- Скоріше історією.
Я здивовано звів брови.
- Історією?
- Якщо ви будете перебивати, ми не вкладемося в п’ять хвилин і вийде, що ви гірший за прибиральницю.
Як вона цікаво викрутила. Типовий приклад жіночої логіки.
- Так от. Собака, навіть якщо він зовні дуже схожий на кицьку, завжди залишиться собакою. Тому що в нього собачі гени. І ці собачі гени будуть передаватися, як ти породу не модифікуй. Зрозуміло?
- Дві хвилини, - повідомив я.
Дівчина посміхнулася:
- Встигнемо. Якщо будете уважні, пане Мамаю.
- Буду, - я одразу ж погодився.
- Так отож. У людей теж є гени, які відповідають за расу і національність. Ці гени можна прослідкувати від покоління до покоління. А це означає, що, виділивши, наприклад, наш із вами національний ген, ми зможемо простежити географію розселення прадавніх українців та їхніх нащадків аж до сучасності. І точно визначити зв’язки між народами.
- Зачекайте. Це означає, що історичні легенди про переселення народів…
- …можуть бути підтверджені або спростовані точними науковими методами. Шляхом кореляційного генного аналізу. Скільки хвилин?
- Три.
- Ви кращі за прибиральницю.
Це був сумнівний комплімент. Але я відчув, що наш контакт поступово вийшов на інший рівень, і тому наважився:
- А можна, я вас буду, як ваш дідусь, Галушкою називати? Дуже затишне ім’я.
У відповідь можна було чекати на здивування і навіть обурення, але все вирішилося значно простіше.
- Тільки без пані. А я вас просто Мамай. Годиться?
- Годиться. Галушко, а що ви робите сьогодні ввечері?
- Я роблю біоаналізи на замовлення одного дуже швидкого молодика.
- Ой, а вже й справді вечір.
- А потім асистую академіку Майбороді у серії генетичних експериментів. Які, до речі, будуть не зайвими і для моєї дисертації.
Тут машинерія в кутку запищала, і Галушка, вибачившись, пересіла до комп’ютера.
- Давайте подивимося, що ви там принесли. Так. Білки, амінокислоти… - дівчина глянула на мене з-під брів. - Це ви мені препарат для схуднення принесли?
Я кивнув.
- Ну що ж, тоді це й справді він. Типовий, один із безлічі своїх братів. Тільки…
- Що тільки? - стрепенувся я.
- Точно. Додаткова біодобавка зі стабілізатором. Ти диви, яка хитра!
- А що воно таке?
На екрані крутилася страхітливого вигляду молекула, яка, певно, втекла сюди з підручника хімії.
Галушка прикусила губку:
- І справді, що воно таке? Цікава штучка!
- Медицина безсила? - уточнив я.
- Чому це безсила? Те, що зробила людина, людина й розшифрує, - дівочі пальці впевнено бігали клавіатурою.
Я чекав на продовження цієї думки, але Галушка з головою поринула у вивчення молекули на екрані.
Це тривало нескінченно, аж поки я не витримав:
- І довго?
- Що, пробачте?
- Розшифровувати довго?
Вона наморщила чоло, від чого стала схожою на вчительку.
- Мінімум тиждень.
Тижня в мене не було. Я зробив благальне обличчя.
- Пробачте, але стільки я на стільці не висиджу.
- Ну що ви! - дівчина засміялася і зморшки на чолі розбіглися урізнобіч. - Це потрібне зовсім інше обладнання, в іншій лабораторії.
- А раніше ніяк не можна?
- Ну, хіба на пару днів, - розвела руками Галушка.
Пара днів теж нічого не рятувала. Доведеться діяти навпомацки. Втім, нам, агентам УГС, це не першина. Який там наступний пункт у плані розробки справи «Право першої ночі»? Якщо біодобавку виявлено в польських зразках, то…
- …то приходьте завтра. І ми з вами почнемо працювати, - закінчила дівчина фразу, початок якої я так і не почув.
- Завтра?
- Так, із самісінького ранку.
Пропозиція виглядала дуже звабливою. Але я швидко згорнув внутрішню дискусію і сумно зітхнув:
- Завтра, скоріш за все, мені доведеться летіти у відрядження.
- Далеко?
- Та не дуже. До Польщі.
І от я летів до Великої Польщі.
Хоч би як там швидко долав парсеки надсвітовий лайнер «Південь», розроблений у серці світової космічної індустрії - корпорації «Південьмаш», все одно дванадцять годин роздумів мені було гарантовано. Дванадцять годин, аби виспатися (чого бракувало весь останній тиждень) та обміркувати деталі операції, від якої, щиро кажучи, вже голова йшла обертом.
Відтоді як анабіоз під час галактичних польотів було заборонено через руйнівний вплив на мозкові клітини, у нас, секретних агентів, значно підвищився коефіцієнт корисної дії. Уявіть собі - раптом серед стрілянини, стеження, сутичок та гонитви випадає кільканадцять годин примусового спокою. Тут встигнеш і проаналізувати інформацію, і збудувати план, і ухвалити єдине вірне рішення - дуже зручно.
Поки милі стюардеси допомагали зручно влаштуватись у фотелі, я активував програму із занурення в польську мову. І до того дозанурювався, що навіть перехрестився по-католицькому, коли командир традиційно попрохав пасажирів помолитися на доріжку. Тьху ти.
Отже, які козирі в мене на руках? Головний козир - це посвідка про відрядження від корпорації «Краса і сила» за підписом самого Винниченка. Побачивши подібну цидулку, всі повинні стати струнко. Принаймні я на їхньому місці став би. В який спосіб начальству вдалося отримати такий документ, не розкриваючи карт, невідомо. А втаємничувати «Красу і силу» у суть справи було б щонайменше нерозумно. Зважаючи на моральне підґрунтя проблеми та знаючи, що в їхнього господаря дві доньки підростають… Я б не позаздрив польським виробникам. Проте самосуд - не наш метод. Крім того, він нічого не вирішить, бо хто завадить терористам додавати своє зілля до інших препаратів? Це ж так просто - згорнути виробництво в Польщі та почати десь інде. Не запроваджувати ж тотальний контроль на кордоні? Тим більше, що це суперечить угодам про ЄГЕП, тобто Єдиний Галактичний Економічний Простір. Отож-бо й воно. Ось чому я мусив летіти в самісіньке гніздо. Щоб виявити і знешкодити джерело зарази. Злого генія, чи хто він там.
З того часу як поляки обрали собі для життя Велику Польщу, а було це ще за царя-косаря, традиційні зв’язки між нашими країнами не тільки не погіршилися, а й зміцнилися. Адже саме наші будівельники розбирали по шматках пам’ятки старого Кракова, аби скласти їх на новій планеті. І саме наші зорельоти перевозили усе це до сусідньої системи - наче там свого каміння мало. Ну й, зрозуміло, разом із поляками
