Під куполом

Великий Джим відмахнувся рукою, ніби проганяв якусь настирливу муху.

— Хтось із них міг би підійти з боку Моттона або Таркера і послати по мене — по нас, — проте ніхто не зволив цього зробити.

— Сер, ситуація все ще дуже… гм, мінлива.

— Авжеж, авжеж. Тож цілком можливо, саме тому ніхто нас досі не ввів у курс справи. Це цілком можливо, о так, і я молюся, щоб причина полягала саме в цьому. Сподіваюся, ви всі молитеся.

Усі покірно кивнули.

— Але зараз… наразі, — Великий Джим окинув присутніх серйозним поглядом. Він почувався серйозним. Але водночас і піднесеним. Налаштованим. Нічого неможливого нема, гадав він, у ймовірності того, що його портрет ще до кінця поточного року опиниться на обкладинці журналу «Тайм». Катастрофа — особливо та, де замішані терористи — не така вже й погана штука. Достатньо згадати, що вона принесла Руді Джуліані[99]. — Саме зараз, леді і джентльмени, я гадаю, ми зіткнулися з абсолютно реальною ймовірністю того, що нас покинули напризволяще.

Ендрія прикрила собі рот рукою. Очі її горіли чи то від жаху, чи від надлишку наркотику. Мабуть, від того й іншого разом.

— Цього не може бути, Джиме!

— Надіймося на краще, готуймося до найгіршого, так любить казати Клодетт, — заговорив глибоко відсутнім тоном Енді. — Любила, тобто. Сьогодні вранці вона приготувала мені чудовий сніданок. Яєчню з залишками сиру від тако[100]. Боже!

Сльози, що було пригальмували, знову почали струменіти йому з очей. Ендрія знову поклала руку на його долоню. Цього разу Енді відповів їй рукостисканням. «Енді й Ендрія, — подумав Великий Джим, і нижня половина його обличчя скривилася у ледь помітній посмішці. — Близнюки Дурноголовці».

— Надіймося на краще, готуймося до найгіршого, — повторив він. Який мудрий вислів. Найгірше в даному випадку — це кілька днів жити відрізаними від зовнішнього світу. Або тиждень. Хоча, можливо, й місяць.

Сам він у такий розвиток подій не вірив, але, якщо їх налякати, вони швидше погодяться на його пропозицію.

Відгукнулася Ендрія:

— Та не може бути!

— Нам просто нічого достеменно невідомо, — сказав Великий Джим, і це таки була щира правда. — Звідки нам знати?

— Може, нам варто закрити «Фуд-Сіті», — промовив Рендолф. — Хоча б на поки що. Якщо ми цього не зробимо, туди може збігтися таке стовписько, як перед заметіллю.

Ренні відчув роздратування. Він приготував план, і це питання було в його списку, але воно стояло далеко не першим.

— Хоча це, можливо, невдала ідея, — поспішив Рендолф, помітивши вираз на обличчі другого виборного.

— Саме так, Піте. Мені ця ідея здається недоречною, — сказав Великий Джим. — Тут треба діяти за тим же принципом, коли банк не можна закривати на вихідний, якщо в нього туго з готівкою. Так лише спровокуєш паніку.

— То ми також обговорюватимемо й закриття банків? — перепитав Енді. — А що робити з банкоматами? Наприклад, у Брауні… у «Паливі & Бакалії»… і в моїй аптеці також… — На лиці в нього застиг сумнів, та раптом воно, просяяло. — Здається, я бачив банкомат навіть у поліклініці, хоча не цілком певен щодо цього…

На якусь мить Ренні зачудувався, чи часом не пригощає цього чоловічка своїми пігулками Ендрія.

— Енді, я сказав про банк у переносному значенні, — ласкаво, по-доброму пояснив він. Отак от воно завжди й буває, коли люди починають блукати думками поза планом. — У подібних ситуаціях їжа — це ті самі гроші, в якомусь сенсі. Повторюю, бізнеси мусять працювати як звичайно. Це заспокоюватиме народ.

— Ага, — кинув Рендолф, це йому було зрозуміло. — Я второпав.

— Проте ти мусиш побалакати з директором цього супермаркету, як його прізвище, Кейд?

— Кейл, — доповів Рендолф. — Джек Кейл.

— А також з Джонні Карвером із «Палива & Бакалії» і ще з… хто там, нахрін, керує крамницею «Брауні» після смерті Діл Браун?

— Велма Вінтер, — проказала Ендрія. — Вона нетутешня, з іншого штату, а втім, вельми делікатна.

Ренні задоволено відзначив, що Рендолф усі імена записує собі до блокнота.

— Перекажіть їм усім трьом, що продаж пива і алкоголю припиняється до особливого розпорядження, — скривилося його лице у втішній усмішці, доволі лячній. — А «Діппер» закриваємо.

— Багатьом людям не сподобається заборона на випивку, — зауважив Рендолф. — Таким, як Сем Вердро.

Вердро був найуславленішим міським п'яницею, перфектним доказом того — на думку Великого Джима, — що акт Волстеда[101] аж ніяк не слід було скасовувати.

— Хай Сем і всі подібні йому трошечки помучаться, коли з продажу на якийсь час зникне пиво й кавовий бренді. Ми не можемо дозволити, щоби половина мешканців нашого міста понапивалися, як на новорічні свята.

— А чом би й ні? — здивувалася Ендрія. — Вип'ють собі всі запаси, та й поготів.

— А якщо почнуть бунтувати?

Ендрія змовчала. Вона не розуміла, навіщо людям здіймати бучу, якщо вони матимуть достатньо їжі, але суперечка з Джимом Ренні, як їй було відомо з досвіду, як правило, виявлялася непродуктивною, зате завжди втомливою.

— Я пошлю парочку хлопців, щоб з ними побалакали, — пообіцяв Рендолф.

— З Томмі й Віллою Андерсонами поговори особисто. — Андерсонам належав «Діппер». — Вони неблагонадійні, — ледь не прошепотів він. — Екстремісти.

Рендолф кивнув.

— Ліваки. У них над баром висить портрет дядюна Барака.

— Саме так. — «До того ж, — цього він не мав наміру висловлювати вголос, — Дюк Перкінс дозволив цим двом нікчемахам хіпі утвердитися з їхніми танцями і гучним рок-н-ролом і пиятиками до першої ранку. Прикривав їх. Лишень тільки згадати, до яких неприємностей усе це призвело мого сина з його друзями». Він обернувся до Енді Сендерса: — Також і ти мусиш сховати під замок усі ліки, які продаються тільки за рецептом. Звісно, не назонекс, і не лірику[102], нічого такого. Сам знаєш, які я маю на увазі.

— Все, що можна використати як наркотики, — пролепетав Енді, — в мене і так завжди під замком. — Йому явно стало непереливки від теми, на яку повернула їхня бесіда. Ренні знав чому, але наразі він не переймався прибутками їхніх підприємств, на нього чекали більш невідкладні справи.

— Все одно, краще вжити додаткових запобіжних заходів.

На обличчі Ендрії відбилася паніка. Енді поплескав її по руці.

— Не хвилюйся, у нас завжди вистачить, щоб зарадити тим, кому дійсно потрібна допомога.

Ендрія відповіла йому посмішкою.

— Отже, підведемо риску, наше місто мусить залишатися в тверезості, допоки не завершиться ця криза, — промовив Великий Джим. — Усі згодні? Прошу проголосувати.

Руки піднялися вгору.

— А тепер дозвольте мені повернутися до того, звідки я хотів почати, — сказав Ренні й подивився на Рендолфа, котрий розчепірив руки в жесті, який міг одночасно означати і «ласкаво прошу», і «вибачаюся».

— Ми мусимо визнати, що люди перелякаються. А коли люди налякані, вони схильні до баламутства,