селянина, он Іванченко Онуфрій вже тиждень лежить на животі так йому гайдуки списали зад шомполами. Та це ж щойно на початок, а далі всіх нас на шибеницю потягнуть. То що ж нам, чекати шибениці чи боронитися? — запитував молодь що напружено слухала і стискала кулаки. І почало, ся як в казані. Гнів і погрози з кожних уст.
— Товариші! — знову вигукнув Неводничий, — Тепер таких як ми повно в кожному лісі, і всі вони проти німаків та їхнього ставленика гетьмана. Ми маємо відомості, большевики з Москви направляють нам добре ідейно вишколених товаришів які допоможуть нам скинути гетьманське ярмо і здобути свободу. Тому, хто хоче здобути волю — готуйте зброю. Будьте готові до бою!
Тієї ж ночі інша зграя незадоволених під проводом ватажка Клавдія Клаповського зробила засідку і схопили старшину села Федора Дем'яненка і відібравши револьвера зі скрученими назад руками привели на гвинтар. Вивернувши кишені знайшли біля нього 15 тисяч українських карбованців та списки платників податку. Після цього над старшиною Дем'яненком почалась розправа.
Першім вдарив кулаком старшину Дем'яненка його двоюрідній брат Навроцький Гаврило:
— Ти, гаде, звик найманою працею жирувати, земельку в хуторі прикуповувати, досить, нажився! — і бах брата по лівому вусі.
Для розпаленої юрби нього тільки і треба. З усіх боків посипались на Дем'яненка стусани, потиличники, копняки чобітьми.
Старшина Дем'яненко стояв мов укопаний. Мужньо й терпеливо зносив фізичні тортури і духові зневаги. Ця стійкість ще більше рсзпалювала гнів юрби.
— Чого приїхав у село з Одеси, старшинувати захотів? — докорив його брат Навроцький.
Після цього звучання вся ця люта зграя повела старшину до Чутянського байраку. Там знову почалось знущання, копняки переплетені лайками і нарешті змасакрованого прив'язали до дерева. Кляповський Клавдій з двома своїми товаришами, витягли пістолі і кілька пострілів луною гримнуло в лісі. Після цього всіх присутніх в однаковій мірі нагородили по 50 карбованців відібраних у старшини.
Наводничий ще раз нагадав активним і пасивним учасникам заподіяного злочину що аби всі були готові, щоб пам'ятали, прийде час боротьби то ми вас покличемо на допомогу. А тепер всі додому.
Наставав ранок, падав біленький сніжок, прикривав чорні сліди большевицького кривавого злочину. В селі тривожна чутка — немає старшини. Розшуки довели родину до Чутянського байраку, де старшина був розстріляний. Його мерзлий труп привезли до села, поклали у сільуправі і звідтам поховали. Землевласники та заможнє селянство затужило, решта населення не приховувала свого задоволення, говорили: 'Не стало старшини, то може й гетьмана скоро не стане'. Після цього вибрано пробольшевицького старшину теж на прізвище Дем'яненка, але Василя, який старшинував та передавав до лісу відомості про хід тогочасних подій в селі та навколо. В побуті, цей старшина поводився так, як і всі большевики, був лаюкою та нахабник.
Настав листопад місяць, зима взяла своє.
Карних загонів по селах не було, але десь у повіті вони були. Старшого поліціста з села Красносілля — Лінивого та його помічників не стало. Коцур з Шостаком вийшли з лісів і пішли по селах, почалася розправа з прихильниками гетьманщини. Неводничий, Навроцький, Нечуйко та інші повернулися до села. Старшина урядує, але вже без гетьманської влади.
Саме в час такого безвладдя до села Цибулева прибуває зі своїми однодумцями штабскапітан царського війська, що називає себе 'Григор'ївим'.
Григор'їв з села Цибулева піднімає листопадове повстання проти гетьмана Павла Скоропадського і має не абиякий успіх.
Отаман Григор'їв
1918 — 19 рік
Григор'їв уродженець міста Олександрії на Херсонщині. Правдиве прізвище його: Серветнік Никіфор. В часи першої світової війни був мобілізований, перебував довший час на фронті в царській російській армії, де й дослужився до ранги штабскапітана. Був невеликого росту, зігнутий, мав обличчя трохи подзьобане віспою, але був енергійний та рухливий: з револьвера стріляв швидкої мітко. За політичним переконанням чи ідеологічно наближався до Махна: себто до анархізму, або як пізніше виявилось до безвідповідальної отаманії з хворобливою манією провідника.
Листопад 1918 рік. Григор'їв із групою своїх однодумців з'являється несподівано у великому селі Цибулеві, яке досить вороже ставилось до гетьманської влади. Тут він з допомогою місцевих, як тоді казали, 'большовиків' організовує повстання проти гетьмана Павла Скоропадського. Нарід, не лише молодь, а й старші, колишні вояки, охоче вступали до його загону, бо боялися, щоб і в майбутньому не довелося підставляти їм своїх плечей та спини під нагайки гетьманського війська, як це вже було вліті за ту панську землю, що її поділив Неводничий Федір з гаслом большевиків; 'Земля селянам без викупу', на яку так довго чекали селяни, але за гетьмана її мусіли повернути та ще й віддати половину врожаю, а непокірним довелось зазнати нагайок і шомполів /що й підірвало престиж і владу Гетьмана/.
Большевизм зростав і здобував довір'я. З села Цибулева Григор'їв із своїм адьютантом Ю.Тютюником вивели до трьох сотень добре озброєних та дистиплінованих хлопців-вояків, 3 цією групою він пішов через села-Веселий Кут, Плоське, Дмитрівку, Деківку, Косівку. Хлопців збільшувалось. Доки він дійшов до Олександрії, то в його загоні вже було понад п'яти тисяч 'війська', та ще й добре озброєного.
Одної ночі на початку грудня розпочав наступ на місто Олександрію. Місцевість він знав добре. Гетьманські частини, що були в місті, великого спротиву не чинили. То були служаки не за ідею, а за гроші, за які й кресали нагайками селян. Відійшли вони на Байдаківку, а потім через Катернослав на Дін. До години дванадцятої наступного дня місто Олександрія було опановане Григор'ївим.
В Олександрії Григоріїв призначив коменданта, укомплектував свій штаб, перевів організацію свого війська. На станціях Користавка-Олександрія зібрав паротяги й вагони і укомплектувавши ешелони розмістив вних частини свого війська, З пульманівських вагонів поробив панцерники, які почали курсувати: Олександрія — П'ятихатки — Крюків та Знаменка.
Ще гетьман Павло Скоропадський гетьманував, як під ним вже горіла земля, всю Херсонщину охопив повстанчий рух Григор'їва. Народ, переважно бідняки, солдати і хлопці, перші зі зброєю принесеною з фронтів а хлопці й чоловіки роздобувши з пограбованих магазинів, сипнули до Григор'їва з метою, вибороти українську державність. Рух Григор'їва ріс, поширювався, міцнів. Большевики побачивши що росте сила повели агітацію що й вони підтримують цей рух. Отаманчики вийшли з лісів. Коцур осів на станції Цибулівці, зосередив своє тут військо і зробив собі бронепоїзд. Місцеві большевики раптом попідіймали голови. Той рух охопив майже половину правобережної України. До Григор'їва вояки прибували й далі і він формував нові частини. По станціях збирав вагони, робив ешелони і розміщав у них своє військо. За не цілий місяць у нього була вже чимала армія.
Грудень 14, 1918 рік. Директорія У.Н.Р. вступає в Київ. Гетьман зрікся влади. Владу перебрала Директорія У.Н.Р. на чолі з головним отаманом Симоном Петлюрою. Українські війська, що були при гетьмані, визнали уряд УНР. Не підпорядкувались Директорії УНР лише полк. Болбочан та Григор'їв, що був збоку і сам
