покладалися не на свідчення очевидців оргій, а саме на чутки, які потім поширювалися Римом. Так що чи вступав Нерон у гомосексуальні зв’язки, чи ні - це питання сумнівне. Єдине, що можна стверджувати напевно, так це те, що бенкети, які він влаштовував для знаті, часто скидалися на оргії, вирізнялися театральними ефектами й обходилися скарбниці вельми дорого. Цікаво, що ані Корнелій Тацит, ані Светоній Транквілл, ані інші римські історики не згадують про участь у цих оргіях Поппеї Сабіни. Між нею й Нероном уже тоді почався розлад?
Хто знає… Утім, до цього питання ми ще повернемося трохи згодом.
23. Пожежа у Римі. Незаслужене тавро «палія» - «чорний піар» I століття. Хто насправді підпалив Рим? Гоніння на християн
Бенкети й роздачі, що їх Нерон влаштовував 64 року, після розправи над Децимом Юнієм Сіланом Торкватом, мали на меті змусити римлян забути про це й переконати їх у тому, що імператор про них піклується. Одначе супротивники Нерона домагалися протилежного.
Так само, як 62 року, після розправи Нерона над Корнелієм Плавтом, Рубеллієм Плавтом та Октавією у порту Остії за досить дивних обставин загинуло кілька сотень кораблів із зерном для столиці, а ще сто кораблів із зерном, що стояли на Тибрі, саме тоді було знищено пожежею, так і 64 року, незабаром після загибелі Децима Юнія Сілана Торквата, у Римі сталося нещастя, тільки цього разу ще більш грандіозне - у місті почалася найжахливіша за всю його історію пожежа.
За словами Корнелія Тацита, пожежа спалахнула «у чотирнадцятий день до секстильских календ» - 19 липня. Вона почалася в цирку біля Палатинського пагорба - «там у крамницях із легкозаймистим товаром спалахнув і миттєво розгорівся вогонь та, гнаний вітром, швидко поширився уздовж усього цирку. Тут не було ні будинків, ні храмів, захищених огорожами, ні чого-небудь, що могло б його затримати.
Полум’я, що стрімко наступало, лютуючи спершу на рівній місцевості, потім піднявшись у височінь і кинувшись знову вниз, випереджало можливість боротися з ним - і внаслідок швидкості, з якою просувалося це нещастя, і тому, що саме місто з кривими вузькими вулицями, котрі вигиналися то сюди, то туди, й тісною забудовою, яким був колишній Рим, легко ставало його здобиччю. Лунав лемент переляканих жінок, безсилих старих, безпомічних дітей; і ті, хто думав лише про себе, і ті, хто піклувався про інших, тягнучи на собі немічних або чекаючи їх, коли вони відставали, одні повільністю, інші квапливістю посилювали загальне сум’яття. І нерідко траплялося, що на тих, хто озирався назад, полум’я налітало з боків чи спереду».
Навіть зараз, за наявності найпередовіших засобів пожежогасіння, вогонь нерідко приводить до дуже тяжких наслідків. Можна тільки уявити собі, наскільки страшна була ця стихія тоді, у тісно й безладно забудованому місті, де майже всі дахи й міжповерхові перекриття було зроблено з дерева. Отож зрозумілим є розпач людей, які, втративши все майно або не зумівши врятувати своїх близьких, заподіювали собі смерть.
Пожежі в Римі траплялися й раніше, але ніколи не мали таких катастрофічних наслідків. Пожежа 64 року виявилася найстрашнішою.
Чому?
Річ у тім, що «ніхто не зважувався застосовувати запобіжних заходів, щоб убезпечити своє житло, внаслідок погроз тих, хто забороняв боротися з пожежею; а були й такі, які відкрито кидали в іще не зачеплені вогнем будинки запалені смолоскипи і кричали, що вони виконують наказ, або для того, щоб безперешкодно грабувати, або справді підкоряючись чужій волі».
Корнелій Тацит писав, що чи була пожежа випадковістю, чи «наміром принцепса», не встановлено, додаючи, що «і та, й інша думка мають фактичні підтвердження», але сам він рішуче відкидав можливість випадкового загоряння, розповідаючи про тих, хто не давав гасити полум’я й навіть відкрито влаштовував підпали. Ні, пожежа 64 року не була випадковою - це був ретельно спланований підпал. Ось тільки причетність до нього Нерона більш ніж сумнівна. І Корнелій Тацит, мабуть, не маючи можливості сказати про це прямо, все-таки ясно дає це зрозуміти своїм описом подій. Пожежа була вигідною супротивникам Нерона - тим, хто бажав його скинути.
Версія про те, що Рим було спалено за наказом імператора, як і вигадки про те, що Нерон наказав підпалити Рим, щоб насолодитися страшним видовищем, яке мало надихнути його на написання віршів, давно вже кочують із одного псевдоісторичного роману в інший, потрапляючи звідтіля й у такі ж псевдоісторичні фільми. Але історик має чітко відокремлювати правду від вимислу.
Коли почалася пожежа, Нерона взагалі не було в Римі - він був в Анції. А коли отримав повідомлення про пожежу, то негайно вирушив у дорогу, але оскільки від Анція до Рима близько 45 км, прибути в столицю він зміг аж на другий день пожежі. На той час полум’я охопило вже й Палатинський палац імператора. Нерон негайно почав робити все, щоб полегшити страждання римлян. «Ідучи назустріч людям, які через пожежу залишилися без даху над головою, він відкрив для них Марсове поле, всі пов’язані з іменем Агріппи споруди, а також свої власні сади* і, понад те, спішно звів будівлі, щоб розмістити в них юрби знедолених погорільців. З Остії та ближніх муніципіїв було доставлено продовольство, і ціну на зерно знижено до трьох сестерціїв».
____________________
* Садами римляни називали не тільки насадження плодових дерев, а й резиденції римських вельмож, що мали прилеглі паркові зони. У цьому разі йдеться саме про такі резиденції Нерона.
Звідки ж пішли чутки про причетність Нерона до пожежі? Річ у тім, що «вжиті заради здобуття прихильності народу, ці заходи не досягли, однак, поставленої мети, бо поширилися чутки, начебто в той самий час, коли Рим було охоплено полум’ям, Нерон піднявся на палацову сцену й став співати про загибель Трої, порівнюючи нещастя, що спіткало Рим, із нещастями давніх часів». Як видно із цих слів Корнелія Тацита, технології «чорного піару» були відомі задовго до ХХ-ХХІ ст. і вже в Давньому Римі застосовувалися не менш ефективно. Саме з метою знеславити Нерона було задумано пожежу, і ця афера, що забрала життя багатьох римлян, певною мірою досягла своєї мети - частина римлян у це повірили.
Загасити пожежу вдалося лише на шостий день, «після того, як на великому просторі було зруйновано будинки, щоб вогонь зустрів голе поле й відкрите небо». Зважаючи на те, що у розпорядженні влади тоді не було ні бульдозерів, ні кранів, ні вантажівок, ні іншої потужної сучасної техніки й усе доводилося робити вручну, навряд чи можна назвати ці дії невмілими. Але щойно затихла перша пожежа, як спалахнула друга. Ця пожежа не була настільки руйнівною, і її загасили набагато швидше, однак у багатьох римлян викликало підозру те, що вона почалася з садиби найближчого поплічника Нерона - Тигелліна.
Враз з’явилися чутки про те, що Нерон хоче на руїнах старого міста побудувати нове і назвати своїм іменем.
Під час пожежі 64 року в Римі згоріло десять із чотирнадцяти районів, що були тоді в місті. Частину звільненої території Нерон використав для будівництва свого Золотого палацу, а решту Рима за його вказівкою перебудовували вже не безладно, «а з точно відміряними кварталами й широкими вулицями між ними, причому було обмежено висоту будинків, двори не забудовували й перед фасадами дохідних будинків зводили портики, які їх приховували. Ці портики Нерон пообіцяв спорудити власним коштом, а ділянки для будівель надати власникам розчищеними». Імена архітекторів, яким Нерон доручив розробити план відновлення міста, не збереглися, але це були професіонали своєї справи.
Усе робилося продумано. Для звезення сміття було відведено болота біля Остії. За наказом Нерона, судна, що підвозили в Рим зерно, ішли назад завантажені будівельним сміттям. Місто очищалося від мотлоху й одночасно осушувалися прилеглі болота, рятуючи римлян від комарів - рознощиків багатьох хвороб, які дошкуляли їм улітку.
Для більшої вогнестійкості було наказано зводити нові будинки до певної висоти без застосування колод, і нижні поверхи будували лише з габійського або албанського туфу - міцного вогнетривкого каменю.
Було заборонено споруджувати будинки зі спільними стінами. Кожна споруда будувалася на певній відстані від сусідніх, щоб вогонь у разі пожежі не міг, як раніше, перекинутися з одного будинку на
