не знав чого він хотів, вже почав був виступати проти Директорії. Може й сам мріяв стати головним отаманом, захопившись своїми успіхами. Україна опинилась у вогні й бурі. Московський комунізм зі свого боку повінню сунувся на Вкраїну по хліб та інші харчі, бо Московщина почала вже голодувати.
Московсько-большевицька окупація України
Червоний військовий комісар Лейба Бронштейн-Троцький організував червону гвардію до якої влилися: матроси, лотиші, китайці та інші різуни, що милувалися чужою кров'ю. Це червоне військо з поспіхом сунулось на Україну. На Дону Денікін /цар Антон / формував свою білу армію, якому помагав і гетьман Павло Скоропадський. З Чорного моря Антанта зі своїми інтернаціональними військами, куди входила й дивізія 'русскіх' зробили висадку /десант/ і захопили Одесу й Крим, а пізніше, Херсон, Очаків та Миколаїв. Не встигли ще опанувати Миколаївом, як уже виарештували частину свідомої української інтеліґенції. Про це донесли втікачі от. Григор'їву.
Григор'їв зі своєю армією вирушив на південь, узявши напрямок на Миколаїв — Херсон, щоб очистити ці міста від непрошених, як він казав, гостей, — військ Антанти. На станції Знамянка Григор'їв залишив, для охорони тилу, свого полковника Зайця з бронепотягом.
У той же час червона навала з півночі під командою Овсієнка і Муравйова посувалася в напрямку Києва. Військові частини армії УНР відступали з лівого берега Дніпра на правий, щоб приєднатись до головних сил української армії. Запорізька група під командою полк. Олександра Загродського тримала напрямок через Кременчук, Користовка, Знамянка, Бобринська на Київ. Але цей терен від Крукова займав от. Григоріїв з десятком своїх отаманчиків. Запоріжцям приходилось пробиватися силою через ці терени. Правда, вони великого спротиву не чинили, бо боялися. Зкомунізовані робітники Круківського вагоно- ремонтного заводу готувалися зірвати міст через Дніпро, але це було своєчасно виявлено і зірвати моста їм не вдалося. Запорожці від Крюкова до ст. Знамянки спротиву не мали. Зі ст. Знамянка григор'ївський пол. Заєць відступив на ст. Сахарову і почав обстрілювати з гармат свого бронепоїзда запорожців, але хутко його примусили замовкнути. Те саме було і з Коцуром на ст. Цибулевій. Від села Цибулева Запорожці по обох боках залізниці, розгорнувшись лавою пішли в наступ, Коцур зі свого бронепоїзду почав стрілянину з гармат на удар і на шрапнель. Бронепоїзд запорожців вийшов з виямки і першим своїм гарматним стрілом поцілив коцурівського бронепотяга. Пара високо знялася до гори і стрілянина затихла. Коцур та його 'знамените' військо залишили ст. Цибулеву і кинулись утікати на село Красносілля (Княжа) та в ліс Чутки кидаючи мішки з награбованим майном по дорозі, Запорожці захопили станцію. Перевели ревізію майна, підібрали військові трофеї і пішли далі згідно свого маршрута Бобринська — Цвітково. На Київ їм дорогу перетяли війська червоних московських загарбників і вони з Цвітково звернули на Шполу — Звенигородку й зупинились аж у Христинівці.
На скромну думку автора, як тоді так і тепер — велику шкоду робить отаманія. На здоровий розум здавалося б, що Григор'їв, бувши сам українцем, та й частини його складалися з українців, повинен би був злучитися з армією УНР, а не поборювати її. Про це й радили йому багато свідомих вояків та старшин з ближчого його оточення. Звертався до Григор'їва й головний отаман Симон Петлюра, — як твердили мені В. Кедровський та Ф. Мелешко. Переконували його щоб з Антантою не битись, а спільно, разом з Армією УНР виступити проти нашого сильного московсько-большевицького ворога. Українське роздрібнене, кепсько озброєне військо, поділене різними політичними течіями дуже потребувало здібного командування і організованої єдности. Ми не тільки потребували єдности і одного командування а й чесних союзників.
Але зарозумілий отаман Григор'їв і слухати не хотів цих порад; він був дуже захоплений своїми успіхами, особливо організаторськими здібностями які за короткий відтинок часу принесли щедрі наслідки — численне, добре озброєне військо. Він і сам тепер потаємці мріяв стати Головним Отаманом. Він відкидав політику замирення з Антантою. Він бездумно був готовий одночасно битися з ворогами на всіх фронтах.
— Треба бити Антанту, бити большевиків, бити білих і червоних ворогів, — говорив він у штабі. Навіть прибулу немов би ж і свою запоріжську групу він зустрів вогнем і погнався за нею. Захопив Бобринську, Цвітково, Звенигородку а там Єлісоветград аж до Вознесенська.
Головні свої сили Григор'їв перекидає проти Антанти в напрямі Миколаїв — Херсон. Антанта почала укріплювати свої позиції. З Очакова до Миколаєва ходили невеликі військові човни, виконуючи прибережну охорону, а великі пароплави підвозили військо, харчі та різну амуніцію. Від Херсона через станцію Кульбакіно, Копані, Водопой до Миколаєва почали курсувати поїзди. Станція Водопой стала базою; її склади швидко заповнювались. Сюди довозились харчі, боєприпаси та різну зброю. На станції стояли состави з різним знаряддям, навіть один, як пізніше виявилось, був із грецькою горілкою. Для якої її мети привезли, було не відомо, але вона пізніше вирішила долю григориївського руху.
Григор'ївським військом заповнились усі станції від Долінської до Баштанівки. Перша спроба наступу Григор'їва на Водопой була Антантою відбита. Ю.Тютюник сам зі своєю групою узявся за розвідку. Він обріс, став старшим і менше підозрілим, спустився з своїми провідниками до міста Миколаєва, з Миколаєва до Херсону, а звідтам назад. Десь зі ст. Копані до Баштанівки прийшов пішки. Приніс чимало новин, а саме: при вступі антанти до Миколаєва при якій були і 'русскі' частини, які вже встигли заарештувати частину свідомої української інтеліґенції, звезли їх у якесь загородне дерев'яне приміщення і там, ніби за спробу втечі, закидали в мешкання запальними гранатами. Мешкання з усіма арештованими згоріло. Скільки там загинуло — невідомо точно, але понад двох десятків. Довідавшись про такий злочин Григоріїв спалахнув несамовитим гнівом і вирішив за всяку ціну помститись над жорстокими ворогами.
План наступу Ю.Тютюника на ст. Копані та Водопой був готовий. Григор'їв його затвердив. Війська в нього до 20–25 тисяч яке розділили на кілька частин залишивши і в резерві. Саме наближалась суха весна і погода дуже була сприятлива. Степ не ораний, під ногами твердо, за шию не капало, сонце не пекло а тільки пригрівало.
Тютюник з частиною йде в наступ на ст. Копані, Григор'їв — на ст. Водопой. Дійшовши до Водопою Григор'їв на відповідній відстані зупинився, чекаю чи початку боя в Копаних. Тютюник до Копанів дістався аж опівночі. Греки, не сподіваючись наступу спокійно спали, виставивши слабеньку варту.
В наступ Тютюник повів свою частину досвідком. Саме в час найміцнівого солодкого сну. Вояки, що докладно знали цю місцевість, розповіли Тютюникові про всі підступи і відступи та будови де розмістився ворог, про терен ст. Копані. Вислухавши поради Тютюник знав з якого боку найліпше вдарити. Він наперед вислав вершників-гренадерів які раптовим нападом змели сонну охорону і закидали гранатами мешкання з солдатами. Зчинилась несамовита паніка. Розгублені й перелякані солдати антанти вискакували з приміщень роздягненими і потрапляли від постріли піхоти яка ввійшла в Водопой по слідах вершників. Хто впав трупом, хто встиг заховатися, хто з піднятим руками здався в полон а частина розбіглася в степу.
Це була блискуча перемога. Станція Копані була захоплена без втрат. Сполучення антанти між Херсоном і Миколаєвом перервано.
Григор'їв, почувши вибухи й постріли збоку Копані зі своєю сотнею розпочав наступ, очоливши гренадерів. А за гренадерами трьома лавами сунула піхота. Невеличкі розділи вершників прикривали фланги.
Наступ провадився так тихо, що чути було тільки дихання коней. Біля Станції Водопой Грнгор'їв зупинився і наказав приготуватись до атаки. Григоріїв випустив ракету. Золотою змійкою звилося в небі і вибухло іскрами. І в тій же миті все загриміло, заклекотало, загуло, В станцію полетіло сотня гранат, застрочили з усіх боків кулемети, затріщали рушничні постріли.
Грецьке військо в паніці звільнило станцію і відступило в діл, до води. Там поспішно почало творити шанці і земляні сховиська.
Григор'їв заняв Водопой. На сході підіймалось сонце. Але спочинку військам Григор'їв не дав, він продовжував тиснути ворога. Однак ворог встиг отямитись і зустрів шаленим кулеметним і рушничним вогнем. Довелось й григор'ївцям робити шанці.
Наближалась обідня пора. Тютюник, упоравшись з ворогом на ст. Копані, половину свого загону
