косметолог! Наче ми, косметологи, не лікарі.
- Ви дозволите, колего, запросити вас на філіжанку кави. А чи коньяку? Заради такого випадку можна і коньяку, га?
Я кисло кивнув:
- Із задоволенням. Але мені б трохи поспати…
- Розумію, розумію. Після такого енергетичного викиду потрібно відновитися. Але коньяк лишається за мною.
- Згода.
- Пане професоре, пробачте, - втрутилася раптом одна зі стюардес. - А ви бачили, яке красиве татуювання в неї на грудях? Мабуть, коханий десь на неї чекає. А міг би не дочекатися, якби не доктор!
Підлабузниця!
Професор посміхнувся і зробив два кроки до крісла пацієнтки.
- Ні, красунечко, - товстий професорський палець тицьнувся просто у білу грудь. - Ці два серця означають тільки те, що в нашої хворої насправді два серця.
- Як це? А таке буває? - хором запитали стюардеси.
- Буває. І в таких випадках пацієнтам роблять стандартне татуювання, щоб кожен лікар знав і був дуже обережним у застосуванні серцевих процедур. От, колега вам підтвердить.
- Угу, - кивнув я.
А що іще я міг сказати?
Більше того дня нікого лікувати не довелося. Гладкий професор залишив рекомендації щодо подальшого догляду за пацієнткою, а я скромно заховався за його авторитетом і за першої можливості здимів на своє місце. Ніщо так не прикрашає таємного агента, як скромність. І не тільки прикрашає, а й іноді рятує життя.
Попереду на мене чекала Велика Польща і велика робота в ній.
Планета зустріла чудовою погодою. На небі сяяли два сонця, що цілком відповідало гонору місцевого населення. Крім того, два сонця - це дуже зручно. На небі одне - значить ранок, два - день, ввечері знову одне, вночі жодного. І взагалі планета мені сподобалася. Невеличка, так що обрій помітно загинається. Сила тяжіння приблизно відповідає нашій, хіба що вільніше почуваєшся, коли довго йдеш. Один континент, на якому, власне і розташована сама Велика Польща - «од можа до можа». Місця навалом, на такій території з комфортом може розташуватися десь із мільярд народу, а поляки ще довго не дотягнуть до такої цифри. От пам’ятаю своє відрядження до Піднебесної, то це, скажу вам, зовсім інша справа. Китайці примудрилися заселити свою планету так щільно, що ногу немає де поставити. І це при тому, що в Старому Китаї їх зовсім не поменшало! А в Польщі просторо. Столицею, зрозуміло, Варшава. Вони її збудували один до одного як земну, тільки з місцевого матеріалу. І знаєте, мені навіть більше сподобалося. Мабуть тому, що гармоніює з тутешнім ландшафтом.
Зрозуміло, що офіс такої поважної організації, як «Пані Граціоза», розташувався в столиці, а тому я неквапом, як і годиться поважному лікареві, дістався готелю, у якому заздалегідь було заброньовано номер «з усіма вигодами». Ну, до вигод мені, самі розумієте, - козак має спати під вишнею. Проте сьогодні я не козак… точніше, козак, але працюючи під легендою лікаря, потребую відповідних умов.
На зупинці таксі я ґречно розкланявся із гладким професором, що дефілював попід ручку із симпатичною кобітою. Щось у дівочій фігурі здалося знайомим, але я не став напружувати професійно-фотографічну пам’ять і поквапився зникнути, аби не встрявати в розмови на слизькі теми. Проте панові Гладкому подумки віддав належне - дарма, що науковець, а часу в дорозі не гає.
Отже, поселившись у готелі, я вирішив брати вола за роги, а точніше не вола, і якщо вже казати чесно, не зовсім за роги. Хоча брати міцно.
Вулиця короля Казімежа, на якій, відповідно до напису на упаковці, містилося гніздо терористів під назвою «Пані Граціоза Інтернешенел», складалася майже із самих хмарочосів. І дійсно, на одному з них невдовзі я побачив напис: «Пані Граціоза». Так ось ти насправді яка!
З легким щемом у душі я переступив скляний поріг і на прозорому ліфті дістався вісімдесят сьомого поверху, де, як повідомляв величезний напис, містився офіс Генерального менеджера компанії Марека Володиєвського.
Так. Солідні у нас постачальники. Але ж і корпорація «Краса і сила» - теж не хвіст собачий, і їхній хмарочос на Хрещатику не гірший за цей. Так що тримайся, Мамаю! І кирпу гни. Вони тут іншого не розуміють.
Приязна секретарка уважно вивчила мою посвідку і навіть не зморгнула оком.
- Прошу пана сідати. Пан Володиєвський зараз прийме пана Мамая.
Я вмостився в досить незручному фотелі. Секретарка додала, що пан Володиєвський, попри свою надзвичайну зайнятість, буде радий бачити пана з України буквально за якусь хвилину. Що ж, хвилину - то хвилину. Я готовий був чекати, як кажуть поляки, навіть до усміхненої смерті. І дійсно, проминуло вже добрячих півгодини, коли секретарка нарешті клацнула замком на великих дверях:
- Прошу пана.
Кабінет Генерального менеджера фірми «Пані Граціоза» був доволі скромним - адже саме так повинні жити по-справжньому багаті люди. Робоча обстановка, як відомо, не дає підлеглим розслаблятися і спонукає їх до творчості.
Сам Марек Володиєвський виявився лисуватим, трохи зажирілим дядьком у дорогому, але зім’ятому піджаку. Він явно не користувався продукцією своєї фірми - чи знав про неї більше, ніж навіть ми?
- Дзень добрий!
- О, прошу пана Мамая сідати. Міло мі пана відзєць. Славетна корпорація «Краса і сила»! Бардзо міло. Чай, каву?
- Каву, - вибрав я, влаштовуючись у знов-таки незручному фотелі.
- Як ся має пан Влодзімеж?
Він, безперечно, мав на увазі Винниченка.
- Нівроку, - відповів я розпливчасто.
- А донечки? Підростають?
Така глибока обізнаність у особистому житті мого теперішнього директора, напружувала. А раптом вони друзі? А раптом їхні дії якось скоординовані? Ні, про таке й думати не хотілося. Цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи.
- Слічні, - іще більш розпливчасто зазначив я. Хоч би знати, скільки їм років.
- А я пам’ятаю їх ще зовсім маленькими! - він замріяно поцмокав губами. - Але до справи. Що пан має до мене?
Якщо метою пана Володиєвського було збити мене з пантелику своїми натяками на близькі стосунки з Винниченком, то мушу зізнатися, що це мало не вдалося. Проте я вчасно прийшов до тями.
- Мене цікавить «Граціоза».
Він сплеснув у долоні:
- Матка Бозка! Пана цікавить «Граціоза»! Всіх цікавить «Граціоза»! Ха! Пан не повірить, але навіть китайців цікавить «Граціоза», а чи може пан уявити обсяги китайського ринку?
Представник української корпорації не мав зеленого поняття про обсяг китайського ринку.
- О, то є колосальні обсяги! Коли врахувати, що тільки населення Старого Китаю за різними оцінками складає від двох мільярдів до двох мільярдів трьохсот мільйонів, з яких п’ятдесят п’ять процентів жінки, з яких у свою чергу тридцять процентів мають проблеми із зайвою вагою…
Пан Володиєвський розійшовся, він весь час тер свої червоні долоні, і на середньому пальці виблискував перстень з величезним діамантом. У найпатетичніші моменти своєї промови генеральний менеджер навіть починав бризкати слиною, так що мені залишалося тільки дякувати невідомому архітекторові, що виніс фотелі для відвідувачів на значну відстань від господарського стола.
- Середня потреба в «Граціозі» на одну жінку є дві з половиною пачки на рік, з чого виходить…
Він сипав цифрами, немовби на щорічному конгресі статистиків. Мені це було дуже цікаво, чи принаймні такий вираз зберігався на тренованому обличчі. Клієнта треба розігріти - так вчить теорія. Холодний клієнт - те саме, що холодний борщ - з’їсти можна, перетравити - ні.
