дивилася на скам'янілу хазяйку і поворухнутися не сміла. Порожня тиша гула, вимагала звуків. Знадвору загуркотів двигун «тойоти». Ангеліна зірвалася, побігла до вікна.
— Поїхали! — ніби прорвало. — Хай Бог милує, що буде?
— Стіл накривай, — люто прошипіла Іветта.
Година рання. Загс порожній. У величезному, обкладеному пістрявим гранітом холі мерзлі пальми в діжках і штатний фотограф у жмаканому піджаку — ночував тут чи що?
— Фото і відеозйомка. Недорого.
— А де розписують? — розсміявся Стас. — Чи ви тут усі спите й досі? Молодята чекають! Музику давайте. Мендельсона! Чи Шнітке.
З урочистої зали у хол визирнула сувора жіночка з яскравим макіяжем, у довгій, схожій на професорську мантію, хламиді.
— Що за неподобство? Припиніть галасувати. До початку робочого дня ще десять хвилин. І ви не перші.
— Розписуйте! — вигукнув Стас. — У нас надзвичайні обставини. Так, Платоне?
— Я… змерз, — прошепотів Платон.
Ліда смикнулася від хвилювання, згадала люті мамині очі. Треба будь-що поставити ті закарлючки на документах, бо мама вб'є! Зірвала з плеча шубу, кинула на холодну гранітну підлогу, підштовхнула брата:
— Стань на шубу, Тохо. Зараз уже…
Платон узяв за руку бліду од відчайдушного страху Раю, поставив на шубу. Став поруч.
— Тобі тепло?
— Так…
— Тоді зігрій мене, — обійняв, притис до себе. — Ти мене відчуваєш?
Стас вразився: красиво! Як же красиво! Занервував.
— Гей люди!? Куди йти? — стукав у двері урочистої зали.
— Кімната підготовки до ритуалу ліворуч, — мляво підказав фотограф, наче мова йшла про кремацію.
Стас уже біг до кімнати підготовки, рвучко розчахнув двері:
— Тут тепло, Платоне! — крикнув через весь холодний гранітний хол. — Гайда!
Зазирнув у кімнату і закляк: біля вікна стояв його найкращий товариш Олежка у звичайних джинсах і вовняному светрі під шию. Обіймав Лідину колежанку Зоряну.
— Опаньки! — не втримався Стас. — А ви що тут робите?
— Одружуємося, — розсміявся Олег.
До кімнати ввійшли молодята, а за ними Ліда завмерла на порозі:
— Не вірю…
Зоряна розсміялася, подалася до Ліди. Обійняла.
— Пані Лідо… Дякую, дякую… А ви… Сподіваюся, не розлучатися сюди прийшли?
— Чекай, Зорянко… Вітаю, але ж… Ти ж зовсім не знаєш Олега!
— Я його відчуваю, — сказала Зоряна чисто як Лідин божевільний брат.
І на хвилину всі забули про молодят. Стас сміявся, плескав товариша по плечу — оце утнув так утнув! А як оті холостяцькі принципи? Ліда ошелешено розглядала щасливу Зоряну, ніби намагалася запам'ятати — яке воно, те щасливе обличчя.
Платон узяв Раю за руку і сказав:
— Ходімо шукати, де нам раді.
Рая завмерла і не сказала «добре».
— Ходімо? — спитав Платон, ніби випробував.
— Добре, — видушила з себе. Одруження вкотре несподівано перетворювалося на нездійсненну мрію. А чорт із ним! Аби поряд…
І вони дременули б, та до кімнати забігла жіночка у хламиді, зарепетувала:
— Скоріше, скоріше! Де паспорти? Хто свідки?
Про свідків забули всі, та Стас уже керував:
— Спокійно! Ми з Лідою будемо свідками в Олега і Зоряни, а Олег із Зоряною свідками у Платона і Раї.
Як завалили всім кагалом до урочистої зали — жіночка у хламиді ледь розібралася кому казати: «А тепер молодий на знак любові та вірності поцілує молоду». Здається, усі підряд цілувалися. Стас дивився, як Олег цілує Зоряну, як Платон усміхається блідій Раї і веде долонею по високій хвилі, на яку перетворилася чудова дівоча коса, рвучко пригорнув Ліду, припав до її вуст, а, коли врешті відірвався, вона прошепотіла те, що він прагнув почути всі ці дні після свінґерського раю:
— Не покидай…
До квартири Вербицьких повернулися на двох машинах. Іветта не бачила. Каменем сиділа у кріслі- троні, не відводила погляду від дверей порожньої Платонової кімнати, наче все життя — коту під хвіст, бо син пішов, однаково пішов, не вберегла, не розгледіла небезпеки. Дезінфікатор. Убити… Убити.
— Ой Мати Божа! — зарепетувала від вікна Ангеліна. — Хвала Богові, повернулися. Усі живі-здорові. Сміються. Папірцем розмахують. Скрутили. Усе гаразд, Іветто Андріївно! Та й не самі. Їй-богу, ще когось за собою у хату тягнуть!
Іветта Андріївна видихнула, ніби запустила заклякле серце, рвучко підхопилася — все в нормі.
— Скільки?
— Ще двоє. Чоловік і жінка.
— Два чисті прибори на стіл. Крісла. Швидше!
Розкішну вітальню заполонила галаслива юрба, Дезінфікатор люб'язно відрекомендував Іветті Олега з Зоряною: їхні друзі, це завдяки їм вони… Порозсідалися. Келихи, тарілки. Сміються…
— Ми лише на хвильку, — перепрошувала Зоряна. — Увечері літак.
— А ви куди? — тоскно запитала Ліда.
— У літо, — відповів Олег.
— А я хочу на землю, — сказав Платон.
І всі замовкли. Зоряна уважним оком лікаря зміряла Лідиного брата, Олег засовався.
— Дякуємо, нам час.
Ліда зі Стасом пішли проводжати гостей, Платон обережно взяв Раю за руку:
— Ходімо туди, де є тільки ми.
— Добре, — вперше за цілий день зі щирою радістю прошепотіла дівчина.
Іветта сама лишилася біля накритого столу. Холодним поглядом проштрикнула Раїну спину.
— Раєчко…
Рая обернулася і завмерла. Ще не все?
— Ти забула вітаміни, які в ці години завжди приймає Платон. Ходімо. Я підготую, а ти віднесеш до Платонової кімнати.
— Добре, — із полегшенням.
Платон усміхнувся:
— Треба нагодувати бичка.
«Який жах! — холодно констатувала Іветта подумки. — Мабуть, вона розповідає йому про худобу зі свого хутора… — Розкладала пігулки в пластянки, трусилася від гніву. — Треба буде поговорити з нею про теми, які слід обговорювати з Платоном, а яких краще уникати, бо ще про матір свою алкоголічку заведе,
Простягнула дівчині пластянки, підштовхнула поглядом — іди, та Рая не встигла ступити й двох кроків, коли Іветта раптом зойкнула, вигукнула:
— Стій! Стій, Раєчко! Я мало не забула найголовніше.
В окремій упаковці лежали великі рожеві пігулки. Іветта дістала дві, простягнула дівчині:
— Пий…
— Це вітаміни? — тільки й наважилася запитати Рая.
