а хто ні. Хто були проти, не отримають і нікчемашної цукерки.
Ферн спитав Великого Джима, що він, Ферн, мусить робити з помпами.
— Тільки перевір, чи лежать вони в сараї. А тоді приходь до середньої школи. Ми будемо в спортивному залі.
Ферн сказав, що щось хоче спитати Роджер Кіл'ян.
Великий Джим підкотив очі, але зачекав.
Роджер хотів знати, хто саме з його хлопців стануть копами.
Великий Джим зітхнув, порився у розкиданих на столі аркушах і знайшов той, де був список нових офіцерів. Більшість із них були старшокласниками, і всі були чоловічої статі. Наймолодшому, Мікі Вордло, виповнилося лише п'ятнадцять, але він був качком. Правим півзахисником на футбольному полі, поки не вигнали за п'янство.
— Рікі й Рендол.
Роджер запротестував, кажучи, що це його найстарші, єдині, кому можна довірити щоденну роботу на фермі. Хто, спитався він, допомагатиме йому тепер з курми?
Великий Джим заплющив очі й попрохав у Бога терпіння.
Саммі вельми чітко відчувала той скимний біль, що перекочувався у неї в животі — схожий на менструальні спазми — і набагато гостріші смикання, що надходили з підчерев'я. Їх важко було не відчути, оскільки кожен її крок ними відгукувався. Одначе вона продовжувала брести вздовж шосе 119 в бік Моттонської дороги. Вона чалапатиме, незважаючи ні на що, яким би не був біль. Вона чітко знала, куди йде, але аж ніяк не мала на меті свій трейлер. Потрібне їй було не в трейлері, але вона знала, де його знайде. Вона туди йтиме хоч би й цілу ніч. Якщо біль стане зовсім нестерпним, у кишені джинсів у неї лежить п'ять пігулок перкоцету, вона зможе їх розжувати. Розжовані, вони діють швидше. Їй про це казав Філ.
Але преподобна Ліббі повірила, і що з нею трапилось? Вибите плече, мертвий собака.
Саммі подумала, що цей голос, цей збуджений свинячий виск звучатиме в її голові до скону.
Отак вона собі йшла. Над її головою зажевріли перші рожеві зірки, немов іскорки, що прозирають крізь брудну шибку.
Автомобільні фари змусили її тінь стрибнути вздовж дороги далеко поперед неї. Під'їхав і зупинився розхитаний фермерський пікап.
— Агов, ти, давай, сідай, — гукнув чоловік за кермом. Хоча прозвучало це як
Та що там, Саммі все одно полізла до кабіни — рухаючись з обережністю інвалідки.
Схоже, що Алден цього не завважив. Між ногами в нього стояла півлітрова бляшанка «Бадвайзера», а поряд з ним напівпорожній ящик. Бляшанки з-під уже випитого пива накочувались на ноги Саммі.
— Тобі куди треба? — спитав він. — Порлен? Посмут? — і засміявся, показуючи, що хоч який він п'яний, а пожартувати вміє.
— Тільки до Моттонської дороги, сер. Ви їдете в тім напрямку?
— У будь-яко'у напрям'у, куди тіль'и захочеш, — відповів Алден. — Я просто катаюся. Катаюсь і думаю про мого хлопчика. Він помер ф с'боту.
— Мені так жаль, я співчуваю вам, це така втрата.
Він кивнув і випив.
— Мій бать'о помер минулої зими, ти знала? Задихнувся на смерть, бідний старий. Емфа-зема. Останні роки життя провів на кисні. Зазвичай Рорі міняв йому балони. Він лю'ив старого лиса.
— Мені так жаль, — вона вже це казала, але що іншого тут
Сльоза скотилася йому по щоці.
— Я поїду, куди скажеш, Міссі Лу. Їхатиму, поки пиво не закінчиться. Хо пива?
— Так, дякую. — Пиво було теплим, але вона пила пожадливо. Дуже вона була спрагла. Виловила з кишені одну пігулку і запила її другим довгим ковтком пива. Відчула, як їй загуділо в голові. Дуже приємно. Вона видобула ще одну пігулку перкоцету і запропонувала Алдену. — Хочете? Від цього вам покращає.
Він узяв пігулку й теж проковтнув, запивши пивом, навіть не поцікавившись, що воно таке. Вже й Моттонська дорога. Він пізно помітив перехрестя і різко завернув, сплющивши поштову скриньку Крамлі. Саммі не звернула уваги.
— Бери ще, Міссі Лу.
— Дякую вам, сер, — вона взяла наступну бляшанку і хлопнула лючком відкривачки.
— Ти бачи'а мого хлопчика? — У жеврінні приладової панелі очі Алдена волого відсвічували жовтим. Це були очі собаки, котрий на бігу натрапив на яму і зламав собі ногу. Ти бачи'а мого хлопчика?
— Так, сер, — кивнула Саммі. — Звичайно ж, я бачила. Я тоді теж там була.
— Там тоді всі були. Я здав в оренду моє поле. Ма'ть, так допоміг йому загинути. Хтозна. Нам ніколи нічо не знаття, ге?
— Авжеж, — погодилась Саммі.
Алден запустив руку в кишеню свого комбінезону і витяг звідти пошарпане портмоне. Розкрив його обома руками, кинувши кермо, і почав скоса заглядати до целулоїдних кишеньок гаманця.
— Це мої хлопці подарували мені це по'моне, — повідомив він. — Рорі й Оллі. Оллі ще живий.
— Гарний гаманець, — похвалила Саммі, нахиляючись, щоб перехопити кермо.
Вона так робила, коли вони ще жили разом з Філом. Часто. Пікап містера Дінсмора повільно рухався доволі імпозантними галсами, ніби з наміром не оминути наступної поштової скриньки. Та все гаразд було; бідний дядечко їхав усього лиш зі швидкістю двадцять миль, і Моттонська дорога лежала попереду порожня. Стиха грало радіо, по РНГХ «Сліпі Хлопці з Алабами»[319] співали «Солодку надію Небес».
Алден вручив гаманець їй.
— Там він є, мій хлопчик. З його ді'усем.
— Ви поведете машину, поки я подивлюся? — спитала Саммі.
— Звісно, — знову взявся за кермо Алден. Пікап поїхав трішки швидше і трішки пряміше, хоча й гуляв відносно осьової лінії.
На вицвілому кольоровому знімку обіймали один одного хлопець і старий чоловік. На старому був картуз «Ред Сокс» і киснева маска. У хлопця на обличчі сяяла широка усмішка.
— Він був красивий хлопчик, сер, — сказала Саммі.
— Йо, красивий хлопчик. Гарний, розумний хлопчик, — Алден різко, без сліз, болісно застогнав. Мов заревів віслюк. З губ йому бризнула слина. Машина вильнула, потім виправилась.
— У мене теж є гарний хлопчик, — сказала Саммі. І почала плакати. Колись, пригадала вона, їй подобалось мучити ляльок «Братц». Тепер вона сама знала, як воно почувається у мікрохвильовці. Як пекельно боляче мучитися в палаючій печі. — Я його поцілую, коли побачу. Всього розцілую.
— Поцілуй, — кивнув Алден.
— Так, поцілую.
— Ти його поцілуй, і обійми, і притисни до себе.
— Я так і зроблю, сер.
— Я би теж поцілував мого хлопчика, аби зміг. Я б розцілував його в обидві щоки.
— Я знаю, ви так би й зробили, сер.
— Але я його поховав. Сьогодні вранці. Прямо на тім місці.
— Мені так жаль, це така втрата.
