - інакше б ми його не купували.
Пан Марек зупинився і навис наді мною, немов Роденівський мислитель.
- Но?
- Що «но»?
- Чого ж пану іще треба?
Я посміхнувся дещо кровожерливо:
- Подивитися ваше виробництво.
- По цо?
- Я вже пояснював.
Моя наполегливість нарешті досягла мети. Пан Володиєвський завмер, щось обмірковуючи. Пальці вибивали на столі складний ритм, котрий, як твердять медики, знаходиться в резонансі із власними біоритмами піддослідного. Я взагалі останнім часом дізнався чимало корисного завдяки спілкуванню з науковцями.
- То як?
Він явно вагався і треба було дотискувати.
- Ні, нех пан зрозуміє, ми маємо свої ноу-хау.
- Мені не потрібні ваші ноу-хау. Я лікар, а не технолог.
- Звідки маю відати, що пан не технолог? - вигукнув він, але потім отямився і стишив голос: - Ні, не маю поводу не вірити документам пана… але показати пану виробництво все одно не можу.
Останні слова далися панові Мареку непросто. Здавалося його ось-ось трафить шляк.
- Тобто мені так і передати своєму керівництву?
Це питання теж не було простим. Пан генеральний менеджер нервово почухав носа і сказав голосом ображеного першокласника:
- Я буду скаржитися.
- Кому? - здивувався я.
- Пану Винниченку. О, пан Винниченко - шляхетна людина! Він розуміє. Як то можна - вимагати від виробника показати своє виробництво? Це ж є комерційна таємниця!
- То пан генеральний менеджер покаже мені своє виробництво чи ні? - нарешті поставив я питання руба.
Він знову зачухав носа:
- Длячего пан не розуміє? Я би давно показав пану виробництво. Від корпорації «Краса і сила» не може бути секрету. Але я не можу! Чи пан розуміє? Не можу!
Оце вже діло! Хай мене корова на льоди запросить, якщо тут не заховане щось цікаве. Не може він - зрозуміло? І длячего? Ясний пьорун! Длятего, що коли б на виробництві все було чисто, він би зміг. Отже, результати першої розвідки можна вважати задовільними. Тільки б не перетиснути, щоб не перелякався завчасно. Все у свою чергу. Звичайно, була б моя воля, він би вже прямував до космопорту. В кайданах. Для мене доказів вистачить. Але не для керівництва. І тому я сказав примирливо:
- Ну, як пан не може - то не може. Чого так нервуватися? Що я, не розумію, чи що?
Мої слова справили приблизно таке враження, як глас Мойсея на народ Ізраїлю. Пан Марек завмер,
