Під куполом

відтак — і на ціле місто. До цього він здатен був додуматися й без Джима Ренні.

— Не знаю, — промовив він. — Але цілком можливо.

Очі в Марті сльозилися, чи то від жалю, чи то від диму. Либонь, від того та іншого разом.

— Варто було б, щоб цим зайнявся особисто Великий Джим.

— Я займуся. Поки що. — Рендолф кивнув у бік Джулії. — Тримай її на оці, а коли вона врешті втомиться і піде геть, обірви усе те лайно і викинь куди треба. — Він показав на вогнище, на місці якого ще вдень стояла редакція газети. — Поклади сміття в належне йому місце.

Марті стиха заіржав.

— Слухаюсь, бос.

Саме це офіцер Арсенолт пізніше й зробив. Але вже після того, як інші люди зірвали кілька газет, щоби потім вчитатися в них при яскравішому освітленні — було їх, може, півдюжини, а може, і десяток. У наступні два-три дні ті газети передавали з рук в руки і так зачитали, що вони в буквальному сенсі розсипалися на порох.

14

Коли Енді прибув до шпиталю, там уже була Пайпер Ліббі. Вона сиділа на лаві у вестибулі, балакала з двома дівчатками в білих нейлонових штанах і формених медсестринських блузах… хоча, на погляд Енді, вони здавалися занадто юними для справжніх медсестер. Обидві мали заплаканий вигляд, і здавалося, ось- ось вони заплачуть знову, але Енді помітив, який заспокійливий вплив справляє на них Ліббі. З чим він не мав ніколи проблем, так це з правильними судженнями щодо людських емоцій. Подеколи жаліючи, що натомість не має подібної здатності до правильного мислення.

Неподалік стояла Джинні Томлінсон, вона тихо розмовляла з якимсь підстаркуватим парубком. Обидва мали пригнічений, збентежений вигляд. Побачивши Енді, Джинні рушила до нього. А слідом за нею і той підстаркуватий парубок. Вона відрекомендувала його як Терстона Маршалла, пояснивши, що він їм тут Допомагає.

Енді подарував йому широку усмішку і щире рукостискання.

— Приємно з вами познайомитися. Я Енді Сендерс. Перший виборний.

З лави поглянула Пайпер і зауважила:

— Якби ви були справжнім першим виборним, Енді, ви би приборкали другого виборного.

— Я розумію, пара останніх днів були важкими для вас, — відповів Енді, тримаючи усмішку. — Нам усім вони нелегко далися.

Пайпер подарувала йому надзвичайно холодний погляд, а тоді запитала дівчат, чи не підуть вони з нею до кафетерію випити чаю. — Я б залюбки підкріпилася чашечкою.

— Я їй зателефонувала після того, як подзвонила вам, — пояснила Джинні дещо вибачливо, після того як Пайпер з обома юними сестричками пішли. — Також я подзвонила до поліцейської дільниці. Там відповів Фред Дентон. — Вона наморщила носа, як це роблять люди, почувши якийсь гидкий запах.

— Bay, Фредді файний хлоп, — ревно промовив Енді. Душа його не брала в усьому цьому участі — душа його так і перебувала там, на ліжку в спальні Дейла Барбари, збираючись випити рожевої отрути, проте старі навички в нім працювали бездоганно. Спонука робити так, щоб усе йшло справно, стишати збурення, виявилася невмирущою, як вміння їздити на велосипеді. — Розкажи мені, що тут трапилося?

Вона розказала. Енді слухав вражаюче спокійно, думаючи про те, що все життя знає сім'ю Делессепсів, а коли сам був іще школярем, якось запросив на побачення матір Джорджії Руа (Гелен цілувалася відкритим ротом, що було приємно, але віддих мала сморідний, що приємним не було). Він думав, що його теперішня емоційна невразливість є наслідком розуміння того, що, якби його телефон не задзвонив, він зараз лежав би непритомним. Можливо, мертвим. Це знання робило все відчуженим.

— Двоє наших офіцерів, зовсім новачки, — промовив він. Самому йому власний голос здавався записом, на кшталт того, що чуєш, подзвонивши до кінотеатру, аби довідатися про сеанси. — І одна з них уже тяжко була постраждала, намагаючись запровадити порядок під час колотнечі в супермаркеті. О Боже, Боже.

— Можливо, зараз не на часі про це говорити, але я не в захваті від роботи вашого поліцейського департаменту, — промовив Терстон. — Хоча після того, як офіцер, котрий мене вдарив, помер, подавати скаргу було б неактуальним.

— Котрий офіцер, Френк чи дівчина Руа?

— Юнак. Я упізнав його, незважаючи на… на його смертельне знівечення.

— Вас ударив Френк Делессепс? — Енді просто не міг повірити в це. Френкі чотири роки регулярно приносив йому люїстонську газету «Сан» і жодного дня не прогуляв. Утім, було пару разів, пригадав він зараз, але це трапилося під час серйозних заметілей. І ще якось кір був у нього. Чи свинка?

— Якщо це його ім'я.

— Ну, я гадаю… це… «Це що? І чи це важить? Чи взагалі щось має значення?» Однак Енді хоробро кинувся вперед. — Це печально, сер. Ми в Честер Міллі вважаємо за правило жити з відповідальністю за свої вчинки. За нормального стану речей. От лишень зараз настали сутужні часи. Обставини вийшли з-під нашого контролю, ви ж розумієте.

— Я-то розумію, — сказав Терстон. — Наскільки мені зрозуміло, все тепер у минулому. Але, сер… ці офіцери неприпустимо юні. І вельми недисципліновані. — І через паузу. — Леді, котра приїхала зі мною, теж було піддано фізичному тиску.

Енді просто не міг повірити, що цей чоловік каже правду, копи в Честер Міллі не зачіпали людей, якщо ті їх до цього не змушували (нахабно провокували); це звичайна справа для великих міст, де люди не вміють ладити між собою. Звісно, про дівчину, котра позбавила життя двох людей, а потім і себе застрелила, він теж сказав би, що таке не могло трапитись в Міллі.

«Не переймайся, — нагадав собі Енді. — Він не просто не з нашого міста, він з іншого штату. Спишемо на це».

Подала голос Джинні:

— Тепер, коли ви тут, Енді, я навіть не знаю, чим ви можете допомогти. Тілами займається Твіч, тож…

Не встигла Джинні договорити, як відчинилися двері. Увійшла молода жінка, ведучи за руки двійко сонних на вигляд дітей. Її тут же обняв літній парубок, Терстон, а діти, хлопчик і дівчинка, задерши голови, дивилися на них. Обоє малих були босоніж, але одягнуті у футболки, немов у нічні сорочки. На майці, котра сягала хлопчику мало не до п'ят, були написи: В'ЯЗЕНЬ 9091 та ВЛАСНІСТЬ ШТАТНОЇ ТЮРМИ ШОШЕНК. Дочка й онуки Терстона, подумав Енді й тут же знову відчув тугу за Клодетт і Доді. Він прогнав геть думки про них. Джинні дзвонила йому по допомогу, і він ясно розумів, що його допомоги потребує саме вона. Що, поза всякими сумнівами, означає нове вислуховування її детальної розповіді — не на його користь, а на її власну. Таким чином вона зможе краще зрозуміти, що ж саме трапилося, і почати з цим миритися. Для Енді це легко. Слухати він завжди був майстер, та й вже ж краще, ніж дивитися на три трупи, один з них — покинута оболонка того, хто колись, хлопчиком, був носив йому газети. Слухання — така проста справа, якщо розібратися, навіть ідіот на це здатний, хоча Великий Джим так і не зумів її опанувати. Великий Джим краще говорить. І краще планує, це точно. Наше щастя, що ми його маємо в такий час, як тепер.

У той час, як Джинні розгортала по другому колу свою оповідку, у Енді майнула думка: «А чи хтось…»

Повернувся Терстон із вервечкою своїх.

— Виборний Сендерсе, Енді, це моя партнерка Каролін Стерджес. А це діти, котрими ми опікуємося. Аліса і Ейден.

— Я хочу соску, — похнюплено мовив Ейден.

— Ти вже старий для соски, — штовхнула його ліктем Аліса.

Обличчя в малого скривилося, проте він не заплакав.

— Алісо, — закинула дівчинці Каролін Стерджес. — Це негідно. А що ми кажемо про негідних людей?

Аліса прояснішала.

— Негідникам смоктати! — вигукнула вона і зареготала. Якусь мить, повагавшись, до неї приєднався і Ейден.

— Пробачте, — звернулася Каролін до Енді. — Мені нема на кого їх залишити, а в Терсі був такий