показав, як гонитва за прибутками, можливість швидко збагатитися руйнують традиційний уклад селянської сім'ї, викликаючи в ній розлад і ворожнечу. До тривог і переживань Оріолів письменник ставиться з неприхованою іронією, що випливає з його розуміння дріб’язкової обмеженості їхніх егоїстичних прагнень. Водночас автор підкреслює, що процес дегуманізації під впливом капіталістичних відносин швидко проникає і в село.
Інтерес Мопассана до психології батька Оріоля і його дочок не був випадковим, оскільки вони перетворювалися на той новий і типовий соціальний прошарок, що народжувався й набував реальної сили на очах автора. Життя селян було йому добре відоме ще з дитячих років і завжди викликало гостре зацікавлення. Цій темі він присвятив понад п’ятдесят новел. Мопассан бачив повсякденні турботи неосвічених селян, їхню виснажливу працю, що отупляє людину, зводить її запити до тваринних інстинктів, розумів увесь «ідіотизм» селянського існування, що породжував брутальність, черствість і жорстокість, а в заможних колах — ще й скнарість та грошолюбство.
Письменник тоді ще не розумів, що всі ці негативні явища були наслідком одвічної темноти й відсталості французького селянства і впливу нових капіталістичних відносин, що захоплювали в свою орбіту й сільську дійсність. Проте це йому це завадило розвінчати розтлінний вплив золота, що мов іржа, роз'їдає душі селян, витравлює з них звичайні людські почуття, призводить до патологічних збочень. Так, старий Оріоль досягає бажаного багатства, продаючи не тільки землю, а й своїх дочок. Розбагатіла селянка Чортиха під час вагітності калічила своїх майбутніх дітей і потім вигідно їх продавала («Мати потвор», 1883). Шинкар Шіко, щоб заволодіти фермою, споює її хазяйку і та гине («Барильце», 1884). У новелі «Диявол» (1886) жадібна Рапе прискорює смерть старої жінки, яку взялася доглядати, зображуючи страшного чорта. Скнарість заможних селян часом штовхає їх на справжні злочини («Серед ланів», 1882; «Жебрак», 1884; «Кролик», 1887), виховує в них крайній егоїзм і жорстокість («Розалі Прюдан», 1885).
Простих селян Мопассан часто змальовує з одвертою прямотою. Вони пригнічені злиднями, брутальні й байдужі до страждань інших людей, безкультурні і тому здатні на незбагненні вчинки («Кутя», 1882; «П’яниця», «Коко», 1884). Але як справжній гуманіст, людина великої душевної доброти, правдиво показуючи безпросвітність існування сільської бідноти, письменник ніколи не кепкував з неї. Навпаки, він страждав разом із своїми героями. Чим далі зростала його реалістична майстерність, тим глибше він проникав у таємниці сільського життя, тим краще починав розуміти, що жартівливі хитруни й штукарі, герої його ранніх новел («Нормандський жарт», «Нормандець», 1882; «Шворочка», «Сабо», 1883), — перш за все люди праці, невтомні й віддані землі трударі. У пізніших сільських новелах зникають улюблені Мопассаном образи веселих і хитромудрих нормандців, замість них з’являються зовсім інші типи бідняків. Найхарактерніші для них риси — це любов до землі, цінування своєї праці, а звідси хитрість, недовіра до інших, хто, на їхню думку, може посягнути на цю землю. Саме серед них письменник знаходить взірці вірного кохання, чистих почуттів («Бекаси», 1885; «Фермер», 1886; «Гото-батько і Гото-син», 1889). Взагалі, саме представники народу — ремісники, солдати, рибалки, візники, а не заможні верстви, — стають у Мопассана носіями найблагородніших почуттів і вчинків, виявляють чесність, одвертість і простоту («Сімонів татко», 1879; «Солдатик», 1885; «Буатель», «Олександр», 1889).
Пристрасний мандрівник, Мопассан здійснив у 1887 році другу подорож до Алжіра, відвідав Туніс і величні руїни колись уславленого Карфагена. Разом із своїми друзями він двічі піднімався у Парижі на виготовленій за його кошти повітряній кулі «Горля» і став першим письменником-аеронавтом. Перший політ тривав понад вісім годин, і куля подолала понад 300 кілометрів.
Проте, як і завжди, головне місце у його житті й тепер займала праця, хоч і давалася взнаки хвороба. До того ж, його дуже вразило божевілля молодшого брата Ерве, якого він сам відвозив до психіатричної клініки. Перед ним постала похмура примара його майбутнього, він розумів, що діти успадкували від батьків душевне захворювання.
І все ж письменник не припиняв писати. Переборюючи страшний фізичний біль, до якого врешті став байдужим, він і далі боровся зі своєю недугою, і в цьому допомагала йому творча праця. Але понад недугу його гнітило зло навколишнього світу, бездуховність, жорстокість і бездушність буржуазного суспільства, яке не полишало спроб перетягти його на свій бік і яке викликало в нього — він писав про це українській художниці Марії Башкирцевій — «смертельну нудьгу». Порятунок від цього Мопассан знаходив за своїм письмовим столом, поринаючи у світ своїх героїв. Наслідком напруженої праці була поява уже тринадцятої збірки «Горля» і закінченого за два місяці роману «П’єр і Жан», що його відразу, у грудні 1887 року, почав друкувати журнал «Нувель ревю». Дія твору обмежується сферою родинних стосунків. У центрі зору письменника — страшна самотність людини, що настає після розкриття сімейної таємниці. Молодший з братів Жан несподівано отримав спадщину від материного коханця і це призвело до повного зруйнування родини Ролланів, водночас виявивши повну байдужість і навіть ворожнечу усіх її членів одне до одного.
В одному з своїх теоретичних нарисів Мопассан доводив, що в художньому творі «психологія має бути прихованою під пеленою фактів», тобто про психологічний світ героя читач дізнається через дії і вчинки цього героя. У романі «П’єр і Жан» відбувається протилежне — письменник глибоко аналізує передусім почуття, поривання та найпотаємніші порухи людської душі.
У серпні 1888 року Мопассан почав працювати над романом «Сильна, мов смерть», зміст якого досить довго і жваво обговорював з матір’ю. Події цього року були не дуже значними. Письменник виїздив для лікування на води, у кінці року втретє побував у Алжірі, де почував себе значно легше, і повернувся звідти вже на початку наступного року. А до того часто виходив у море на власній яхті «Любий друг». Писати йому ставало дедалі важче, читачів він зміг порадувати лише однією збіркою новел «Обранець пані Гюссон».
Багато вчених традиційно вважають роман «Сильна, мов смерть» за найслабіпий з усіх, які написав Мопассан, і значною мірою вони мають рацію, оскільки присвячений салонному життю аристократичних кіл, цей твір позначений хворобливим психологізмом. І все ж, однією з головних тем цього роману лишалося викриття «вищого світу». Автор не показав у ньому афер і махінацій новітніх дюруа, вальтерів і андерматів на шляху до збагачення і завоювання влади, персонажі роману вже досягли бажаного і майбутнє їх вже не тривожить. Тепер вони лише користуються результатами своєї діяльності. Одворянені буржуа і обуржуазнені аристократи віднині мирно співіснують у фешенебельному салоні графа де Гільруа. Мопассан створив велику галерею образів цієї вишуканої співдружності. Розповідаючи про кожного з її представників, автор завжди лишався ніби спокійним і врівноваженим, ніколи не обурювався і не гнівався. Проте скільки сарказму й уїдливості криється в описах зовні респектабельних носіїв високих титулів і звань, суть існування яких дуже вдало розкриває художник Бертен: «Вони живуть поряд з усім, але нічого не бачать…; поряд з наукою, якої не знають; поряд з природою, якої не вміють споглядати; поряд зі щастям, бо нічим не здатні захопитись; поряд з мистецтвом, про яке просторікують, не розуміючи і навіть не вірячи н нього».
На початку свого творчого шляху Мопассан вважав, що аристократія лишається єдиним знавцем естетичних цінностей минулого, про що свідчив роман «Життя». Але тепер він позбувався цієї ілюзії, тому критика дворянства в передостанньому його творі досягає особливої сили.
Своєрідно вирішив Мопассан типову історію падіння Олів’є Бертена, образу досить суперечливого. Стендаль і Бальзак у своїх творах неодноразово ставили драматичну проблему загибелі талановитого юнака з народу в умовах корупції й продажності навколишнього суспільства. Мопассан підходить до неї зовсім інакше. Бертен досягає мети, стає модним художником в аристократичних салонах. Але, зваблений блискучим вищим світом, ставши коханцем витонченої титулованої дами, він гине — спочатку не фізично, а духовно. Трагізм долі його підкреслюється й тим, що він приходить до повного краху не тільки як художник, а й як людина. Адже увійшовши у «вищий світ», він поступово пориває узи, які його зв’язували з народом, до нього приходить розуміння, що вищий світ його насправді не прийняв. Для пихатої знаті він і далі залишався плебеєм, тимчасовою іграшкою для розваг, і добре відчував Гі презирливе ставлення до себе.
Роман «Сильна, мов смерть» був надрукований на початку 1889 року незабаром з’явилася і збірка новел «З лівої руки». Кілька місяців, живучи в Етрета, Мопассан писав свій останній роман «Наше серце». Разом з друзями він здійснив на своїй яхті давно задуману подорож до Італії, відвідав кілька міст. Після повернення письменник багато працював над рукописом про італійські враження, але раптом, коли вже було написано двісті сторінок, з невідомої причини їх знищив. Потрясінням для нього стала восени смерть брата Ерве у божевільні. Роман «Наше серце» Мопассан закінчив на початку 1890 року і невдовзі опублікував. Трохи раніше з’явилася остання прижиттєва збірка новел «Марна краса». Але дедалі більше часу письменникові доводилось віддавати лікуванню, він не раз їздив на води, хоч вони вже йому й не допомагали. Тоді ж він зробив останню короткочасну подорож до Алжіру.
