Про неокласичний стиль і рух див. Honour (1968).
173
Rousseau (1924 — 34, X, 337 — 8), цитовано за Cobban (1964); пор. Cohler (1970).
174
Про женевські симпатії Руссо див. Kohn (1967a, 238 — 45) і Baron (1960, 24 — 8). Про греко-римські зразки у Французькій революції див. Rosenblum (1967, ch. 2) і Herbert (1972).
175
Про німецьке готичне відродження див. Robson-Scott (1965).
176
Про «поета природи» див. Macmillan (1986, ch. 3); про британський літературний медієвізм див. Newman (1987, ch. 5), про деякі контрасти між художніми традиціями Франції і Британії див. A. D. Smith (1979b).
177
Про цю «мову» див. Berlin (1976).
178
Про національний романтизм див. Porter and Teich (1988); про його /193/ національне використання наприкінці XIX ст. див. пщсумкову статтю Hobsbawm у Hobsbawm and Ranger (1983).
179
Про «духовний історизм» і «археологічну драму» митців див.; Rosenblum (1967) та A. D. Smith (1987) і (1989); див. також каталог La France (1989).
180
Про національні почуття в музиці див. Einstein (1974, зокрема 266 — 9. 274 — 82); про націоналістичний романтизм у мистецтві див. Vaughan (1978, ch. 3); про його вплив на європейську культурну спадщину див. Home (1984). Чимало художників, що аж ніяк не були націоналістами, могли виявити, що їхні мистецькі твори привласнені тим або тим націоналізмом з огляду на «будительну» ауру тих творів для тих, хто вже пройнявся націоналістичними почуттями; такою була доля Констебля, Делакруа, Шумана і навіть Бетховена.
181
Про інтелектуалів див. Shils (1972) і Gella (1976).
182
Див. Baron (1960, ch. 2) і Anderson (1983, ch. 5).
183
Див. Kedourie (1960); Breuilly (1982, Introduction і chs. 15 — 16).
184
Про внесок німецьких романтиків див. Reiss (1955) і Kedourie (1960); про Канта див. також Gelner (1983).
185
Див. Cobban (1957 — 63, vol. I, Part 3) і Palmer (1940); про cahiers de doléances та французький націоналізм 1789 p. див. Shafer (1938).
186
Про тезу, що інтелектуали потрібні з огляду на їхні професійні вміння, див. Kautsky (1962, Introduction) і Worsley (1964). Але «інтелектуали» Каутського — це насправді інтелігенція, люди вільних професій. Те саме твердження слушне й щодо деяких випадків, названих Kedourie (1971, Introduction), зокрема й про Ганді та
