Московського чи Київського?
- Так нам іще ніхто грошей не дав, - зареготав басом піп і від задоволення знову погладив себе по сивій бороді. - Ні ті, ні ті.
- Так не можна, - обурився парторг, ковтаючи. - Треба вже якось визначатися - з ким ви, діячі культу?
- Бог один, - впевнено виголосив отець Штефан і перехрестився.
Микола Пилипович, що сидів навпроти, автоматично і собі підняв руку, але вчасно зупинився. І справді, це тобі не церква, щоб робити, як усі. А господар хрестився при кожному згадуванні імені Божого.
- Ви ж, пане Миколо, із столиці приїхали? - запитав він.
Майор кивнув.
- Так от скажіть, що вони там собі думають? Дійдуть колись до нас руки чи так і будемо самі по собі крутитися?
- Микола Пилипович по наукових питаннях більше, - несподівано прийшов на допомогу парторг. - Він фольклор приїхав збирати.
- Умгу, - підтвердив майор.
- Дивно, я гадав, зараз тільки гроші збирають, а виявляється, ще й фольклор, - розвів руками священик. - Не оставляє нас Господь.
Це була зручна мить, щоб перейти на цікаву для майора тему, але той не квапився, налягаючи на смачні наїдки і даючи змогу співрозмовникам звикнути до гостя. Але коли господар налив ще по одній, Микола Пилипович замахав руками:
- Мені уже хватить.
Парторг захихотів:
- Це у нас дівчата кажуть, мені, кажуть, більше не наливайте, я вже така, як вам треба.
Майор і собі посміхнувся:
- Я уже тоже такий, як треба.
Проте йому все одно налили.
Щоправда, після другої чарки отець Штефан покликав свою дружину, і вона заходилася прибирати зі столу, звільняючи робочу поверхню для карт, що їх приніс із собою парторг. Він завжди приносив карти з собою, бо, як з’ясувалося, тримати їх у храмі Божому - гріх.
- Матінко, ти чарки нам лиши, будь ласка, бо ночі тепер прохолодні, а ми вже немолоді, не замерзнути б. - Отець Штефан видобув аркуш паперу, ручку та взявся розкреслювати пулю.
Парторг тасував засмальцьовані карти.
- Сочі? Ростов? - поцікавився Микола Пилипович, удавано азартно потираючи руки.
- Ленінград, - поважно сказав священик. - Тільки Ленінград. Я там семінарію закінчив. - І він знову перехрестився, не випускаючи ручки з рук.
- Почом граємо?
Отець Штефан підняв палець вгору:
- Азарт, сину мій, то смертний гріх.
- Не брешіть, отче, - втрутився парторг. - Щось я такого не чув.
Піп насварився на нього пальцем:
- Хулити пастиря свого не можна. А азарт веде за собою всі інші смертні гріхи, тому і сам може вважатися таким.
Парторг став роздавати по дві карти.
- Ми з отцем Штефаном граємо без грошей. Просто, коли я у нього виграю тисячу вістів, він обіцяв вилізти на дзвіницю і закукурікати.
- Спочатку треба виграти, сину мій, - повчально сказав священик, - а тоді вже хвалитися.
- Виграю-виграю, - пообіцяв парторг.
Микола Пилипович, зрозумів, що тут давні рахунки.
- Без грошей даже краще, - кивнув він, хоч насправді без грошей грати не любив. Бодай по копійці віст, але ставити треба, інакше яка цікавість? - Істинно говорите, - прокоментував отець Штефан, вивчаючи свої карти. - Пас, - виніс він нарешті вирок і звернувся до парторга: - От бачите, у столиці недурні люди живуть.
Микола Пилипович розклав масть до масті. Прийшла непогана карта, можна було спробувати зіграти.
- Раз, - запропонував він.
- Грайте, - сумно погодився парторг.
У прикупі лежав хрестовий король з малкою. Микола Пилипович почухав потилицю і вирішив ризикнути.
- Сім бубів, - оголосив він.
Парторг посміхнувся:
- Сміливо. П оважаю. Тоді віст. - І я, - поспішив священик. - У нас кажуть «мельдую».
- Шо? - не зрозумів майор.
- Віст, - пояснив отець Штефан, - у нас іноді замість віст кажуть «мельдунок». - З цими словами він поклав на стіл хрестову сімку.
- Де це, у вас? - поцікавився Микола Пилипович, накриваючи її своїм королем.
- Я з Волині сам, - пояснив господар.
«Точно, з Волині, - пригадав Микола Пилипович відомості від районних колег. - Не бреше». І тут парторг, хитро посміхнувшись, поклав зверху козиря.
- Ох! - тільки й сказав Микола Пилипович. Виходило, що вся хреста на руці у священика, а значить…
- Ох, не люби двох! - охоче відгукнувся парторг і передав на чирві хід назад своєму партнерові- супернику. Той філософськи кивнув і виклав на стіл валета.
- Хрестом його, отче! - зрадів парторг, і вони розкрутили майорового туза.
Ці двоє партнерів-односельців розуміли одне одного з півслова, тому не дивно, що Микола Пилипович лишився без двох.
- Чорт побери! - вилаявся він.
- Не треба згадувати нечистого, сину мій, - перехрестився отець Штефан.
Парторг зауважив, збираючи карти:
- А ви казали, в столиці недурні люди живуть. - Іще не вечер, - огризнувся майор.
- Дарма ви десятку скинули, - порадив господар.
- Якби знати! - посміхнувся Микола Пилипович. - Істинно. Якби знаттє, не було б каяттє.
Зразу отримавши вісім угору, майор став обережнішим. З такими досвідченими партнерами треба було перезакладатися на четвертого валета.
- Пас, - сказав він впевнено.
- Двоє нас, - відгукнувся парторг.
Священик замовив шестірну і легко взяв свої.
- Ну що, так у столиці грають? - задоволено запитав він, записуючи собі до пулі два очки.
- Та що ви насправді, отче, заладили «в столиці, в столиці». Микола Пилипович приїхали хильнути, так би мовити, з чистого джерела, а ви йому сивуху наливаєте, та ще й дражнитесь, - іронізував парторг.
До речі, налили ще по одній. Микола Пилипович несподівано роздав собі восьмерну і у чудовому стилі зіграв її.
- Своя рука - владика, - прокоментував отець Штефан.
- Що ж це ви, отче, пасували? - уточнив парторг. - Кажуть, священики і студенти завжди вістують.
- Так то на дев’ятірній, сину мій. А тут тільки вісім.
Майорові зіграний розклад додав упевненості в собі, і він двічі підряд замовив шестірну. Тепер, коли в пулі красувалася десятка, можна було братися за головну справу, не втрачаючи гідності офіцера. Попадя з очима, не схожими на очі попаді, принесла якусь особливу наливку і до неї печених яблук.
- Багатому дідько дитину колише, - злостивився парторг, у якого пуля ще не відкривалася. - Іще раз скажу, не згадуйте нечистого, сину мій, - поставив його на місце священик.
