Незважаючи на це, знайшлося багато злих язиків, котрі твердили, ніби молодий Коно її коханець. І не він один!
Коли Берольді прожили в Парижі три місяці, на обрії з'явилася ще одна особа — містер Гайярем П. Трепп, казково багатий американець. Невдовзі після знайомства з чарівною і таємничою пані Берольді він також став жертвою її привабливості. Його захоплення ні для кого не було секретом, але тримався він пристойно.
Приблизно саме в цей час пані Берольді стала неймовірно балакучою і відвертою. Кільком своїм приятелькам вона зізнавалася, що її дуже непокоїть чоловік, якого буцім втягли в низку політичних інтриг. Натякнула, що впливові люди дали йому на збереження якісь дуже важливі папери, в яких йдеться про «таємницю» великого значення для майбутнього Європи. Їх довірили йому, аби збити зі сліду тих, хто полював за тими «секретними паперами». Пані Берольді все це дуже непокоїло, оскільки вона особисто бачила кількох членів якоїсь «підпільної організації» в Парижі.
.. Лихо сталося двадцять восьмого листопада. Жінка, котра щодня приходила прибирати і готувати їжу для родини Берольді, здивувалася, побачивши широко розчинені вхідні двері. Почувши приглушений стогін, що доносився зі спальні, вона зайшла туди і ледь не знепритомніла від жаху. Пані Берольді лежала на підлозі, її руки і ноги були зв'язані. В ліжку в калюжі крові лежав пан Берольді, а в грудях його стирчав ніж.
Розповідь пані Берольді поліції була така. Прокинувшись серед ночі, вона угледіла двох чоловіків у масках, котрі зв'язали її й забили в рот кляп. Потому зажадали від пана Берольді «секретні папери». Та безстрашний виноторговець рішуче відмовився віддати їх. Розлючений такою стійкістю, один із бандитів вдарив його ножем у серце. Після цього вони відкрили сейф, котрий стояв у кутку, і забрали з собою всі папери. У тих злочинців були густі бороди, обидва — у масках.
Ця подія викликала сенсацію. Минав час, а таємничих бороданів ніяк не щастило знайти. І саме тоді, коли публіка почала вже втрачати інтерес до цієї справи, сталася нова дивовижна подія: пані Берольді була заарештована за звинуваченням у вбивстві свого чоловіка. Розпочатий процес викликав нечуваний інтерес. Молодість і краса обвинуваченої, її таємнича біографія — всього цього було досить, аби перетворити суд над нею в процес року.
На суді було незаперечно доведено, що батьки Жанни Берольді люди вельми поважні, але дуже прозаїчні — торговці фруктами, що мешкали на околиці Ліона. Російський великий князь, придворні інтриги та політичні змови — все це, як з'ясувалося, було витвором буйної фантазії самої пані Берольді! Суд дійшов висновку, що мотивом убивства виноторговця був містер Гайярем П. Трепп. Він уперто намагався уникнути прямої відповіді, але під безжалісним перехресним допитом змушений був визнати, що любить пані Берольді і, коли б вона була вільна, благав би її стати дружиною. Той факт, що їхні стосунки були чисто платонічні, ще промовистіше свідчив проти обвинуваченої. Позбавлена можливості стати коханкою Трепла, оскільки американець був людиною честі, Жанна Берольді розробила страхітливий план, як здихатись свого підстаркуватого чоловіка і стати дружиною заможного американця.
Під час процесу пані Берольді трималася спокійно, урівноважено, весь час повторюючи одну й ту ж історію, що в жилах її тече королівська кров, що, коли вона була немовлям, її підмінили дочкою торговців фруктами. І хоч якими безглуздими і безпідставними були ці заяви, багато людей беззастережно вірили їй. Але прокурор був невблаганний. Він заявив, що історія про злочинців у масках — міф, що пана
Берольді вбили дружина і її коханець Жорж Коно. Видали наказ про арешт Коно, але молодий адвокат передбачливо зник. Мотузка, за показаннями свідків, так вільно стягувала руки і ноги пані Берольді, що аби вона зажадала, то легко могла б сама звільнитися від пут.
Коли процес вже наближався до кінця, на ім'я громадського обвинувача надійшов лист. Штемпель на конверті свідчив, що відправили його з Парижа. Лист був од Жоржа Коно. В ньому молодий чоловік з усіма подробицями розповідав про злочин. Коно визнавав, що дійсно він, підбурюваний пані Берольді, завдав її чоловікові фатального удару, що вони вдвох заздалегідь розробили план злочину. Гадаючи, що пан Берольді погано поводився з дружиною, Коно, засліплений своєю пристрастю, на яку, як він вірив, Жанна відповідала таким самим гарячим почуттям, запропонував цей план і завдав смертельного удару, аби звільнити кохану від ненависного союзу. Тільки тепер, дізнавшись про існування Гайярема П. Треппа, він усвідомив, що його зрадили! Жанна прагнула свободи не заради нього, а для того, щоб побратися з багатим американцем. Вона використала його як слухняне знаряддя. Тепер він зрікається її й урочисто заявляє, що це вона весь час підбурювала його на злочин.
І тут пані Берольді довела, яка вона незвичайна акторка. Не вагаючись, ця жінка відмовилась від попередньої версії захисту і визнала, що сама вигадала «бородатих бандитів у масках». Справжній же вбивця її чоловіка — Жорж Коно. Збожеволівши від пристрасті, він учинив злочин, присягаючись, що люто помститься, коли вона не мовчатиме. Залякана погрозами, вона погодилась тримати язик за зубами. На цей крок її підштовхнув ще й страх: вона боялася, що, коли розповість усю правду, її звинуватять у співучасті. Але вона рішуче відмовилася зустрічатися далі чи мати щось спільне з убивцею свого чоловіка. І, аби помститися їй, він написав цього листа. Пані Берольді урочисто присягнулася, що нічого не знала про підготовку вбивства, що тієї страшної ночі, прокинувшись, побачила над собою Жоржа Коно із закривавленим ножем у руці.
Розповідь пані Берольді навряд чи викликала в когось довіру. Але її виступ, звернутий до присяжних, був шедевром. Сльози бігли по її щоках, коли вона говорила про свою дитину, про свою жіночу честь, про бажання зберегти свою репутацію незаплямованою заради дитини. Вона визнала, що, оскільки Жорж Коно насправді був її коханцем, вона, можливо, дійсно несе моральну відповідальність за злочин, та, бачить Бог, не більше! Вона усвідомлювала, що припустилася серйозної провини, не віддавши Коно до рук правосуддя, але жодна жінка не в змозі була б це зробити, проголосила вона з надривом. Вона ж бо кохала його! Як же могла власною рукою послати його на шибеницю? На її совісті багато провин, але того злочину, в якому її намагаються звинуватити, вона не зробила.
Красномовство й особисті якості Жанни Берольді перемогли. Присяжні немов забули про злочин. Вони лише бачили перед собою молоду гарну жінку, що невинно страждає. І серед небаченого збудження у залі суду головуючий оголосив, що пані Берольді виправдано.
Незважаючи на всі зусилля поліції, Жоржа Коно так і не знайшли. Що ж до пані Берольді, то про неї більше нічого не чули. Взявши доньку, вона покинула Париж, аби розпочати нове життя…
ПОДАЛЬШЕ РОЗСЛІДУВАННЯ
— Пуаро, — сказав я, — поздоровляю! Тепер мені все зрозуміло.
Еркюль з притаманною йому акуратністю запалив одну із своїх улюблених маленьких сигарет й іронічно глянув на мене.
— Оскільки вам усе зрозуміло, дорогий друже, то поясніть це й мені.
— Хіба вам і так не ясно? Пана Рено вбила пані Добрей, себто Жанна Берольді. В цьому не може бути сумніву! Хіба не свідчить про це подібність обох злочинів.
— То ви вважаєте, що виправдання пані Берольді було помилкою? Що насправді вона мовчки погодилася на вбивство чоловіка?
Я широко розкрив очі.
— Певна річ! Хіба ви думаєте інакше?
Пуаро пройшов по кімнаті, неуважним рухом поставив на місце стілець і глибокодумно промовив:
— Так, я додержуюсь саме такої думки. Але тут не можна говорити «певна річ», мій друже. Офіційно пані Берольді невинна.
— Може, коли йдеться про ту першу справу…
Пуаро знову сів і почав уважно розглядати мене.
— Таким чином, Гастінгсе, ви твердите, що саме пані Добрей вбила пана Рено.
— Так.
