Віра посміхнулась. Аякже! Адже це Індіанський острів! Вона знову підійшла до вікна й присіла, милуючись морем. Яке воно безкрає! З жодного боку звідси не побачиш суші — самий тільки велетенський блакитний простір водної гладі, покритої легкими брижами, що яскріються в променях призахідного сонця.
Море… Сьогодні зовсім мирне, а інколи таке жорстоке… Море, що принаджує тебе, затягує в безодню. Потонув… Знайдений на дні… Потонув у морі… Потонув — потонув —~ потонув… Ні, вона не згадуватиме… Вона не бажає думати про це! Все це давно минуло.
Доктор Армстронг прибув на Індіанський острів якраз тоді, коли сонце вже занурювалося в море. Дорогою він спробував був побазікати з човнярем — місцевим жителем. Йому кортіло хоч трохи дізнатися про цих людей, що володіли Індіанським островом. Та цей Нарракотт чи то сам був напрочуд мало обізнаний, чи, може, не схильний до розмов на цю тему. Тому докторові Армстронгу довелося замість того правити теревені відносно погоди і рибальства.
Тривала поїздка в автомобілі втомила його. Він відчував біль в очах. Адже коли рухаєшся в західному напрямку, то весь час їдеш проти сонця. Так, він таки добре притомився. Море й цілковитий спокій — ось чого він зараз потребував. По правді кажучи, віддав би перевагу тривалій відпустці, та не міг собі цього дозволити. Певна річ, з фінансових міркувань це було можливе, але він не міг дозволити собі навіть на короткий час відійти від справ — треба дбати про клієнтуру. В наш час людей так скоро забувають. А саме тепер, коли здійснилися всі його прагнення, він не має права давати собі перепочинок. «Та однаково, — мовив він до себе, — будь-що, але сьогодні ввечері я уявлю собі, що не маю наміру повертатися, що я вже покінчив і з Лондоном, і з Харлд-стріт, і з усім іншим».
Якимось чаклунським духом був пройнятий цей острів — сама його назва сприяла грі фантазії. Тут губився контакт із усім іншим світом — острів сам був нібито зовсім відокремленим самостійним маленьким світом. Світом, звідки ти, можливо, ніколи не повернешся. Йому раптом спало на думку: «От і зосталося позаду все моє звичне життя».
Посміхаючись сам до себе, він заходився будувати плани на майбутнє, один фантастичні ший за інший. Так, із посмішкою, він піднявся нагору по вирублених у скелі східцях.
На терасі в кріслі сидів старий джентльмен, обличчя якого здалося докторові Армстронгу знайомим. Де він міг бачити цю жаб'ячу фізіономію, цей черепашковий карк, оцю скорчену поставу й оці бляклі, злобливі очиці? Так це ж не хто інший, як старий суддя Уоргрейв. Доктор одного разу виступав перед ним як свідок. Під час судових процесів він завше здавався напівсонним, але жвавішав, ставав уособленням люті та підступності, коли справа стосувалася злочину, порушення закону. Він мав величезний, вплив на присяжних — балакали, що він, тільки-но побажає, може нав'язати їм свою волю під час ухвалення вироків. Було, казали, кілька випадків, коли він примушував їх ухвалювати цілком неймовірні вердикти. Віщатель у судовій мантії — таке прізвисько дали йому. Кумедно — зустріти його саме тут, за межами звиклого світу.
Суддя Уоргрейв між тим розмірковував: «Армстронг? Авжеж, пам'ятаю його як свідка. Вельми коректний і завбачливий. А втім, усі лікарі — дурні, хай їм біс. Ті ж, наймодніші, що на Харлі-стріт, — найдурніші». І він злорадо пригадав свою недавню бесіду з одним улесливим суб'єктом саме з цієї вулиці.
Уголос же буркнув:
— Напої — в холі.
Доктор Армстронг одказав:
— Але ж спочатку я маю засвідчити свою пошану господарям.
Суддя Уоргрейв знову примружив свої очиці, від чого посилилась його подібність до ящура, й вимовив:
— Ви не зможете це зробити.
— Чому так? — сторопів доктор Армстронг.
— Ні господаря, ні господині немає. Досить дивний стан. Я сам не розумію, що тут коїться.
Доктор Армстронг якусь хвилину запаморочено вдивлявся в нього. А коли йому вже здалося, що старий джентльмен остаточно заснув, Уоргрейв нараз запитав:
— Чи не знаєте ви таку Констенс Калмінгтон?
— Е-е… Ні, начебто ні.
— Втім, це не так важливо, — сказав суддя. — Це дуже неуважна особа, й рука в неї абсолютно нерозбірлива. Я якраз міркував над тим, чи не помилився адресою.
Доктор Армстронг знизав плечима й рушив до будинку.
А суддя Уоргрейв ще якийсь час розмірковував про Констенс Калмінгтон. «Ненадійна, як усі жінки», — висновив він.
Потім думки його перекинулися на інших двох жінок, з якими він приїхав: на стару діву із церемонно стуленими вустами й на молодицю. Його не інтересувала ця молодиця — байдужа молода шльондра. А втім, ні, тут три жінки, якщо причислити ще й Роджерсову дружину. Досить-таки чудне створіння, вона виглядає наполоханою до смерті. Втім, Роджерси своє діло знають і виглядають вельми респектабельно.
Саме в цю мить на терасу вийшов Роджерс. Суддя звернувся до нього:
— Чи не знаєте ви, леді Констенс Калмінгтон має прибути?
Роджерс витріщив очі на нього:
— Мені про це нічого не відомо, сер.
Ентоні Марстон приймав ванну. Він блаженствував, пестячи в гарячій воді свої зсудомлені від тривалої їзди суглоби. Ніякі думки не точили йому голову. Ентоні був людиною почуттів і дій. Варто йому було усвідомити: «Через це треба перейти», як він одразу позбавлявся вагань і докорів сумління.
Ще трішечки поніжити у гарячій — тільки що не кипить — воді свої втомлені суглоби, потому — гоління — коктейль — обід… Ну а далі?
Містер Блор вив'язував краватку. В таких справах він був не дуже-то мастак. Поглянув у дзеркало, чи має належний вигляд. Либонь, що так. Досі ніхто з присутніх тут не виявляв до нього особливої симпатії… Дуже кумедно збоку спостерігати, як усі вони видивляються один на одного.
Він зовсім не збирався нехтувати своїми обов'язками. Помітив дитячу лічилку, що висіла в рамці над каміном. Вправно зроблено — й до діла!
Він згадав, як іще хлопчаком був на цьому острові. Йому тоді й на думку не спадало, що колись він виконуватиме такого роду роботу саме тут, на острові, на цій віллі. Втім, мабуть, це дуже добре, що людина не може передбачити своє майбутнє…
