[21]. Всі наші домовленості лишаються в силі.
Салман Каганович взяв паузу, трошки пожував губами і врешті таки видав:
- Якщо ти боїшся, що я після цього крутитиму тобі яйця, то можеш вважати, що я останній поц.
Як на мене, формулювання було сумнівним, але Родимчик його проковтнув. Він заплющився, явно на щось наважуючись, нервово потер долоні, і раптом посміхнувся світлою усмішкою немовляти.
- Розумію, що не всім тут сподобаються мої аргументи, але головне, що вони гарантовано розвіють претензії цього гоя. Ми повинні розуміти, що він поїде, а ми й далі працюватимемо разом, і варто запам’ятати кожному з нас, що саме такі мої дії позбавили нас купи неприємностей.
Куди це він, цікаво, хилить?
- Переконливість моєї аргументації базується на простоті технологічної складової підприємства, яка тільки підкреслює ефективність бізнес-рішень і значення маркетингу як стрижневої складової успіху на ринку.
Усі слухали з непідробною цікавістю.
- Справа в тому, що ми не можемо використовувати крадені біотехнології, у чому нас тільки-но звинуватили. І не можемо це робити з тої простої причини, що ми не використовуємо ніяких біотехнологій взагалі.
У кімнаті запала мертва тиша. А тоді я ляснув себе по лобі і гучно зареготав.
- Що трапилося? - нервово стрепенувся Лейбович.
Я витер сльози, що набігли на очі від сміху, і махнув рукою:
- Згадав одну схожу історію. Не звертайте уваги.
- Як це - не використовуєте технологій? - банкір явно тільки зараз второпав значення Родимчикових слів.
- А ніяк не використовують, - не втримався я. - Не використовують, і все.
- Ми просто закуповуємо готові компоненти і мікшуємо їх.
- Багато компонентів? - польський досвід багато чому мене навчив.
Родимчик трошки повагався з відповіддю, але все-таки видушив із себе:
- Два.
Краєм ока я побачив, як банкірові очі полізли на лоба, але продовжив допит.
- У кого?
- Один в Росії, в Сурґуті, а другий - тут.
- Хто постачальники?
- Місцевий - «Кан Хербз». А Росія - спецпідприємство із Сурґута.
- «Кан Хербз» - промурмотів під носа ребе. - Порошок для схуднення?
- Так.
- А в Росії? - уточнив я.
- ІТУ-14840. Тобто по-їхньому, тюрма.
- Тюрма? - чого тільки не наслухаєшся. - І що ви закуповуєте в тюрмі?
Ліон потис плечима:
- Якусь біодобавку…
- Якусь?! - на авансцену виступив банкір. - Ти сказав «якусь»? Мені не почулося?
- Ізо, послухай…
- Ти хочеш сказати, що сам не знаєш, що закуповуєш?
Родимчик із хитрою посмішкою розвів руками:
- Це і є моїм головним ноу-хау. Геніальний маркетинг! Я просто змішую два порошки і отримую маржу у двісті відсотків. Яка різниця, як вони називаються? Справжній бізнес робиться мозком менеджера, а не біосинтезатором.
- Тобто в тебе немає ніякого високотехнологічного обладнання?
Геніальний маркетолог покрутив головою і переможно подивився на мене:
- Не-ма-є. Ані синтезатора, ані жодної пробірочки.
- А що ж тоді в нас у заставі за п’ять мільйонів шекелів?
Питання прозвучало, неначе ядерний вибух. Здається, Родимчик не встиг прорахувати всі можливі наслідки своїх одкровень.
- Вітаю, - показав я великого пальця.
- Ну ти артист! - додав Каганович несподівано весело.
- А лабораторія?! - заступник голови банку схопився за серце. Ніколи не думав, що банкіри бувають настільки вразливими.
Ліон сумно похитав головою.
- Вона ж куплена за кредитні гроші!
Здається, зараз тут буде мінімум один інфаркт.
- Зачекай, Ізо, - Родимчик раптом перейшов у наступ. - У чім проблема? Я що, не повертаю кредитів? Я кожного місяця плачу тобі великі відсотки і не затримав їх навіть на день. Ти заробляєш своє? Заробляєш. А застава… яка тобі різниця, яка застава, коли я добре плачу?
Звучало логічно, але, як виявилося, не для всіх учасників розмови.
- Тільки платиш моїми грошима, - на авансцену виступив Салман Каганович. Тепер він був як ніколи серйозним. - Ти вкрав кредити, а я тепер отримую меншу долю, бо ти говориш, що платиш відсотки. Це ти добре придумав, тільки забувся, з ким маєш справу.
- Я віддам твою долю, - поспішив запевнити переполоханий Родимчик. - Я просто не встиг повідомити. У мене є всі розрахунки, і я віддам все до шекеля, ти ж мене знаєш.
- А замовлення для марсіан? - вигукнув раптом лютий, як оса, ребе. - Ти збирався робити його в себе на кухні? Я ж за тебе ручався!
Я слухав це, наче музику. Ніколи не думав, що бувають настільки здібні хлопці! Володиєвський порівняно з цим Ліоном просто відпочиває! Однак моє розслідування все більше нагадувало сім богів щастя, традиційну японську іграшку, де в середині кожного наступного бога ховається ще один такий самісінький. Цікаво, чи дійду колись до останнього?
- Ребе, ви що, не знаєте, як робиться бізнес? Хай тільки буде замовлення, я візьму кредит і куплю все необхідне, - при слові «кредит» Лейбович знову схопився за серце. - В бізнесі все вирішує маркетинг.
- Підозрюю, що ви зможете закінчити вже без мене, - подальші розборки мене не цікавили. Я тепер прагнув якнайшвидше дістатися сировини. - Тільки наостанок одне маленьке питання до вас, ребе. Ваші колеги, зрозуміло, мали підстави для підозри, але ви… Навіщо ви сунули мені ту прослушку?
- То ви таки знайшли? - рабин навіть оком не зморгнув, наче йшлося про щоденну молитву.
- Знайшов, звичайно.
- Це про всяк випадок.
- Який випадок?
- Просто ви дуже схожі на інспектора…
- Інспектора?
- Так. Інспектора з Марсу.
Я не зміг сховати здивування:
- Що, вас теж перевіряють?
- Не те слово. Сил нема. Показники міграції падають, і ми крайні, бо всіх агітуємо, а самі не переселяємося.
- Співчуваю.
Вже виходячи з кімнати, я почув голос Родимчика:
- Але я хочу нагадати, що ви всі дали слово працювати зі мною так само, як і раніше…
- Любий друже, дякую дуже, - мовив я, заходячи до своєї кімнати і бачачи перед собою рідне обличчя колеги Сагайдачного.
- За що?
- За те, що у світі є ти та твій пацієнт - терорист зі Стожарів. Він мені дуже придався в Ізраїлі для залякування місцевої мафії.
Сагайдачний був налаштований по-філософському.
