зарізати, не те що мене. Ніж був старий, саме з таких, різницький. Без піжонства, знаєте: пружинки, ручки. Серйозна штука. Справжня.
Познайомившись із таким знаряддям, я підійшов до непритомного хлопця, нахилився і обмацав кишені - чи нема іще чого. Знайшов тільки балончик та гаманець. Гаманець був абсолютно порожнім. Зрозуміло. Так, а з чого ж він у мене стріляв, з ножа хіба? Я ще раз уважно обмацав хлопцеві кишені і знову нічого не знайшов. Ну добре, однаково зараз все з’ясуємо.
Поки напасник отямиться, я присів поруч та почав розважатися з ножем. Як у милі дні нашого дитинства. Ніж слухняно перевертався в повітрі і встрягав у м’яку землю. Десь хвилини за три у хлопця почало смикатись обличчя. Я нахилився над ним.
Спочатку відкрилося одне око, потім друге, потім вони потрошку набули осмисленого виразу. Дочекавшись цього моменту, я випалив давно заготовану фразу:
- Цо пан зичиць?
Прозвучало це геніально. Просто як у бойовиках.
Хлопець спробував підвести голову, але я придавив його груди коліном і повторив своє сакраментальне запитання:
- Цо пан зичиць? І у відповідь мій терорист несподівано проскавчав:
- Не бийте мене…
Тю. Від несподіванки я навіть прибрав коліно з хлопцевих грудей. То він до всього ще й не пшек. Я, здається, доволі довго перетравлював цю новину, бо хлопець встиг підвести голову і спертися на лікті. Ніс його юшився двома яскравими цівками. Щелепа роздулася від удару.
- Ти хохол? - спитав я, розгубившись.
Він ствердно кивнув.
- Тю, - вирвалось у мене. - А чого ж до мене вчепився?
Він скривив розбиті губи:
- Вам цього не зрозуміти.
Ти ба, яка гнида.
Тут я знову розлютився і копнув хлопця носаком під ребра. Губи його ще більше скривилися.
- Падло, - сказав я, знову нахиляючись, і для переконливості поставив коліно на місце, а на нього, вістрям донизу, ножа. - Падло, ти не викаблучуйся, ти відповідай, зрозуміло?
Він зрозумів.
- Довга історія, - процідив крізь зуби.
- А у мене є час, - я ще натиснув коліном. - Завдяки тобі.
Здається, він ще не зовсім отямився, тому на слова реагував повільно.
- Де твій пістоль?
Він ледве розтулив губи:
- Нема.
- Та я бачу, що нема.
- Це ти в мене стріляв? - вільною рукою я витяг із задньої кишені джинсів кулю і продемонстрував хлопцеві.
Він знову ствердно кліпнув.
Зрозуміло. Щось там із пістолем у нього не вийшло. Куля - дура, штик - молодець. Чим я тебе породив, тим я тебе і вб’ю. Не на того трапили, хлопче.
- Чого тобі треба, грошей?
Він скривився.
Еге, звичайно, у гаманці вітер, сам на людей з ножем кидається, а гроші не потрібні.
Раптом я спитав, сам не знаю чому:
- Слухай, а ти людей коли-небудь убивав? І тут побачив, як хлопцеві на очі несподівано навернулися сльози. Ти ба. Били його - не плакав. Він покрутив головою і кліпнув. По щоці скотилася крапелька, лишаючи по собі вологий слід. Я відвів погляд, чомусь відчувши ніяковість. Теж мені, Рембо. Він, певно, і курки ніколи не різав, не те що людей. - І як же ж ти, сучий сину, зібрався мене вбивати?
Він нічого не відповів, тільки шморгнув і злизав кров з губів.
- Ні, ти розкажи, розкажи, мені дуже цікаво, - я знову натиснув коліном. Нема чого панькатись.
- Боляче, - засичав він.
- Ну звісно, - погодився я. - А не було би боляче, якби мене цією штричкою штрикнув, га?
Він навіть скрикнув, бо своє останнє “га?” я знов-таки супроводив різким рухом коліна донизу.
- Падло, - сказав я й підвівся. - Ти мені все роскажеш докладно, зрозумів? - і для переконливості я ще раз копнув його у бік ногою. Він здригнувся.
- Вставай, - наказав я.
Хлопець поволі почав підводитись, обережно, наче голова у нього була зроблена з кришталю. Чесно кажучи, мені зовсім не хотілося його бити, таке жалюгідне враження справляв мій заюшений убивця. Але просто було незручно перед собою - як це, він на тебе з ножем, а ти навіть йому тирси добрячої не даси? Тому я потроху підганяв його носаками, щоби швидше отямився.
Коли терорист нарешті звівся на рівні, я схопив його за комір і потяг за собою, намагаючись заховати якнайдалі жаль, що виникав у душі. Боже, і отаке хотіло мене вбити, і, певно, прибило б таки, якби я вчасно не ослизнувся там на площі. Жах.
Я повів його до готелю - не в парку ж, справді, розбиратися. Він слухняно перебирав ногами, не роблячи жодної спроби до опору. Ніндзя сраний.
Так я затяг його на свій третій поверх. Співкамерників, дяка Богові, знову не було - певно, у бабів. Я штовхнув свого опонента до ліжка, і він упав як лантух. Хлопець остаточно розклеївся.
- Витри пику, - я кинув йому сірого місцевого рушника. Він слухняно почав розмазувати по обличчю кров, слину та сльози. Грандіозне видовисько. Я відвернувся і раптом запропонував: - Їсти будеш?
Він припинив свою роботу і очманіло витріщився. Я дістав із сумки пиріжка:
- Тримай, Рембо.
Він взяв пиріжок, наче бомбу, покрутив у руках, потім надкусив, а потім в одну мить запхав до рота і заходився жадібно ковтати. Я кинув ще один. Здається, чувак і справді зранку нічого не їв. Прочуханка на голодний шлунок - дуже корисно для здоров’я. На третьому пиріжку він почав жувати, а не ковтати, наче качка. Певно, трохи наївсь.
- Ну, - сказав я, відкинувшись на ліжко та поклавши поруч із собою трофеї - кулю та ніж.
Хлопець ковтнув, підвів очі. Погляд його зупинився на зброї. І раптом він відклав пиріжок зі слідами крові на тісті.
- А чого ви мене годуєте? - спитав він.
Я здвигнув плечем:
- Не знаю. Це ж ти мене хотів убити, а не я тебе. А я й зараз не хочу твоєї смерті, принаймні з голоду.
- Ви дарма мене годували, - знову сказав хлопець, злегка заїкаючись. - Бо я і справді хотів вас убити. І зараз хочу, - додав, трохи подумавши, проте доволі впевнено.
Як вам таке почути? Я копнув його ногою, але він сидів далеченько, і удар влучив тільки у коліно. Хлопцеві губи знову скривилися.
- А що я такого панові зробив? - спитав я лагідним голосом і примружив очі, чекаючи на відповідь.
Він потер коліно і знову заїкнувся:
- Н-не ви, ваш дід. Тобто прапрапрадід.
Я проковтнув це без коментарів і тільки спитав ще лагідніше:
- Ну і що такого зробив тобі мій прапрапрадід?
Хлопець зиркнув на мене, але зразу ж опустив очі.
- Він упадав за моєю прапрапрабабцею…
Боже! Я ж, здається, так і думав, що він маніяк. Вендета. Кривава помста. Як вам подобається? Я скосив око та ще раз пересвідчився, що ніж біля мене і для цього придурка недосяжний. А якби він тоді мене вколошкав, га?
Хлопець сидів, спершись підборіддям на руки, і дивився у стіну перед собою. Наче застиглий. Псих, одне
