Здавалося б, убивство імператором власної матері мало викликати загальне обурення, навіть повстання. Проте, як уже згадувалося, нічого подібного не сталося. Відбувши до Неаполя, Нерон направив сенату послання, у якому повідомляв, що підісланого до нього, аби убити, вільновідпущеника Агріпини схопили з мечем, після чого вона, «нібито засуджена власною совістю за замах на злодіяння», покінчила з собою.
Чи повірив хто цьому? Звісно ж, ні. Проте, як писав Корнелій Тацит, «із вражаючим змаганням у догідливості римська знать ухвалює рішення щодо здійснення молебнів в усіх храмах про те, щоб Квінкватри, в час яких було розкрито злочинницький замах, щорічно відзначалися публічними іграми, щоб у курії було встановлено золоту статую Мінерви й біля неї статую принцепса, нарешті, щоб день народження Агріпини було включено до переліку нещасливих». Лише один із сенаторів, філософ Тразея Пет, який раніше «зазвичай зберігав мовчання, коли ухвалювалися улесливі пропозиції, й небагатослівно виражав свою згоду з більшістю», цього разу не витримав і посмів покинути сенат, однак лише «накликав на себе небезпеку, не поклавши цим початку незалежності інших».
Проте й Нерон, прагнучи пом’якшити жахливість того, що сталося, був змушений підлещуватися і до римської знаті, і до народу. Щоб «посилити ненависть до Агріпини й показати, наскільки після її усунення зросло його милосердя», він повернув із заслання декількох вигнаних Агріпиною Молодшою матрон, а також декількох висланих нею чиновників. У Рим перевезли й урочисто поховали у спеціально побудованій гробниці прах Лоллії Павлини, колишньої дружини Калігули й суперниці Агріпини Молодшої в боротьбі за право стати дружиною Клавдія, погубленої за бажанням Агріпини. Було зроблено все, щоб підкреслити жорстокість самої Агріпини й посилити до неї ворожість. Утім, усе-таки після вбивства матері Нерон іще досить довго не зважувався повернутися до Рима, об’їжджаючи міста Кампанії, і прибув туди лише після того, як переконався, що народного обурення не буде.
Чи переживав Нерон через убивство матері? Можливо… Светоній Транквілл навіть писав, що Нерон нібито скаржився, «що його переслідує образ матері та Фурії* з бичами і запаленими смолоскипами», але у Светонія Транквілла правда часто межує з різними вимислами. Спосіб життя Нерона не змінився. Він із головою поринув у розваги та задоволення.
____________________
* Фурії - римські богині помсти й відплати, охоронниці моральних підвалин. Ототожнювалися з грецькими Ериніями. Відповідно до римської міфології, фурій було три і вони були доньками Землі й Ночі.
За словами Корнелія Тацита, «уже давно він був одержимий жагу чим бажанням удосконалитися в умінні правити квадригою на пере гонах та не менш ганебним потягом опанувати ремесло кіфареда». У Римі вважалося, що перегони на колісницях - справа візників, а не знаті. Не наважуючись іще показатися перед усіма за цим заняттям, Нерон наказує спорудити для нього спеціальний іподром у Ватиканській долині, «на якому він міг би правити кінною запряжкою в присутності невеликої кількості обраних глядачів», але, не задовольняючись цим, незабаром «сам став скликати туди простий народ Рима, який звеличував його похвалами, бо чернь, ласа до розваг, раділа, що принцепсу властиві ті самі схильності, що і їй».
Поведінка Нерона, як видно з коментарів Тацита, шокувала римську знать, одначе сенатори воліли терпіти, а за нагоди й догоджати імператорові. Іншою пристрастю Нерона був спів. Він давно брав уроки співу й гри на кіфарі, полюбляв грати і співати перед своїми друзями в палаці. Показувати це вміння публіці імператор спершу теж не наважувався - надто низьким уважалося тоді в Римі мистецтво артиста. Проте Нерон робить усе, щоб змінити суспільну мораль і змусити інакше сприймати участь у перегонах і театральних виставах.
Найбільше Нерон любив розваги, видовища, бенкети, для організації яких нещадно розтринькував гроші. Видовища він улаштовував численні й різноманітні, у багатьох змаганнях брав участь сам і вимагав того ж від своїх наближених. Ще 57 року на Марсовому полі за його наказом побудували величезний дерев’яний амфітеатр. Відтоді там регулярно влаштовували всілякі видовища. Розправа над матір’ю мала, здавалося б, спонукати Нерона хоча б тимчасово обмежити кількість розважальних заходів. Нічого подібного не сталося… 59 року Нерон запроваджує нові ігри - Ювеналії («ігри для юнацтва»), обставивши їх проведення особливим шиком. На цих іграх спортивні змагання поєднували з театралізованими виставами, при чому участь у них перед публікою брали не тільки актори-раби й вільновідпущеники, як було раніше. Серед римської знаті теж знайшлося чимало охочих здобути прихильність імператора, «і багато хто бажав стати їх учасниками. Ні знатність, ні вік, ні колишні високі посади не перешкоджали їм трудитися в ремеслі грецького або римського лицедія, аж до ганебних для чоловіка рухів тіла і таких самих пісень.
Вправлялися в непристойностях і жінки з поважних родин».
Після смерті Агріпини Молодшої видовища стають ще пишнішими й нестримнішими. Рим розважався: перегони змінювалися гладіаторськими боями, гладіаторські бої - театральними виставами… За словами Светонія Транквілла, в одній з улаштованих гладіаторських битв Нерон змусив узяти участь чотириста сенаторів та шістсот осіб зі стану вершників, причому багато хто мав незаплямовану репутацію.
Щоправда, Нерон того разу не дозволив убити жодного бійця, навіть із засуджених злочинців. Показав Нерон і небачений раніше морський бій - на сцену театру раптово вилили воду, в якій плавали риби та морські тварини, і було влаштовано морський бій між «афінянами» та «персами». Після цього воду негайно спустили й на сухому дні вийшли один проти одного два загони гладіаторів.
Оскільки, як уже згадувалося, Нерон дуже любив перегони, на додаток до звичайних він вигадав новий вид перегонів, коли в колісниці запрягали четвірки верблюдів. І це при тому, що верблюди були тоді для римлян анітрохи не меншою дивиною, ніж леви чи тигри. А театральні вистави Нерон любив настільки, що в поставленій за його наказом комедії Афранія «Пожежа» акторам дозволено було хапати й забирати собі начиння з охопленого полум’ям будинку.
Подібні заходи вимагали колосальних коштів і не сприяли поповненню скарбниці. Однак імператор не бажав хоч у чомусь собі відмовляти. Багато високих сановників, щоб не втратити прихильності або щоб вислужитися, також були змушені йти на великі витрати, аби влаштувати якісь дивовижні видовища. 60 року Нерон засновує ще одні ігри - Неронії, які належало влаштовувати за зразком грецьких змагань раз на п’ять років. Це були музичні, гімнастичні й кінні змагання, які проводилися надзвичайно помпезно, з великими призами для переможців, і супроводжувалися різними виставами, але без гладіаторських боїв. Спеціально для проведення Нероній імператор освятив лазні й гімнасій, де кожний сенатор і вершник безкоштовно користувався олією*. Усі судді змагань призначалися за жеребом тільки з осіб консульського звання**, а судили змагання із преторських місць. У латинських казаннях і віршах змагалися найшанованіші громадяни, а потім імператор спустився до сенаторів, які сиділи в орхестрі***, «і за одностайним бажанням учасників» прийняв вінок за гру на лірі. Проте замість того, щоб увінчати себе цим вінком, Нерон тільки схилив коліна і звелів віднести його до підніжжя статуї Октавіана Августа, вирізнивши у такий спосіб гру на лірі серед усіх мистецтв. На гімнастичних змаганнях Нерон здивував усіх ще одним розрахованим на публіку театральним жестом - «після принесення в жертву богам биків уперше зголив собі бороду, поклав її у скриньку із золота, прикрашену коштовними перлинами, і присвятив богам у Капітолійському храмі».
____________________
* Зазвичай і під час гімнастичних вправ, і після купання в лазні римляни натирали тіло оливковою олією.
** Тобто з тих, хто вже встиг хоч одного разу побувати римським консулом.
*** Орхестра - спеціальні місця для найпочесніших глядачів.
Відзначимо, що, обожнюючи видовища, Нерон, на відміну від Клавдія, був менш кровожерливим. Клавдій в одній з навмахій змусив битися близько 19 тисяч осіб, з яких мало хто вижив. Нерон же міг взагалі не дозволити вбити жодного - його захоплювало саме видовище. Він не був патологічно кровожерливим, але якщо йшлося про боротьбу за владу, й убивство було на його думку необхідним, він легко й на диво спокійно давав накази вбити, навіть якщо вони стосувалися його родичів.
Окрім захоплення видовищами, Нерон робив спроби віршувати.
Свого часу імператор Октавіан Август, що його в один голос хвалили римські історики як зразок мудрого правителя, також заохочував поетів. А ім’я друга Октавіана Августа Мецената взагалі стало загальною назвою для всіх, хто заохочує шляхетні мистецтва. Проте Нерону не вдалося про славитися на цій ниві. Крім автора «Фарсалії» Марка Аннея Лукана, який користався прихильністю Нерона дуже недовго, інші поети з оточення Нерона римлянам не запам’яталися.
