нашим розумінням хвороби і біль, і негадані смерті добрих людей. Ми питаємо в Бога: чому? Але в Старому Заповіті є відповідь, та, яку Він дав Йову: «Чи ти народився людиною першою, чи раніше, ніж згір'я, ти створений?» А в Новому, в більш просвітленому, Заповіті це відповідь Ісуса його учням: «Любіть одне одного, як Я вас любив». Ось саме це ми й мусимо робити сьогодні й кожного дня, поки все не кінчиться: любити одне одного. Допомагати одне одному. І чекати, коли закінчиться це випробування, бо Господні випробування кінчаються завжди.
Цитата Лестера Коґґінса походила з книги Числа (того розділу Біблії, що мало надихає на оптимізм).
—
Як і Ліббі Пайпер, і Лестер так само скористався ідеєю випробування — одвічний проповідницький хіт під час всяких хріновертей упродовж усієї людської історії, — але головним чином він зосередився на заразливості гріха і на тому, як Бог розправляється з такою заразою, у нього це скидалося на те, що Господь вичавлює її Власними Пальцями, як людина чавить собі якийсь прикрий прищ, аж поки той не бризне гноєм, як святий Колгейт.
А оскільки навіть при ясному світлі гарного жовтневого ранку він залишався більш ніж певним, що гріх, за який покарано місто, це його гріх, Лестер був напрочуд красномовним. У багатьох в очах стояли сльози, з найближчих лав часто лунали вигуки:
— Сьогодні ж удень я поїду туди, де траса № 119 впирається у незбагненні Ворота Божі, — проказав він.
—
Решта заплескали в долоні або підняли руки в екстазі.
— Думаю, що о другій. Я стану навколішки прямо там, посеред пасовища,
Цього разу паства відгукнулася ще голоснішими вигуками:
— Але спершу, — Лестер здійняв руку, якою серед ночі шмагав собі голу спину. — Спершу я хочу покаятися за той ГРІХ, що призвів до такого БОЛЮ і такої ПЕЧАЛІ й цієї БІДИ! Якщо я молитимуся сам, Бог може не почути мене. Якщо зі мною молитимуться двоє чи троє, або навіть п'ятеро, Бог все одно може не почути мене, істинно кажу вам.
Вони послухалися, вони підкорилися. Тепер уже геть усі здійняли вгору руки і хиталися з боку на бік, охоплені тією знаменитою Божою лихоманкою.
— Але якби УСІ ВИ туди вийшли, якби ми почали молитися, ставши в коло, прямо там, на Божій траві, під синім Божим небом… на виду в солдатів, котрі, як переказують, охороняють творіння Рук Божих… якщо ВИ ВСІ вийдете, якщо МИ ВСІ будемо молитися разом, тоді ми зможемо поринути до самісіньких глибин цього гріха і витягнемо його на світло, де він помре, і тоді сотвориться
Звісно ж, вони підуть. Звісно ж, стануть на коліна. Люди мають таку радість від щирих молитовних зібрань во славу Господа і в гарні, і в погані часи. І коли бенд заграв «Все, що постановляє мій Господь, все справедливо»[138] (тональність соль-мажор, Лестер на соло-гітарі), вони заспівали так, що мало дах не знесло.
Звичайно, там був і Джим Ренні. Це саме Джим Ренні призначив, хто кого підвозитиме туди на своїх машинах.
ГЕТЬ СЕКРЕТНІСТЬ!
СВОБОДУ ЧЕСТЕР МІЛЛУ!
ПРОТЕСТУЙМО!!!
ДЕ? Молочарня Дінсмора на 119 шосе (достатньо побачити
розбитий лісовоз і військових АГЕНТІВ ГНОБЛЕННЯ)!
КОЛИ? 14:00 східного часу пригноблення!
ХТО? ВИ і кожен товариш, котрого ви зможете привести з собою!
Скажіть їм, що ми бажаємо розповісти нашу історію медіям!
Скажіть їм, що МИ БАЖАЄМО ЗНАТИ,
ХТО НАМ ЦЕ НАРОБИВ! І НАВІЩО!
І головне, скажіть їм, що МИ БАЖАЄМО ВИСЛОВИТИСЯ!!!
Це наше місто! Ми мусимо за нього битися!
МИ МУСИМО ПОВЕРНУТИ ЙОГО СОБІ!!!
У нас можна отримати плакати, але подбайте про те, щоб
принести й свої (і пам'ятайте — лихослів'я контрпродуктивне).
БОРИСЬ З СИСТЕМОЮ!
ПРОТИДІЙ ЇЙ ДО КІНЦЯ!
Комітет за свободу Честер Мілла
Якщо в Честер Міллі й була людина, котра могла б зробити своїм персональним гаслом старий вислів Ніцше «Все, що мене не вбиває, робить мене міцнішим», то цією людиною був Ромео Берпі, спритник з по- старосвітському кульним чубариком під Елвіса на голові й гостроносими чобітками з еластичними вставками в халявках на ногах. Ім'я він дістав від своєї романтичної мамуні, франко-американки, а прізвище від татуся — затятого янкі, практичного до самісінької глибини свого скупого серця. У дитинстві Ромео довелося виживати під пресом безжальних глузувань, а іноді й побиттів, але врешті-решт він став найбагатшою людиною у Честер Міллі. (Тобто… ні. Найбагатшим в місті був Джим Ренні, але більшість своїх статків йому доводилося приховувати.) Роммі володів найбільшим і найприбутковішим незалежним унівемагом у цілому штаті. Колись, у вісімдесятих, його потенційні партнери-кредитори сказали, що він сказився, якщо хоче розпочинати бізнес під такою гидотною назвою, як «Берпі». Роммі їм відповів, що якщо таке саме, як у нього, прізвище не заважає компанії «Насіння Берпі»[139], то йому самому й поготів. А тепер влітку в нього прекрасно розкуповувалися майки з написом: СТРІЧАЙ МЕНЕ ЗІ СЛЕРПІ[140] В БЕРПІ. Отак-от, любі мої, позбавлені уяви банкіри.
Своїм успіхом він завдячував головним чином тому, що вмів угадати великий шанс і немилосердно його експлуатував. Близько десятої того недільного ранку — невдовзі по тому, як він побачив гнаного в бік поліцейської дільниці Нечупару Сема — йому підкотився черговий великий шанс. Як це завжди трапляється, коли сам їх невпинно вишукуєш.
Ромео помітив дітей, котрі вішали плакати, зроблені на комп'ютері, і то вельми професійно. Підлітки — більшість на велосипедах, парочка на скейтбордах — густо заліпили ними Мейн-стрит. Демонстрація протесту на шосе 119. Ромео замислився,
Він зупинив одного з хлопчаків і спитав:
— Це моя ідея, — відповів Джо Макклечі.
— Не брешеш?
— Я ніколи не брешу, — сказав Джо.
Ромео простягнув хлопцю п'ятірку і, не зважаючи на його протести, засунув банкноту глибше йому в задню кишеню. Інформація була варта грошей. Роммі гадав, що люди мусять зібратися на цю дитячу демонстрацію. Всім шалено хочеться висловити свій розпач, страх і справедливий гнів.
Невдовзі по тому, як він відпустив Опудала Джо і той пішов своєю дорогою, Ромео почув, як люди балакають про післяобідню спільну молитву, яку вестиме пастор Коґґінс. Божою волею те саме місце і той самий час.
