майнових перетягувань. Віктор тихо зібрався і - пішов. З часом емоції шлюбного розлучення взагалі вщухли, зараз - усе ті ж партнери по спільному, ще залишеному батьком, бізнесу. Необачна рудоволоса секретарка Оля, слабке, наївне, відкрите всьому світові дівчисько, вилетіла з компанії, як пробка з-під шампанського. Та ще й з “вовчим білетом” на дорогу - Людмила доклала руку за повною програмою…
Чи самотня вона тепер, як може комусь впасти на думку? З її здатністю сприймати світ таким, яким вона його сприймає, рідко стаються розчарування. Душа лише відлунює, більше робить вигляд… Усе йде згідно з планом, вона живе спокійно, у достатку, спілкуванні з партнерами, хай і діловими, зате “тоді, коли їй зручно”. З юрисконсульта степового радгоспу, через стільки принижень і страждань добилася свого - чого ще бажати “жінці середніх літ”? Як і раніше полюбляє нашвидкуруч чаклувати на кухні, мріє зайнятися якимось конкретним ремеслом, наприклад вишиванням (це б додало їй відчуття стабільності!), та … нудно й довго. Звичайно ж, - красива! Це дуже важливо - подобатися собі у дзеркалі. І хай ніс з горбинкою, а щоки трішки, зовсім трішки опустилися (пора до пластичного хірурга чи змінити свої звичні креми?), - для себе вона завжди красуня.
Ой, ледве не забула - успішна й затребувана. Це - наркотик, відбери - анофілактичний шок.
Чим далі від дівочих років - тим більше дістають сумніви щодо того, чи хороша вона мати.
Виносила, підняла, а, схоже… недолюбила. Недолюбили її, недолюбила вона. Недолюблене людство… Зібратися б усім жінкам світу і якось домовитися: давайте хоча б одне покоління людей виростимо в повній любові. Це ж так просто - Організація Об’єднаних Недолюблених - ООН. Амазонки, левиці, овечки, кішки, зозулі, лебедихи, лані, корови - суки: плюньмо на все й виконаймо головну Божу функцію. Бо ж недолюбила вона, недолюбить і її Віктор № 2.
Син, учорашній випускник Гарварду, працює, точніше, вчиться працювати під дахом її “Інтердизеля”. До ідеалу діда, царство йому небесне, звичайно, далеченько. Та це росте справжній Переможець - недаремно ж вона стільки в нього вклала! Іти в нафтовий бізнес відмовився (даремно!), а от за реалізацію давнього її проекту - особливого елітного медичного закладу - взявся із задоволенням! Вона так переймалася дітищем - клінікою репродуктивної медицини, що слідкує за кожним кроком Антона. Ось і зараз свої люди в правлінні донесли: назрівають проблеми. Донощиків вона не любила, а от доноси… Добре, що хоч перехопила, до Галини Артем’євої, співвласниці лікарні, не дійшло! “Галю ж, моя, Галю”, давня степова подруго!
Це тільки їй дозволено принагідно діставати Людмилу своїм ще “студентським”: уже клімакс наближається, а Германа - нема… Вистачить, Германів-Вікторів - ненавиджу! Невдячні, товстошкірі, надзвичайно шкідливі егоїсти, за якими потрібен особливий нагляд… Утім, яка користь від розчарувань у колись наближеному до себе чоловікові, - сама обирала. Ну, а щодо задоволення природних потреб жіночого організму, так би мовити, заради здоров’я - у неї свої маленькі секрети. Є самотній солодкий ранок, раз на місяць (усьому свій графік) - таке ж солодке приборкання безсоромного поклику налитого дикою хтивістю сторожка, завчені ніжні мандрівки відомими лише їй манівцями змокрілої піхви…
Кому як не матері вберегти від спотикань недосвідченого в бізнесових справах сина? Таємно від Антона сіла в цей роздовбаний, ще з радянських часів “Як-140” - і ось, слава Богу, летить до ізраїльських партнерів, на землю обітовану…
Спаси й сохрани, спаси й сохрани…
У якомусь дивному напівсні Антон рефлекторно натискав на гальма “Ленд Краузера”. Однак нога навіть не думала виконувати забаганки мозку.
Він розплющив очі: суб’єкт марних намагань - загіпсована від стегна до кінчиків пальців рідна костиляка недосяжно зависла над ліжком під тягарем пудової противаги. І це вже було… До палати зайшла Тамара-”охматдит”, його Лускунчик з далекого сільського дитинства. Мило усміхнулася, вправно перехопила руку вище ліктя джгутом і тільки після ін’єкції, коли їх очі зустрілися, - Антон врешті прокинувся.
- Тамаро, ми де - у фельдшерсько-акушерському пункті радгоспу “Комсомол”? - він явно почав приходити до тями.
- Оце тобі - Антоне Омеляновичу! - знайомо, якось по-сільському зашарілася від несподіванки медсестра. - Ой, лишенько… Де ж це вас так?
- Там, де й усіх - на дорозі, - він спробував перевести на жарт свої нічні перелюби з рекламною опорою на Південному мосту. - А ти ось тут!
Скільки ж то усіляких шибеників проходить через травматологію міської “невідкладної допомоги” і твої руки!
- А ви не у травматології, - ніяк не відважувався перейти на “ти” Лускунчик. - Це - клініка репродуктивної медицини, я тут ось вже другий рік - старшою медсестрою. “Оце тобі”, у свою чергу подумки зашарілася “жертва автомобільної аварії”. Він краєм ока оглянув своє лігвище: чи бува не гінекологічне. Ні, ортопедичне, до того ж з педаллю, - ліжкові можна надати найзручніше положення. Поряд модерновий торшер, живі квіти. Сучасні меблі, оригінальна картина на стіні, телевізор, кондиціонер, холодильник. Свіжа і красива го лу бу вато-синя постільна білизна. Здавалося, це не лікарняна палата, а одномісний номер у мінімум тризірковому готелі.
- Уночі вас, непритомного, доставив сюди начальник охорони Запашний. Сказав, що за особистим наказом самої Людмили Сталінітівни! От нашим черговим хірургам-гінекологам і довелося згадувати на ходу все, чому вчили в медінституті.
Будьте певні: ногу склали вправно! Через два тижні знову стрибатимете на своїх двох! А синці й подряпини - то дрібниці…
Чому він опинився саме тут, хто така “сама Людмила Сталінітівна” (це ж як - дочка Сталіна?!), як там його двохсотий “Краузер” з яйцями, сушками й маком від Валі…
- А дітки ж твої вже з тобою? - згадався непосидючий чорноволосий Гіві, внук радгоспної тітки Марії.
- На днях шкільну форму приміряв - цієї осені у перший клас! Живемо нарешті разом, знімаю квартиру на Кіровоградській. Зі степів - у степи!
Тамару раптово викликали до ординаторської.
Антон взявся за телефон. Треба ж якось “повідомити світу” - не на курорті!
Донечкам?
Старша Оленка відпочиває із сім’єю в Єгипті.
Молодша Катруся другий рік пропадає в “його” Індії. Перед тим місяцями депресивно (так їм з колишньою дружиною здавалося) не спускалася вниз зі свого четвертого поверху (довідково - корисна площа 170 квадратних метрів, облаштована навіть автономним шинквасом, - що вона там робила і що ще їй не вистачало - невідомо). Ще більшою таємницею залишалося те, коли молодшій вдавалося попутно спалювати на місяць щонайменше тисячу сімейних доларів. Зокрема, на імпульсивні витрати щодо:
1) інтернету й розмов мобільним телефоном з усім світом; 2) 24-годинних відлучок до столичних нічних клубів з таким же за тривалістю 24-годинним відсипанням; 3) походів на книжний ринок Петрівка і втрати восьми мобільних телефонів; 4) утаємничених від батьків танців з вогнем (файер-данс), стрибків з парашутом - мінімум з кілометрової висоти (слава тобі, Господи, що не без нього!), а також десятків інших небезпечних для життя “атракціонів”; 5) далеких поїздок на якісь “міжнародні семінари” своїх і заїжджих екзотичних психологів-шаманів, просунуті екстрім-тренінги на Трухановому острові, а також щоліта - гульок на “святі вільних людей”, таких собі сучасних яппі-хіппі-наркоманів (не треба нас дурити!) у кримському жовтовалізовому Казантипі; 6) масових наркотично-алкогольних (так кваліфікувала колишня розумниця- дружина) оргій однокурсників двох університетів, у яких вона навчалася одночасно; 7) періодичних шоп-турів елітними сто личними магазинами й салонами; 8) занять у студіях живопису, скульптури, виготовлення “ловців нічних снів”; 8) любові до кота, кохання до “чоловічого начала”, походів до церкви на сповідь і причастя… Плюс найголовніше - музика, театр, кіно, йога, інші переважно правокульомозкові польоти…
Остання забаганка Катрусі ледве не закінчилася плачевно для рідного “батечка”. У час, вільний від навчання і “дозаміжнього діалектичного хаосу”, молодша найнялася волонтером до міської служби соціальної допомоги, спеціалізація - опікування дітьми, хворими на ВІЧ-СНІД… Переляканий до напівсмерті “татусик” (звичайно ж, за впливів ще більш переляканого до смерті “матусика”) плюнув на свою “відповідальну” роботу і про всяк випадок найнявся до молодшої особистим водієм. Одного разу, коли як “невідкладна
