— Візьми собі ще пива.
— Дякую вам. — Вона взяла бляшанку. Вона вже почала п'яніти. Так гарно п'яніти.
Таким чином вони просувалися далі, в той час, як рожеві зірки над ними розгорялися яскравіше, мерехтіли, але не падали, ніякого метеорного дощу не було цієї ночі. Так вони проминули і трейлер Саммі, куди вона вже ніколи більше не повернеться, навіть не пригальмувавши, проминули.
Було десь чверть на восьму, коли Розі Твічел постукала в скляну панель дверей «Демократа». Джулія, Піт і Тоні стояли біля довгого стола, створюючи примірники свіжого чотиришпальтового числа газети. Піт з Тоні збирали аркуші докупи, а Джулія скріплювала їх степлером і складала до пачки.
Побачивши Розі, Джулія енергійно їй махнула: мовляв, заходь. Розі прочинила двері й аж трохи похитнулась:
— Боже, як тут у вас жарко.
— Вимкнули кондиціонер для економії палива, — пояснив Піт Фрімен. — А ксерокс дуже гріється, коли довго працює. А сьогодні йому довелося попрацювати добряче. — Але промовив він це з гордим виглядом. Розі подумала, що в них у всіх трьох зараз гордий вигляд.
— Я гадав, у вас зараз мусив би бути скажений натовп у ресторані, — промовив Тоні.
— Зовсім навпаки. Сьогодні ввечері там хоч на оленів полюй. Думаю, багато людей не хочуть мене бачити, бо мого кухаря заарештовано за вбивства. І ще я думаю, вони соромляться дивитися одне одному в вічі після того, що трапилося сьогодні вранці у «Фуд-Сіті».
— Іди-но сюди ближче, візьми, подивися газету, — покликала її Джулія. — Ти в нас героїня, дівиця з обкладинки, Розі.
Угорі було надруковано червоними літерами БЕЗПЛАТНИЙ ВИПУСК — КРИЗА ПІД КУПОЛОМ — БЕЗПЛАТНИЙ ВИПУСК.
Під цією шапкою шістнадцятим кеглем, котрого Джулія до останніх двох випусків «Демократа» ніколи не використовувала, йшов заголовок:
КОЛОТНЕЧА І ВБИВСТВА З ПОГЛИБЛЕННЯМ КРИЗИ
На фото була саме Розі. У профіль. Біля губ вона тримала мегафон. З невмисним кучериком, що впав їй на лоба, виглядала вона надзвичайно красивою. За нею виднівся прохід відділу макаронних виробів і соків, де на підлозі, схоже, валялося кілька розбитих пляшок соусів до спагеті. Підпис зазначав: Утихомирення колотнечі: Розі Твічел, засновниця й власниця «Троянди-Шипшини», заспокоює колотнечу з допомогою Дейла Барбари, котрого було заарештовано за вбивства (див. репортаж нижче і статтю на стор. 4).
— Святий Боже, — видихнула Розі. — Ну… принаймні ви зняли мене з кращого боку. Якщо я його взагалі маю.
— Розі, — урочисто промовив Тоні Гай. — Ви виглядаєте, як Мішель Пфайфер.
Розі фиркнула, показавши йому середнього пальця. Вона вже почала читати редакційну статтю.
СПЕРШУ ПАНІКА, ПОТІМ СОРОМ
Не кожен мешканець Честер Мілла знає Дейла Барбару (він не так давно в нашому місті), але чимало людей куштували приготовлені ним страви в «Троянді-Шипшині». Ті ж, хто його знали — до сьогоднішнього дня, — могли б сказати, що він виявився добрим поповненням для нашої громади, якщо пригадати його суддівство матчів із софтболу в липні й серпні, участь у збиранні книжок для середньої школи у вересні і збиранні сміття в День чистого міста лише два тижні тому.
І от сьогодні «Барбі» (так його звуть ті, хто знайомий з ним) був заарештований за чотири шокуючих убивства.
Убивства людей, яких добре знали в місті й любили. Людей, котрі, на відміну від Барбари, прожили тут все життя.
За нормальних обставин «Барбі» доправили б до в'язниці округу Касл, йому б надали можливість зробити один телефонний дзвінок і забезпечили адвоката, якби він не мав змоги винайняти його сам. Йому б висунули звинувачення, а експерти, котрі добре знаються на своїй справі, розпочали збирання доказів.
Нічого цього не відбулося, і ми всі знаємо чому: через Купол, котрий замкнув наше місто, відокремивши нас від решти світу. Але хіба здоровий глузд і процесуальні правила теж замкнуто? Несуттєво, наскільки шокуючий злочин трапився, недоведених звинувачень недостатньо для виправдання такого поводження з Дейлом Барбарою і пояснення того, що новий шеф поліції відмовився відповідати на питання, а також дати дозвіл вашому кореспондентові пересвідчитися, що Дейл Барбара ще живий, хоча батькові Дорогі Сендерс — першому виборному Ендрю Сендерсу — було дозволено не лише відвідати не звинуваченого офіційно арештанта, але й принижувати його…
— Ф'ю! — присвиснула Розі, підводячи вгору очі. — Ти дійсно збираєшся це надрукувати?
Джулія махнула рукою в бік купи вже складених газет.
— Це вже надруковано. А що? Ти маєш щось проти?
— Ні, але… — Розі швиденько пробігла очима решту статті, котра була дуже довгою і що далі, то дужче «пробарбівською». Закінчувалася вона зверненням до кожного, хто може маги інформацію щодо цих убивств, зголоситися, і припущенням, що після закінчення кризи, а вона безумовно колись закінчиться, поведінка мешканців міста щодо цих вбивств постане в центрі прискіпливої уваги не тільки жителів штату Мейн чи громадян Сполучених Штатів, а й усього світу.
— І ти не боїшся накликати на себе неприємності?
— Це свобода преси, Розі, — промовив Піт тоном, який навіть йому самому видався доволі непевним.
— Це те, що зробив би Горес Ґрілі, — твердо проказала Джулія, і її коргі, що дрімав на своїй ковдрі в кутку, підняв голову на знайоме ім'я. Побачивши Розі, він підбіг до неї по ласку, і вона його, певна річ, погладила кілька разів.
— А ти маєш щось більше, ніж написано тут? — запитала Розі, поклавши долоню на газетний аркуш.
— Дещо, — відповіла Джулія. — Це я поки що притримую. Хочу ще назбирати інформації.
— Барбі такого ніколи б не зробив. Але я все одно за нього боюся.
На столі стрепенувся один з мобільних телефонів. Його вхопив Тоні:
— «Демократ». Гай слухає. — Але, вислухавши перші слова, він передав телефон Джулії. — Тебе. Полковник Кокс. І голос у нього не святковий.
Кокс. Джулія про нього геть забула. Вона взяла слухавку.
— Міс Шамвей, мені потрібно поговорити з Барбі, з'ясувати, наскільки він просунувся у перебиранні на себе адміністративної влади в місті.
— Не думаю, щоб вам вдалося поговорити з ним найближчим часом. Він ув'язнений.
—
— Убивство. Чотири інциденти, якщо точніше.
— Ви жартуєте.
— Мій голос вам здається жартівливим, полковнику?
Запала хвилина тиші. На її фоні Джулія чула в телефоні віддалену балачку багатьох людей. Коли Кокс знову заговорив, голос його звучав уже не так бадьоро.
— Розкажіть мені все.
— Ні, полковнику Кокс, не бачу можливості. Останні дві години я займалася якраз тим, що писала про це, а, як казала мені маленькій моя мама, не варто двічі пережовувати одну й ту саму капусту. Ви все ще в Мейні?
— Касл Рок. Тут наша передова база.
— Тоді я пропоную вам зустрітися зі мною там, де ми бачилися попереднього разу. На Моттонській дорозі. Я не зможу подарувати вам завтрашній номер «Демократа», хоча він і безплатний, але я зможу розгорнути газету проти Купола, щоб ви самі прочитали.
— Перешліть її мені електронною поштою.
