воїнів, розставлених між рядами для того, щоб не було ані миті, заповненої безладними криками чи недозволеним мовчанням». Для деяких глядачів Неронії обернулися трагедією - «багато римських вершників, пробираючись крізь завузькі входи серед тісної юрби, були задавлені, а інших, які провели день і ніч на своїх лавах, вклали згубні хвороби». При цьому, за словами Корнелія Тацита, «ще небезпечнішим було не з’явитися на видовищі, оскільки безліч спостерігачів явно, а ще більше - потай, запам’ятовували імена й обличчя тих, хто входив, їхній дружній чи неприязний настрій. За їхніми доносами дрібний люд негайно засуджували до страти, а знатних згодом наздоганяла затаєна попервах ненависть принцепса». Можливо, Тацит тут трохи згущує барви, але спроби деяких придворних вислужитися перед імператором справді могли перетворити улюблені для багатьох простолюдинів видовища на тяжку повинність. Навряд чи варто сумніватися й у тім, що придворні поспішали доповісти імператорові, хто зі знаті як реагує на влаштоване ним видовище й особливо на його власні виступи. Не могло обійтися й без обмов. Спроби в такий спосіб помститися комусь, звісно ж, були.
Якщо Неронії минули саме так, як це описав Корнелій Тацит, то стає зрозумілим що не всі римляни покращили свою думку про імператора. Нерону ж здавалося, що він став кумиром і лише окремі недоброзичливці злостяться щодо його захоплень.
Незабаром після других Нероній він, нарешті, дає згоду на перейменування місяця квітня у Нероній. Тоді ж місяць травень було названо іменем Клавдія, а червень - іменем його славетного діда Германіка. Римська знать зовні все ще виказувала покору Неронові, і це перейменування є досить примітним.
Окрім звеличення власного імені, Нерон нагадав усім, що він онук знаменитого й усіма улюбленого полководця Германіка, підкресливши цим, що й сам зможе повести в бій війська. Перейменування ж травня на честь його названого батька Клавдія мало підкреслити легітимність його власних прав на престол як названого сина Клавдія і змусити римлян забути про долю Британніка й Октавії.
Вочевидь, окрім потоку вихвалянь, до Нерона все-таки надходила й деяка інформація про реальний стан справ у країні. І саме тому було вирішено гучним перейменуванням римських місяців нагадати всім і про доблесне походження імператора, і про повну легітимність та божественність його влади. Утім, ці заходи не усували першопричин невдоволення опозиції. Ситуація в імперії ставала дедалі напруженішою.
Початок 66 року було відзначено викриттям чергової змови. Справа знову почалася з доносу…
Як ми пам’ятаємо, 62 року тодішній претор Антистій Созіан на багатолюдному бенкеті в Осторія Скапули оприлюднив ганебні для Нерона вірші. Сміливість його можна пояснити: він розраховував, що Нерон не втримається при владі. Нерон тоді втримався, а Антистія Созіана було заслано. Чотири роки перебування на засланні перемінили колишню «сміливість» Созіана на бажання вислужитися. І от 66 року Антистій Созіан написав донос і на свого колишнього друга Осторія Скапулу, чий батько був тоді римським намісником у Британії, і на ще одного свого друга - колишнього консула-суффекта Публія Антея.
Він звинуватив їх у зазіханнях на владу. Обидва звинувачені мусили вкоротити собі віку. Втім, це був лише початок. У ході розслідування проти їхніх друзів «упродовж кількох днів загинули один за одним Анней Мела, Аніцій Цереал, Руфрій Кріспін і Гай Петроній…» Анней Мела був рідним братом Луція Аннея Сенеки. Після розкриття 65 року змови Пізона наклали на себе руки Луцій Анней Сенека й син Аннея Мели - Марк Анней Лукан, проте Анней Мела тоді не тільки не постраждав, а й залишився на надзвичайно вигідній посаді, де «завідував майном принцепса як прокуратор». А тепер йому наказали розітнути собі вени.
Руфрій Кріспін, перший чоловік Поппеї Сабіни, також зробив непогану кар’єру - він був префектом преторія, отримав консульські відзнаки, став сенатором. 65 року Руфрій Кріспін виявився серед учасників змови Пізона, але тоді його лише заслали на острів Сардинію. Можливо, тоді йому допомогло заступництво колишньої дружини, яка мала від нього дитину, але 66 року заступитися за нього вже не було кому, і йому не залишалося нічого іншого, як вкоротити собі віку. Так само мусили вчинити й інші обвинувачені.
Почали згущуватися хмари й над головами деяких інших представників римської знаті. Будь-яку критику вже сприймають як щось неприпустиме, й ось у неласку потрапляють сенатори Тразея Пет і Барея Соран.
Обидва були людьми заможними та впливовими, а Тразея Пет мав ще й славу видатного філософа- стоїка. «Для засудження обвинувачуваних Нерон обрав дні, коли очікувалося прибуття Тирі дата, що мав вступити на вірменський престол». У день приїзду царя Тразею Пету було заборонено приєднатися до зустрічі, а незабаром після від’їзду парфян обидва сенатори мусили вкоротити собі віку. На додачу до цього декотрих їхніх друзів і родичів було позбавлено майна і заслано.
28. Приїзд у рим Тирідата. Рим знайомиться з мітраїзмом
Приїзд Тирідата в Рим був подією визначною й давно очікуваною.
Його готували ретельно, оскільки провести цей захід із помпою було вигідно і Риму, і Парфії. Виїхавши з Вірменії, Тирідат із величезним почтом проїхав римськими провінціями в Малій Азії, а потім перетнув протоку Босфор, проїхав через Македонію й Іллірійські землі до Адріатичного моря й звідтіля вирушив до Італії.
Суходільний шлях був тривалішим, аніж морський, але згідно з парфянськими традиціями воду вважали священною і її не можна було опоганювати плювками чи екскрементами, тому Тирідат ніяк не міг довго пересуватися морем. Таким було офіційне пояснення того, що Тирідат майже весь шлях до Рима подолав суходолом. Утім, судячи з того, що у зворотну дорогу він вирушив усе-таки морем, справжні мотиви того, що він їхав у Рим переважно сушею, були іншими, узгодженими з римською стороною. Поїздка суходолом пишного царського почту ніби підкреслювала всім, яке величезне й могутнє царство мусить звертатися до Риму з проханням про визнання. До почту Тирідата входила верхівка парфянської та вірменської знаті.
Усе блищало золотом, із чистого золота був і головний убір дружини Тирідата. Делегацію супроводжував зять командувача римських військ на Сході Доміція Корбулона - Анней Вініціан із трьома тисячами вершників. На шляху посольства давали різні вистави, влаштовували гладіаторські бої. Було зроблено все, щоб візит Тирідата запам’ятався як парфянам, так і римлянам. Нерон не скупився на витрати - на кожен день поїздки імператорська скарбниця виділяла 800 тисяч сестерціїв*.
____________________
* 4 сестерції дорівнювали тоді 1 денарію - високопробній срібній монеті, що важила приблизно 3,4 грама. Тобто щодня на зустріч Тирідата і його почту римська скарбниця витрачала суму, еквівалентну більш ніж 680 кілограмам високопробного срібла.
Нерон зустрів Тирідата в Неаполі, де на честь гостя було дано бої ефіопських гладіаторів. Після цього було визначено точну дату прибуття Тирідата в Рим. Дату цю було оголошено римлянам спеціальним імператорським едиктом. Через хмарну погоду зазначений час зустрічі Тирідата довелося потім перенести, але коли він нарешті прибув, це було видовище - «все місто вироїлося привітати принцепса й подивитися на царя».
За словами Светонія Транквілла, навколо храмів на форумі вишикувалися озброєні когорти, сам Нерон в одіянні тріумфатора сидів на ростральній трибуні, у консульському кріслі, оточений бойовими значками й прапорами. Зійшовши до Нерона спеціальним похилим помостом, Тирідат схилився до його колін і поцілував їх. А потім Нерон на благання Тирідата зняв з нього звичайний головний убір знатного парфянина і поклав йому на голову золоту діадему - символ царської влади, при цьому сенатор преторського звання голосно перекладав для юрби слова благання. Потім Нерон вирушив із Тирідатом до театру, де посадив того поруч із собою, а звідти, будучи проголошеним «імператором», «приніс лаври в Капітолійський храм і замкнув заповітні ворота Януса на знак того, що ніде більше не ведеться війна».
Пліній Старший та Діон Кассій, які також описали приїзд Тирідата, вказують, що прибулі з ним жерці- маги за згодою Нерона надали йому почесті як втіленню Мітри - парфянського бога світла. Такі почесті були звичними для парфянських царів.
У Римі це, можливо, був один із перших випадків знайомства з мітраїзмом. Незабаром ця релігія пошириться всією імперією, й десятки храмів Мітри стоятимуть у Британії, Германії, Дакії, по всій Італії, та й у самому Римі, не кажучи вже про східні провінції.
