занепокоєними очима. Відтоді я завжди думав про Марту Добрей. Дівчина з занепокоєними очима… Чого було їй страхатися? Вона ще не знала про приїзд Жака Рено до Мерлінвіля і не могла боятися, що його арешт розладнає всі її плани.
— Між іншим, — похопився я, — як почуває себе Жак Рено?
— Значно краще. Він і досі на віллі Маргарет. Та пані Добрей зникла. Поліція розшукує її.
— Гадаєте, вона діяла разом із дочкою?
— Ми ніколи про це не дізнаємось. Пані Добрей жінка, котра вміє охороняти свої таємниці. І я майже певен, що поліція ніколи не знайде її.
— Жаку Рено вже… розповіли?
— Ще ні.
— Для нього це буде страшний удар.
— Цілком природно. І однак, Гастінгсе, знаєте: я дуже сумніваюсь, чи був він по-справжньому закоханий? Дотепер ми ставилися до Белли Дювін як до спокусниці молодого Рено, а Марту Добрей вважали дівчиною, яку він по-справжньому кохає. Та, гадаю, ми будемо ближче до істини, помінявши місцями дівчат. Марта Добрей була справжня красуня, вона вирішила обворожити Жака і добилася свого. Та не забувайте його небажання поривати з другою дівчиною. І того, що він готовий був піти на гільйотину, аби не вплутати її в цю справу. У мене є надія, що, дізнавшись про всю правду, він жахнеться. І те, що помилково приймав за кохання, розвіється, як туман.
— А як Жіро?
— У нього, кажуть, стався нервовий припадок. Той здоровань змушений був повернутися до Парижа.
Ми обоє розсміялися.
… Пуаро виявився справжнім пророком. Коли згодом лікар визнав Жака Рено досить дужим, аби вислухати правду, сам Пуаро розповів йому все. Удар був дійсно нечуваний. Проте Жак зніс його краще, ніж я думав. Відданість матері допомогла йому пережити ті нелегкі дні. Мати і син тепер не розлучалися на жодну мить.
Та Жака чекало ще одне зізнання. Пуаро розповів пані Рено, що йому відома її велика таємниця, і висловив думку, що Жак не повинен лишатися в невіданні щодо минулого батька.
— Приховувати правду ніколи не корисно, пані! Наберіться мужності й розкажіть йому все.
Пані Рено погодилася на це з важким серцем, і її син дізнався, що батько, якого він любив, насправді ховався від справедливої розплати. Пуаро відразу ж відповів на запитання юнака, яке той поставив нетвердим голосом.
— Заспокойтесь, пане Жак. Ніхто нічого не знає. І, як мені здається, я не повинен утаємничувати поліцію. Весь час, розслідуючи справу, я працював не для них, а для вашого батька. Справедливість нарешті покарала його, та нема потреби, аби хтось дізнався, що він і Жорж Коно — одна і та ж особа.
Якось в нашій лондонській обителі я помітив на каміні чудову скульптуру породистої англійської гончої.
— Так, так, ви вгадали! — помітивши мій запитальний погляд, сказав Пуаро. — Я одержав свої п'ятсот франків! Правда ж, казковий собака? Я назвав його Жіро!
За кілька днів до нас завітав Жак Рено. На обличчі його був вираз непохитної рішучості.
— Пане Пуаро, я прийшов попрощатися з вами. Просто від вас я вирушаю у порт, а звідти до Південної Америки. В багатьох країнах того континенту вкладені батькові гроші, і саме там я збираюсь почати нове життя.
— Ви їдете сам?
— Зі мною мати… І Стоунер тепер виконуватиме обов'язки мого секретаря.
— І більше ніхто?
Жак зашарівся.
— Ви маєте на увазі…
— Дівчину, яка без тями кохає вас…
— Як я міг навіть просити її? — пробурмотів юнак. — Після всього, що було, хіба я маю право хоча б наближатися до неї?..
— Жінки володіють дивовижним талантом: в ім'я любові багато що забувати.
— Так, але… Але я був таким дурнем!
— Всі ми потрапляли в кепське становище, — філософськи зауважив Пуаро.
Обличчя Жака ще більше закам'яніло.
— Є ще одна причина: я син свого батька. Чи погодиться хтось побратись зі мною, знаючи це?
— Ви кажете, що син свого батька… А от я знаю жінку, здатну на велике кохання, на вищу самопожертву…
Юнак підвів очі.
— Мою матір?
— Так. І ви син своєї матері, так само як і свого батька. Тому ідіть до панночки Белли. Розкажіть їй все, нічого не приховуйте, і ви побачите, як вона вам відповість!
Жак подивився на нас розгублено.
— Ідіть до неї, але вже не як юнак, а як чоловік, котрого потерла вже лиха доля, але котрий сподівається почати нове життя. Попросіть її розділити його разом. Ви ще не усвідомлюєте цього, та кохання ваше пройшло випробування і витримало його. Кожний із вас віддав би своє життя за іншого. А це — найголовніше.
А як склалася доля капітана Артура Гастінгса?
Кажуть, він разом із подружжям Рено оселився на ранчо по той бік океану. Та мені б хотілося закінчити цю історію описом одного ранку на віллі Женев'єв.
— Я не можу називати вас Беллою, — сказав я, — бо це не ваше ім'я. А Дульці здається дивним і чужим. Отже, лишається Попелюшка. Пам'ятаєте, Попелюшка одружується з Принцом. Я не Принц, та…
Вона перебила мене:
— Певна, що Попелюшка попередила його. Бачите, вона не могла обіцяти перетворитися на принцесу. Вона ж була тільки маленькою посудницею…
— Зараз черга Принца, — перебив я. — Вам відомо, що він відповів на це попередження?
— Ні. А що?
— Він сказав: «Під три чорти!» — І поцілував її!
Я зробив те саме, що й Принц.
