Під куполом

долонею по її долоні.

— Гаразд, ми. Гадаю, саме таким чином нам і треба все розпланувати. Тобто зачинятися на проміжні години, економно використовувати печі — ніяких цинамонових рулетів, хоча я, як і будь-хто, люблю їх — і ніякої посудомийної машини. Вона стара і жере забагато енергії. Знаю, Доді з Енсоном не сподобається ідея мити посуд вручну…

— Не думаю, що нам варто розраховувати на те, що Доді скоро повернеться, та й взагалі хоч колись. Тепер, коли її мати мертва, — зітхнула Розі. — Хочеться вірити, що вона дійсно поїхала до Оберна повештатись по крамницях. Хоча, гадаю, про це буде надруковано в завтрашніх газетах.

— Можливо.

Барбі не уявляв собі, як багато інформації потрапить в Честер Мілл або вийде звідси, якщо ця ситуація не вирішиться швидко, і бажано, щоб іще й із якимсь раціональним поясненням. Мабуть, небагато. Він подумав, що їх скоро накриють легендарним Конусом Тиші Максвела Смарта [73], якщо цього вже не сталося.

До столу Барбі й Розі повернувся Енсон. Він уже був у куртці.

— То я вже піду собі, Розі?

— Авжеж, — відповіла вона. — До завтра о шостій?

— Чи не запізно буде? — посміхнувся він і додав: — Та ні, я не скаржуся.

— Ми відчинятимемо пізніше, — вона завагалася. — І робитимемо перерви між годівлями.

— Правда? Класно, — він перевів погляд на Барбі. — У тебе є де переночувати сьогодні? А то можеш до мене. Сейда поїхала в Деррі[74] відвідати батьків.

Сейдою звали Енсонову дружину.

Барбі мав де притулитися, це місце було прямо напроти, лише через вулицю перейти.

— Дякую, але я повернуся до свого помешкання. У мене ж заплачено за нього до кінця місяця, то чом би й ні? Уранці, перед тим як піти з міста, я залишив ключ Петрі Ширлз в аптеці, але в мене на зв'язці залишився дублікат.

— Окей. Тоді до завтра, Розі. А ти тут будеш, Барбі?

— І не сподівайся.

— Чудово! — поширшала усмішка Енсона.

Коли він пішов, Розі потерла собі очі, потім похмуро подивилася на Барбі.

— Як довго це триватиме? Твій власний прогноз.

— Я не можу прогнозувати, бо не знаю, що саме відбувається. І коли воно перестане відбуватися.

Розі, дуже тихо, промовила:

— Барбі, ти мене лякаєш.

— Я сам себе лякаю. Нам обом треба вже йти спати. Вранці все виглядатиме краще.

— Після нашої бесіди мені, либонь, лише ембіен[75] допоможе заснути, — поскаржилась вона. — Незважаючи на втому. Проте я вдячна Богу, що ти повернувся.

Барбі згадав про свої міркування щодо запасів.

— Ось іще що. Якщо завтра відкриється «Фуд-Сіті»…

— Вони завжди працюють у неділю. З десятої до шостої.

— Якщо вони працюватимуть завтра, ти мусиш дещо купити.

— Та ж «Сиско»[76] постачає… — вона затнулася, нахмурено втупившись у нього очима. — Щочетверга, але ми не можемо на це розраховувати, так? Авжеж, ні.

— Ні, — підтвердив він. — Якщо навіть те, що тут зараз нас замкнуло, раптом щезне, військові все одно триматимуть це містечко в стані карантину якийсь довший час.

— Що я мушу купити?

— Все, але найголовніше — м'ясо. М'ясо, м'ясо, м'ясо. Якщо крамниця відкриється. А я не певен цього. Джим Ренні може переконати того, хто там зараз керує…

— Джек Кейл. Він став директором, коли Ерні Келверт пішов на пенсію в минулому році.

— Так от, Ренні може переконати його не відкриватися, поки він особисто цього не дозволить. Або попросить шефа Перкінса видати такий наказ.

— Так ти не знаєш? — спитала Розі і, побачивши його нерозуміючий погляд, продовжила: — Авжеж. Дюк Перкінс помер, Барбі. Він помер прямо там, — махнула вона рукою десь в південному напрямку.

Барбі ошелешено дивився на неї. Енсон забув вимкнути телевізор, і позаду них Розин улюбленець Вульфі знову розповідав світу, що якась нез'ясована сила обгородила маленьке містечко в Західному Мейні, що той район ізольовано армійськими підрозділами, що Об'єднаний комітет начальників штабів засідає у Вашингтоні, що Президент звернеться до нації опівночі, а зараз він просить народ Америки приєднати свої молитви за людей у Честер Міллі до його власної.

3

— Тату? Тату?

Джуніор Ренні стояв на верхньому майданчику сходів, нахиливши голову, прислухався.

Відповіді не було, і телевізор мовчав. А в такий час його батько завжди вже перебував удома після роботи, сидів перед телевізором. Увечері в суботу він утримувався від Сі-Ен-Ен і «Фокс-ньюз», натомість дозволяючи собі «Планету тварин» або «Історичний канал». А сьогодні чомусь ні. Джуніор приклав до вуха зап'ясток, щоб перевірити, чи цокотить його годинник. Той ішов та й час вочевидь він показував правильний, бо надворі вже було темно.

Жахлива думка стрельнула йому в голову. Великий Джим може бути зараз разом із шефом Перкінсом. У цю мить вони можуть удвох обговорювати, як заарештувати Джуніора з найменшим розголосом. А чому вони чекали так довго? Бо так зможуть вивезти його з міста під покривом темряви. Доправити його до окружної в'язниці в Касл Року. Потім суд. А далі?

Далі Шошенк[77]. Просидівши там кілька років, він, певне, почне називати тюрму просто Шенк, як і більшість тамтешніх убивць, грабіжників та содомітів.

— Дурощі, — пробурмотів він. А чи ні? Він прокинувся з думкою, що вбивство Ейнджі йому просто наснилося, це мусив бути сон, бо він ніколи нікого не зміг би вбити. Добряче відлупцювати — запросто, але вбити? Це просто смішно. Він же такий, такий… ну… він така нормальна людина!

Потім він зазирнув під ліжко, побачив на одязі кров, і все повернулося знову.

Рушник падає в неї з голови. Клаптик волосся на її лобку чомусь бісить його. Химерно хрусткий звук, яким на удар його коліна відповідає щось усередині її обличчя. Злива магнітиків з холодильника і те, як вона сіпалася.

«Але ж то зробив не я. То…»

То головний біль. Так. Правда. Але хто такому повірить? Йому легше повірили б, навіть якби він сказав, що це зробив буфетник[78].

— Тату?

Мовчанка. Нема його вдома. І в поліцейській дільниці його нема також, не плете він там змову проти нього. Тільки не його батько. Він цього не робитиме. Його батько завжди казав, що родина понад усе.

А чи дійсно родина для нього понад усе? Авжеж, він так говорить — він же християнин врешті-решт і співвласник РНГХ, — проте Джуніор мав підозру, що для його татуся «Уживані автомобілі Джима Ренні» можуть їхати попереду родини, а посада першого виборного міста випереджати Святий Олтар Не Треба Готівки.

Ну, а Джуніор, що цілком можливо, йде лише третім у цьому списку.

Він усвідомив (уперше в житті; то був справжній спалах прозріння), що все це лише його власні припущення. Що він насправді майже зовсім не знає свого батька.

Він повернувся до своєї кімнати і ввімкнув верхнє світло. Спочатку вгорі яскраво спалахнуло, тоді трохи померхло і світло залишилося непевним. На якусь мить Джуніору здалося, що в нього щось негаразд з очима. Потім він усвідомив, що чує гудіння їхнього генератора. І не лише їхнього. Нема струму в міській електромережі. Хвиля полегшення затопила його. Припинення подачі електрики все пояснювало. Це означало, що його батько, скоріш за все, перебуває зараз у міськраді, обговорює цю проблему з іншими двома ідіотами — Сендерсом і Ґріннел. Либонь, встромляє шпильки у велику мапу міста, корчачи з себе