Під куполом

— Людина за своєю природою буває деструктивною. Скажи мені, як ти гадаєш, чи схоже місто на людське тіло?

— Так, — моментально погодилась Джулія.

— Отже, тіло може запевняти, ніби йому боляче, аби лише мозок отримав наркотик, якого бажає він?

Джулія поміркувала хвильку, а тоді кивнула:

— Так.

— А зараз мозок нашого міста Джим Ренні, чи не так?

— Так, любонько. Я погоджуюсь, саме він ним і є.

Ендрія сиділа на дивані з похиленою злегка головою. Раптом вона вимкнула радіоприймач і підвелась на рівні ноги.

— Гадаю, мені час до ліжка. І знаєш, мені здається, я нарешті зможу по-справжньому виспатись.

— Це добре, — а слідом, без усякої причини, яку б вона сама могла зрозуміти, Джулія запитала: — Ендріє, що-небудь трапилось, поки мене не було?

Ендрія зробила здивований вигляд.

— Звісно, що так. Ми з Горесом гралися в м'яча, — вона різко нахилилася без жодних ознак болю, чого, за її словами, не здатна була зробити ще тиждень тому, і простягнула руку. Горес підійшов до неї, дозволивши себе погладити. — Він чудовий піднощик закинутого.

2

У себе в кімнаті Ендрія сіла на ліжко, відкрила конверт ВЕЙДЕР і почала знову все перечитувати з самого спочатку. Тепер ще уважніше. Коли вона врешті засунула папери назад до коричневого конверта, було вже близько другої ранку. Конверт вона поклала в шухляду столика, що стояв при її ліжку. У тій же шухлядці лежав револьвер 38-го калібру, подарований Ендрії на день народження два роки тому її братом Дагласом. Тоді її це збентежило, але Даг переконав її, що жінка, яка живе самотньо, мусить тримати в хаті щось, чим зможе себе захистити.

Тепер вона витягла револьвер, відкинула барабан і перевірила патронні гнізда. Відповідно до інструкцій Твіча, те гніздо, що при зведенні курка підкочувалося під бойок, було порожнім. Решта п'ять були заряджені. У шафі на верхній полиці лежали ще набої, але їй аж ніяк не подарують шансу перезарядитися. Її розстріляють на місці копи з його скромної приватної армії.

А якщо вона не зуміє вбити Ренні п'ятьма пострілами, тоді, либонь, і сама не заслуговує на життя.

— Врешті-решт, — пробурмотіла Ендрія, ховаючи револьвер назад до шухляди, — заради чого я очистилася від наркотику?

Тепер, коли її мозок очистився від «оксі», з відповіддю самій собі вона не схибила: «Заради того, щоб стріляти влучно».

— Амінь із цим, — промовила вона.

Через п'ять хвилин вона вже спала.

3

Джуніор анітрохи не спав. Він сидів на єдиному в шпитальній палаті стільці біля вікна, дивлячись, як чудернацький рожевий місяць сідає, ховаючись за чорною плямою на Куполі, що виявилася для Джуніора новиною. Ця пляма була більшою і висіла набагато вище за ту, що залишилася після невдалого ракетного обстрілу. Може, поки він був непритомний, відбувалася чергова спроба проломити Купол? Він цього не знав, та й не переймався. Значення мало лиш те, що Купол ще тримається. Якби не так, місто зараз було б освітлене, як Лас-Вегас, і заповнене солдатнею. Авжеж, у ньому й тепер де-не-де світиться — у будинках тих, що страждають на невгамовне безсоння, — але загалом Честер Мілл спить. І це гарно, бо йому треба дещо обдумати.

А якщо точніше: Бааарбі і друзів Барбі.

Сидячи біля вікна, Джуніор не відчував болю у голові, і пам'ять до нього повернулася, але хлопець усвідомлював, що він дуже хворий. Усю ліву половину тіла охоплювала якась підозріла слабкість, а час від часу з лівого кута його рота і слина спливала. Витираючи її лівою долонею, він іноді відчував доторк шкіри до шкіри, а подеколи й ні. На додаток до цього доволі велика чорна пляма у формі замкової шпарини плавала в нього перед лівим оком. Немов щось прорвалося всередині його очного яблука. Він припускав, що так воно й є.

Джуніор згадав ту дику лють, яку він відчував у День Купола; згадав, як гнався за Ейнджі передпокоєм до кухні, як швиргонув її на холодильник і врізав коліном їй в обличчя. Згадав той звук, який почув тоді: ніби в неї в голові поза очима містилося порцелянове блюдо і він розтрощив його ударом коліна. Тепер те оскаженіння минулося. Його місце заступила нова, якась ніби шовковиста, лють, що плинула крізь його тіло з невідомого бездонного джерела всередині його голови; цей потік водночас охолоджував і очищав.

Перед цим, увечері, заходив його оглянути той старий хер, котрого вони з Френкі були потрясли на озері Честер. Цей старий хер діяв професійно, поміряв йому температуру і кров'яний тиск, розпитував про головний біль, навіть перевірив у нього колінні рефлекси маленьким гумовим молоточком. А потім, коли він пішов, Джуніор почув балачку і сміх. Прозвучало ім'я Барбі. Джуніор крадькома підійшов до дверей.

Там стояв той старий хер і одна з юних волонтерок, гарненька латиноска, котру ще звали чи то Буффало, чи якось схоже на Буффало. Старий хер розстебнув на ній блузку і мацав за цицьки. Вона розчепила зіпер у нього на штанях і дрочила йому штик. Їх оповивало ядуче зелене марево.

— Джуніор зі своїм другом мене побили, — говорив старий хер, — але тепер його друг мертвий і цей теж скоро помре. Так наказав Барбі.

— Я мрію посмоктати в Барбі його слоника, як м'ятного коника, — промовила дівка Буффало, а старий хер сказав, що він би теж це радо зробив. Потім Джуніор зморгнув і побачив, що вони просто йдуть по коридору. Ніякої зеленої аури, ніяких брудних балачок. Отже, це в нього, либонь, була галюцинація. А з іншого боку, можливо, й ні. Єдине точно: всі вони тут заодно. Всі легачаться з Бааарбі. Він у в'язниці, але це лише тимчасово. Либонь, щоби набратися до себе співчуття. Це частина плааану Бааарбі. До того ж він гадає, що у в'язниці захищений від Джуніора.

— Помиляєшся, — прошепотів він, сидячи біля вікна, втупившись у ніч своїм дефектним зором. — Дуже помиляєшся.

Джуніор достеменно знав, що з ним трапилось, це був спалах зрозуміння, логічність якого перебувала поза всякими сумнівами. Його отруєно талієм так само, як того російського парубка в Лондоні. Армійські жетони Барбі були присипані порошком талію, а Джуніор вертів їх у руках і от тепер помирає. А оскільки в квартиру Барбі його послав батько, значить, він теж бере участь у цій змові. Він теж отой… що й біля Барбі… як же їх називають, тих хлопців…

— Фаворити, — прошепотів Джуніор. — Черговий філейний фаворит Великого Джима Ренні.

Тільки-но він про це подумав, тільки-но розум прочистився, як йому все стало ясно. Батько хотів, щоб він навіки замовк про Коґґінса й Перкінс. Звідси отруєння його талієм. Все сходиться.

Надворі, по парковці, що лежала поза галявиною, повільною риссю протьопав вовк. На самій галявині вовтузилися в позиції 69 дві голі жінки. «Шістдесят дев'ять, лизуче плем'я!» — любили дітьми скандувати вони з Френкі, коли бачили двох дівчат, які прогулювались разом, самі не знаючи достеменно, що означають ці слова, знаючи тільки, що в них є щось брутальне. Одна з лизух була схожа на Саммі Буші. Медичка — Джинні її ім'я — сказала йому, що Саммі мертва, але ж це явна брехня і означає це, що й Джинні також бере участь у змові; вона теж із Бааарбі.

А чи хоч хтось у цьому місті не з ним? Кому тут можна вірити?

Ага, второпав він, є таких двоє. Це діти, яких вони з Френком знайшли біля озера, Аліса й Ейден Епплтони. Він пам'ятав їхні перелякані очі, і як дівчинка обняла його, коли він підхопив її на руки. Коли сказав їй, що тепер вони в безпеці, вона спитала: «Ви обіцяєте?» І Джуніор відповів їй: «Так». Йому тоді стало так хороше від своєї обіцянки. І вага її довіри теж дарувала йому втіху.

Раптом Джуніор вирішив: він уб'є Дейла Барбару. Якщо хтось спробує стати йому поперек дороги, він уб'є і їх теж. Потім знайде свого батька і його уб'є… про це він мріяв багато років, хоча дотепер ніколи не признавався собі в цьому абсолютно чесно.

А коли все буде зроблено, розшукає Ейдена й Алісу. Якщо хтось спробує його зупинити, він і їх уб'є також. Дітей він забере на озеро Честер і буде за ними доглядати. Він дотримуватиметься обіцянки, яку дав