закріпити свій успіх у Вірменії, були зацікавленими у мирі з Римом, а понтійському царю не було до кого звернутися за допомогою, Нерон у 63-64 рр. скасував царство Понт, приєднавши його до провінції Галатія. Полемону Другому, щоправда, залишили його кілікійські володіння, де він і правив, принаймні до часів імператора Гальби, проте це були лише жалюгідні залишки могутнього колись царства, яке впродовж майже трьох з половиною сторіч відігравало значну роль в античній історії.
Столиця Емеси була на місці сучасного сирійського міста Хомс. Софена розташовувалася у північних і північно-східних районах сучасної Сирії. Кордони Емеси й Софени періодично змінювалися. Іноді ці царства поєднувалися під владою одного царя. Об’єднане царство то підсилювалося й розширювало свої межі, то слабшало й розпадалося.
____________________
* Емеса й Софена - невеликі царства, що перебували у повній залежності від Риму.
Отже, головними подіями 64 року стали грошова реформа й приєднання до Риму царства Понт, але того ж року сталася ще одна подія, яка комусь могла б здатися незначною, але для Нерона була надзвичайно важливою - 64 року він уперше наважується виступити на сцені театру. Як писав про Нерона Корнелій Тацит, «дотепер він співав лише у себе в палаці або у своїх садах на ювеналіях, до яких ставився зі зневагою, вважаючи їх занадто замкнутими для свого голосу, яким він, на його думку, володів. Одначе, не зважившись почати з Рима, він обрав Неаполь, що бачився йому грецьким містом*…»
Після свого дебюту в Неаполі Нерон планував вирушити до Греції «і, здобувши там такі ціновані всюди вінки, які здавна вважаються майже священними**, овіяним ще більшою славою», повернутися й тоді вже остаточно завоювати схвалення співвітчизників.
Дебют Нерона ледь не закінчився трагедією. Уже після виступу, коли глядачі встигли покинути трибуни, театр зненацька обвалився.
____________________
* Неаполь було засновано грецькими поселенцями, що прибули колись в Італію, і хоча це місто вже кілька сторіч перебувало під владою Риму, у поведінці та звичаях його жителів, як і раніше, відчувався не тільки римський, а й грецький вплив. Тим паче, що римська знать не тільки не протидіяла цьому, а й, навпаки, завжди цінувала грецьку культуру.
** Переможців різних змагань, і спортивних, і поетичних, у Греції традиційно обдаровували лавровими вінками. Іноді ці вінки могли бути просто зі звичайних лаврових гілок, зв’язаних стрічками, іноді їх робили із золота й срібла, але бути увінчаним лавровим вінком завжди вважалося в Греції найвищою честю.
Ніхто не постраждав, а Нерон навіть склав вірші, підносячи в них подяки богам. Імператор зробив усе, щоб обвалення театру виглядало як випадковість. Утім, він не був наївним - незабаром після цього було примушено до самогубства Децима Юнія Сілана Торквата, якого звинуватили, що він «марнує свій статок на щедроти і для нього єдина надія полягає в державному перевороті, що серед його вільновідпущеників є такі, котрих він називає завідувачами листуванням, завідувачами прийманням прохань, завідувачами скарбницею - найменуваннями посадових осіб при принцепсі, що видавало далекоглядні задуми». Коли найближчих вільновідпущеників Децима Юнія Сілана Торквата схопили й, закувавши в ланцюги, потягли у в’язницю, він, зрозумівши, що засудження неминуче, розітнув собі вени. Децим Юній Сілан Торкват був праправнуком Октавіана Августа, рідним братом першого нареченого дочки імператора Клавдія Октавії - Луція Юнія Сілана, який вкоротив собі віку після того, як імператрицею стала мати Нерона - Агріпина Молодша. Також він був рідним братом Марка Юнія Сілана, намісника провінції Азія, отруєного 54 року після приходу до влади Нерона й Агріпини Молодшої. Щоб пом’якшити те тяжке враження, що справила на римлян загибель Торквата, нащадка Октавіана Августа, Нерон «виголосив промову, у якій за своїм звичаєм заявив, що, хоч яким винним був би Торкват і хоч якою обґрунтованою була б його невіра в можливість виправдання, йому було б, одначе, збережено життя, якби він дочекався вироку свого милостивого суду».
Знаючи долю братів Торквата, а тим паче знаючи про недавні розправи над Рубеллієм Плавтом, Корнелієм Суллою і особливо над Октавією, у ці слова імператора навряд чи хто вірив.
22. Візит до Греції відкладається. Спроби Нерона здобути популярність. Бенкети римської знаті. Чи був Нерон гомосексуалістом? Стосунки з Поппеєю Сабіною псуються?
Після розлучення з Октавією та її страти ворогів у імператора значно побільшало. Нерон, що поводився до цього з римською знаттю досить ліберально, починаючи від 62 року переходить до методу розправ над явними або потенційними супротивниками й посилює свою охорону. Але становище його стало значно менш стійким, аніж раніше. Кожен новий жорстокий вчинок додавав йому ворогів.
Нерон мусив відкласти свій намічений раніше візит до Греції й театральні виступи для того, щоб ужити заходів для укріплення свого авторитету. За словами Корнелія Тацита, «намагаючись переконати римлян, що йому ніде не буває так добре, як у Римі, Нерон заходився влаштовувати бенкети у громадських місцях і задля цього користувався всім містом, неначе своєю домівкою».
Бенкети та видовища, що їх влаштовували для римлян, як і роздача грошей та продуктів, були традиційним засобом, за допомогою якого правителі намагалися привернути до себе симпатії населення.
Частування для громадян робили і Юлій Цезар, і Октавіан Август, і ніхто з римських істориків не винуватив їх у цьому. Однак у Нерона щось пішло не так. Можливо, його схильність до надмірних ефектів дратувала тих, хто, побачивши розкіш його витівок, усвідомлював, які гроші викидаються на вітер. Можна припустити й те, що на цих бенкетах для знаті допускалися якісь розваги, що виходили за прийняті тоді рамки пристойності. Щоб догодити імператорові, так само поводилися і його наближені.
Усе, що давали безкоштовно, римляни брали. Однак чи були вони вдячні за це? Навряд… Корнелій Тацит, коментуючи ці заходи, з осудом писав: «Проте найрозкішнішим і найбільш відзначеним народним поголосом був бенкет, який дав Тигеллін, і я розповім про нього, обравши за зразок, щоб надалі звільнити себе від необхідності описувати таке ж марнотратство. На ставкy Агріппи, за велінням Тигелліна, спорудили пліт, на якому й відбувався бенкет, і який увесь час рухався, бо його тягли інші судна. Ці судна були розкішно оздоблені золотом і слоновою кісткою, і гребли на них юнаки, розсаджені за віком та відповідно до їхньої витонченості в розпусті. Птахів і диких звірів Тигеллін розпорядився доправити з далеких країн, а морських риб - від самого Океану. На берегах ставка було розташовано лупанари, заповнені знатними жінками, а навпроти виднілися голі гетери.
Почалося з непристойних рухів тілом і танців, а з настанням сутінків гай біля ставка й околишні будинки сповнилися співом та засяяли вогнями. Сам Нерон віддавався розгулу, не розрізняючи дозволеного і недозволеного; здавалося, що не залишилося такої мерзенності, у якій він не міг би виявити себе ще розпусніше, - але через декілька днів він вступив у заміжжя, обставивши його врочистими весільними обрядами, з одним із юрби цих брудних розпусників (звали його Піфагором); на імператорі було вогненно- червоне шлюбне покривало, були присутніми прислані нареченим розпорядники; тут можна було побачити посаг, шлюбне ложе, весільні смолоскипи і, нарешті, все, що ховає нічна пітьма у любовних утіхах із жінкою».
Чи було насправді все саме так, як описує Корнелій Тацит?
Можливо, так, а можливо, й ні… Светоній Транквілл також описує розпусні дії Нерона, стверджуючи, що він «у звіриній шкурі вискакував із клітки, накидався на прив’язаних до стовпів голих чоловіків і жінок і, наситивши дику хіть, віддавався вільновідпущенику Доріфору: за цього Доріфора він вийшов заміж, як за нього - Спор, лементуючи й вищачи, як ґвалтована жінка». Утім, ми добре знаємо, що обвинувачення в брудній розпусті було в Римі одним з найпоширеніших засобів облити людину брудом, особливо ж того, хто був при владі. Юрба легко вірила таким чуткам, особливо після того, як обвинувачений у цьому втрачав владу. Після падіння Нерона багатьом було вигідно приписати йому якнайбільше засуджуваних суспільством пороків, і поширення таких чуток, вочевидь, заохочувалося. Судячи з того, що імена гомосексуальних партнерів Нерона, названих Корнелієм Тацитом і Светонієм Транквіллом, не збігаються, обидва історики
