Великого комбінатора понесло б ще далі, та двері відчинилися і разом з Перуншою до кабінету ввійшла… ну, дуже схожа на неї “мадам” років так 35-40…42. Одяг, колір волосся, риси обличчя, фігура - окремо все різне, а разом, коли скласти до купи - ніби Путін з Медведєвим. Однакові пружність у рухах, манери, енергетика - наче клоновані з однієї яйцеклітини.
- Знайомтеся, Галина Артем’єва, моя колега, - ледь закінчила Перунша своїм вишколеним голосом, а ще в одного “колеги” голова втяглася у плечі. Був би під ногами не паркет, а пісок - скористався б страусиним “ноу-гау”. “Це ж та “горілчана” Артем’єва, у команді якої ішачив минулої виборчої кампанії! Господи, хоча б на сьогодні відніми в неї зорову пам’ять, усе інше - хай буде…”.
- Я тому Іпполітові яйця відірву, - кинула майже з порогу Артем’єва, але при цьому чомусь подивилася на Антона. - План вони вибудували - телепні! Даруй, Людмило, довірилася, у деталі не вникла… То як будемо діяти?
Альтернативний ціпкові план “живого контейнера” був сприйнятий “мадам” неадекватно. Людмила Сталінітівна якось принишкла, а Артем’єва більше клацала на калькуляторі, кудись телефонувала, щось з кимось уточнювала. Автор ідеї не наполягав, побоюючись привернути особливу увагу до своєї грішної персони. “Ні” то й “ні”, а зігрітися можна. Тим паче, що в запасі ще “тижнів зо два”.
Як повільно й нестерпно ті два тижні тягнулися! Клята Яйцеклітина - вона діставала його ледве не кожної ночі! Тільки-но зімкне очі - разом з 500-ма мільйонами подібних голо вас тиківгаплоїдів несе бурхливим потоком у суцільній кривавій темряві якимось безкінечним звивистим тунелем. Слизько, скрізь слизь, спека, задуха, справа, зліва, позаду боляче луплять боки аж посинілі від перенапруги джгутики конкурентів.
“Куди ти лізеш, мудак! Якби кожен живчик запліднив яйцеклітину - одним махом можна було б заселити дві такі країни, як США!”. Без увімкненого світла, поворотників, порушуючи всі правила дорожнього руху, - шалено, мов зграя лососів на нерест, рвалися вперед, вперед, вперед! “Може пригальмувати?”. Та поклик предків, нестримне бажання бути першим додавали нової жадібності, сил, завзяття, вперто несли до божевільної мети…
Відшумить перша серія - стартували перегони з нав’язливої телереклами оператора мобільного зв’язку. “Кожної восьмої секунди нас стає на одного більше”… Більше, більше… Комп’ютерна зграя риб-пуголовків перетворювалася в косяк, який ріс і збільшувався, збільшувався на очах.
Врешті Антон разом з косяком “реінкарнувався” у птаха, що линув до царства небесного… “Веремій, ти - не рибалка, ти - риба”…
- Яка риба?
- Риба-назарей, один з мільйонів єдиновірців нашого вселенського косяка в океані… Розслабся, спінінгісте!..
Гарячі нічні змагання за виживання зупиняла старша медсестра Тамара. “Розслабтесь, Антоне Омеляновичу…”. Він звичним рухом стягував труси і покірно підставляв під її вранішній шприц, переповнений пекучою гадістю, свою сороміцьку сідницю. “Ой!” - не стримувався від раптового уколу.
“Оце тобі за той прокол під час виборчої кампанії Артем’євої!”.
А хотілося ж як краще… Тоді у їх РR-команді захворів “польовий” куратор, і амбразуру довелося закривати Антону, тихому столичному аналітикові-підпільникові. У гарячу передвиборну пору він по 16 годин не відривався від комп’ютера, стосів свіжих газет, журналів, прес-релізів, соціологічних досліджень, оглядів, довідок, політичних заяв, доносів з місць - словом, усього того мотлоху інформації до роздумів, що потім, після переплавки, дозволяє триматися на плаву будь-якому кандидатові в депутати. Треба, значить треба!
Марш-кидок на інший кінець країни - і ось вона, Галина Артем’єва, уособлення Справедливості, на крилах охорони дає історичну прес-конференцію в переповненій людом залі. Що скаже кандидатка, - йому, зрозуміло, неважко було передбачити, а от як про це напишуть місцеві газетярі…
Кого ж попросити?..
Ондечки, у кутку зали - ліниво очікує фуршету регіональна акула пера, його добрий знайомий Сашко Кузнечук! От хто зможе втнути “піснь пісень”! І не про політика, як зазвичай це робиться, а про Жінку з великої букви! Так ще ніхто не кохав, точніше, ніхто не писав: вона, тендітна жінка-мати, у якої за все болить, такий собі архетип незайманої Артеміди з вкрапленнями Афродіти, Афіни, Гери, Гестії, Персефони й Деметри вкупі, воїн світла, нічна варта-Амазонка, одна проти всього цього темного олігархічного болота в штанах!
- Га, Сашко, зможеш, так би мовити, привнести свіжий струмінь в українську політичну журналістику?
Як він на повний голос написав! На другий день Антон читав матеріал у найбільш тиражній газеті регіону - і хотілося плакати. До яких глибин, включно з наповненням кандидатської косметички, не докопався автор! Бо, бачте, збираючи волю в кулак, вона в нього пудрила носик. При цьому секретарка-німфа, також воїн світла, тільки зовсім рядовий, так “нервово кусала губи, що, здавалось, от-от розірве на собі одяг, посипе голову попелом та почне рвати на собі волосся”.
Потім пішов докладний опис військового вбрання нічної варти: уся чорно-біла (на війні не буває яскравих кольорів), щоб самій не відволікатися на дрібниці й не пробуджувати в інших надмірних еротичних фантазій. Усі мають бути зосереджені на чорному - наприклад, нафтогазовому питанні, і білому - санітарці Галині.
Потім Сашко добросовісно порахував, скільки цитат і які цитати класиків використала найдостойніша кандидатка (остаточно спаливши таким чином домашню заготовку столичної PR-команди супроводу), ніби випадково декілька разів вишукано матюкнувся по тексту і взявся за епітети (закони жанру - піснь пісень!). Вона вперта, емоційна, екзальтована, ущиплива, збурена, пристрасна, еротична, пружна, повногруда, крутостегна, всемогутня, непокірна, підступна, пустотлива, темнозора, вузькорота, богобоязлива… Вона епіцентр праведного гніву. Вона пророк, який хоче виявити люду Божому всі його провини. “А позаду неї серафими з архангелом Мисаїлом!”.
Судячи зі звіту Сашка, під кінець прес-конференції бажання виговоритися, вилити душу, яке десь “нуртувало” у великому серці кандидатки, поступово згасло (що поробиш - звичайна жінкамати!). Мовляв, якось раптово попустило, і вона взялася “сангвіністично” посміхатися й жартувати. При цьому Артем’єву нібито “ковбасило не по дєцкі”, вона гарно, глибоко по-жіночому, відмазалася від запитання журналіста про використання адмінресурсу та пообіцяла відрубати руки, які ніколи не крали й викинути їх у гієну вогняну, щоб інших не спокушали…
Молодець, Сашко! Тільки не дай, Боже, його екзальтований витвір, свіже слово в українській політичній журналістиці, попадеться на ясні очі зрозуміло кого… На жаль, це сталося раніше, ніж в.о. “польового” куратора Антон Веремій прибув з відрядження. Казали, Галина Артем’єва особисто розшукувала “того яйцеголового” по всьому Києву. Дякувати колегам - відвели від праведного гніву! Підпільник Антон, мов жук- гнойовик, не вилазив зі своїх аналітичних схованок до кінця виборчої кампанії.
Мудро хтось сказав: коли очевидні істини суперечать одна одній, - нічого не залишається, як шукати інше Слово, іншу мову.
Три тисячі сімсот сімдесят… року від шостого дня створення людського світу за іудейським місячним календарем перед заходом сонця у п’ятницю затремтіли пожовклі бескиди Хірбет-Кум рану. Гігантська за силою тріщина, як удар блискавки, розколола навпіл спрагле підніжжя гірської пустелі, залишаючи по собі камінні руїни поселення комуни “ревнителів Мойсеєвого Закону”.
Братія - зо дві сотні бородатих чоловіків після трудів праведних приймала щоденний обряд очищення, омиваючись у рукотворних камінних купальнях. Розколина вмить поглинула занечищені ритуальні води, ледь не засмоктавши до глибин й душі оголених набожних містиків. Запалало приміщення кузні, скажений чорторий перекинув вогонь на дахи прилеглих житлових будівель. Обрушилися камінні тераси, оборонні вали, плато потонуло у хмарах жовтого мергелевого пилу.
Натворивши лиха в передгір’ях, гігантська звивиста тріщина розчахнула, мов лід, і прибережну зону, від Кумрана аж до пальмового Ієрихона. Ударив фонтан вивільнених з глибин вод, спінився свинцевий вал Мертвого моря… Підземний гуркіт то спадав, гублячись у густому тягучому повітрі Йорданської долини, то знову наростав, громовито відлунюючи аж в Іудейській пустелі. “Не буде милосердя до тих, хто ухиляється зі
