підпорядкування їй. Другі твердили, що необхідно — з тактичних міркувань — звязати наше національне діло з політикою Леніна… По фабриках і касарнях розпочалися дискусії… З дня на день положення все більше ускладнялося. Місцями утворювалися внутрішні фронти… Наше запілля все більше розхитувалося морально й фізично. До тогож 20.000 вояків післано на підмогу Великій Україні.
З перегляду документів, що їх видала українська місія у Парижі, можна виробити собі повний образ тодішнього дипльоматичного положення. Нас систематично спонукувано до лагідного поступовання супроти поляків. Нам роблено ріжні обіцянки, а поза нашими плечима видавано мандати Колчакові та відправлювано війська Галера 'на большевицький фронт'…
Після остаточного налагодження польсько-німецьких і польсько-чеських взаємовідносин, ворог так далеко посунувся на Схід на Волині, Поліссі й Білоруси, що для нашого фронту витворилось дуже несприятливе положення. Від пруського кордону лінія фронту йшла на Південь на Білосток — Сєдлєц, а відтам на Володимир Волинський — Луцьк та, поминаючи цей останній, вертала на Захід уздовж кордону Галичини. Таким чином — зогляду на слабу відпорність большевицьких відділів армії Директорії на ковельськім та луцькім напрямках — ворог мав на нашій Півночі просторий плацдарм, що сам собою надавався для операцій більшої військової групи проти правого крила У.Г.А.
Разом з цим повстали також зміни в керуванні ворожими силами. У другій половині березня ґен. Івашкевич перейшов з ділянки 'Литва — Білорусь' на галицький фронт, як командант фронту. Це, здається, вже четвертий по черзі ґенерал, що, перебравши командування, вважав за потрібне сповістити мене про своє призначення радіо-депешою. Зміст і тон його повідомлення мало відріжнявся від пропозиції Антанти: припинити військові операції для полагодження всіх спірних питань мирним шляхом, при посередництві держав Антанти…
Міжтим час ішов. До завішення зброї не прийшло. Що правда, ворог виказуває слабу діяльність на фронті. Проте тяжкий стан наших сил все зростав із весняними дощами й повіню. За браку необхідних матеріяльних і медичних засобів сильно поширювалася пошесть тифу. Шпиталі в Самборі, Стрию, та інших містах були переповнені.
Ми запропонували Державному Секретаріятові такий плян: У.Г.А. переходить до активної оборони; у випадку браку сил для 'двобою на місці', армія почне відступ, при чому дільниця верхнього Дністра (аж до Заліщик) мала бути останньою лінією оборони; наколиб прийшлося залишити також і цю лінію, передбачали ми партизанську війну в узгіррях Підкарпаття.
Подаючи цей плян, ми просили Д.С. вжитивсіх заходів до найшвидчого полагодження усіх політичних питань з Румунією й Чехо-Словаччиною. Разом з цим Н.К. звернула увагу політичної влади на велике значіння для успіху боротьби правильного функціонування запілля та на потребу видобуття нових засобів, брак яких давав себе відчувати на кожнім кроці.
Цілком зрозуміло, що наша армія, хоч і зробила великий організаційний поступ від початку кампанії, всеж — як твір революційної доби — вимагала ще значного вишколу. Вище вже була мова про заходи Н.К. у тому напрямі. Ми хотіли злити запілля з фронтом в один мілітарний апарат, щоби цим піднести відпорність фронтових частин. На жаль, це було переведено лише з формального боку… Пізніше Н.К. встановила, що залоги в нашім запіллі були переповненні придатним до бою людським матеріялом (нараховувалося коло 50.000!).
Під оглядом тактичним наші частини були слабшими в обороні, ніж у наступі. Особливо це виказалося у боях 16. березня в околицях С. Вишні. До того ще долучалася немаловажлива обставина, а саме брак безсторонности в інформаціях. Образ наших знищень у районі Мостиська — Городок зовсім не покривався з тим, який собі виробила Н.К. на підставі відомостей від частин. Також не завжди докладно, виконувано назначене розміщення частин. Помічалося певне легковаження місцевости, як чинника у боєвих змаганнях, і занедбання окопного діла в переходові моменти.
Війська ніколи не вибачають наочної помилки, — особливо коли вона коштує богато крови. Наказ полк. Косака про припинення наступу саме перед С. Вишнею викликав велике невдоволення. Н.К. зареаґувала на це усуненням його й призначенням генерала російського ґенштабу Гембачева.
Немов промінням сонця у хмарну погоду були відвідини нашого фронту американським генералом, призвища якого вже не можу пригадати. Оскільки не помиляюсь, він користувався особистим довіррям Вільсона. Цей останній дотримав свою обіцянку, але його вмішання зустрілося з сильним спротивом у самій Найвищій Раді. Аби хоч трохи посунути справу вперед, він доручив одному зі своїх прибічних генералів зібрати потрібні матеріяли.
У визначений час я зустрів ґенерала на старо-самбірськім двірці. Високий, поважний, з сивою головою, — він робив вражіння старого випробованого вояки. На двірці ми обмінялися лише кількома словами. Він не відмовився поїхати в місто для ширших розмов.
Неприємна пригода зіпсувала нам усім настрій. Саме тоді виявилася наша технічна вбогість. Хоч штаб й хотів показати чужинцям все з найкращого боку, даючи в наше розпорядження два авта, з цього вийшов лише конфуз.
Американський ґенерал сів із своїм адютантом у перше авто, а я з ґен. Кравсом й адютантом у друге… Авта почали шипіти, торохтіти, шофери щось крутили; але рушити ніяк не вдавалося. Колиж перше авто проїхало нарешті кілька кроків, то зненацька пасажири почали з нього вилізати… Над автом знявся клуб диму й полумя… Штаб і сам не дуже довіряв 'техніці', бо про запас тримав підводи, якими ми й доїхали до місця призначення.
Підчас наради ґенерал говорив мало, але з увагою. Він намагався дати нам надію на можливість компромісу, що більш-менш задовольнявби нас. Він цікавився умовами нашої боротьби, а підчас обіду підняв тост за те, щоби наші змагання не пішли намарно й щоби героїчна боротьба нації привела до доброго кінця.
Я сердечно дякував йому та просив передати наші добрі побажання 'Президентові Великої Держави' й висловив надію, що приїзд спричиниться до поліпшення нашого положення на міжнароднім полі.
За цей період я кілька разів їздив на фронт, а після того — повний свіжих вражінь — поїхав до Станиславова й Стрия. У Станиславові був я на засіданні Національної Ради. Президент Петрушевич хотів звернути увагу послів на мою присутність і відвідав мене в моїй льожі.
Тодіж відбулося надзвичайне засідання Державного Секретаріяту. На засіданні крім мене був полк. Курманович, майор Бубела й полк. Ціріц. Я не заховував перед присутніми правдивого стану річей, бо я хотів мати конкретну відповідь щодо засобів боротьби в далеко більш ускладнених умовах. Мало чим порадували нас Бубела й Ціріц. Все проєктоване було паліятивом. Була мова, наприклад, уживати старі набої (виробництво майстерень могло дійти лише до кілька десятків тисяч денно). Не відважувалися брати з села коней для важкої артилерії й кінноти, бо надходили полеві роботи. Черевики обіцяно а Великої України. Гроші теж…[13]
Взагалі було дуже невесело. Проте не доводилось відмовляти доброї волі Державному Секретаріятові, бож йому треба було поборювати труднощі як у себе, так і в політичнім проводі за Збручем. До того ще поширювалися чутки про захитання уряду. У господарську діяльність адміністративних чинників вкрався дух скрайньої неощадности 'діячів' та 'отаманів' без війська, що заповнили всю східну половину Галича[14].
Наслухавшись і приглянувшись до всього, я поїхав до Стрия, де мав оглянути установи запілля 3. Корпусу. Ніде правди діти, полк. Косак був добрим господарем. Він багато дечим мігби поділитися з іншими Корпусами. Добрий стан припілля 3. Корпусу відповідав замірам Н.К. — міцно триматися на лівім крилі.
Навідався я також і до старшинської 'столової'. Все виглядало цілком пристійно, але надто… людно. Я звернув увагу кого слід на велику кількість старшин. Це не було ні для кого таємницею: саме перед тим командант бронепотягу, що довго чекав на старшинські поповнення із Стрия, зявився до тоїж 'столової' із 'стійковим', вибрав собі потрібну кількість старшин і… від'їхав. Я й полк. Курманович просто не знали, як бути з таким 'переможцем'. У військовім ділі бувають моменти, коли, з одного боку, доводиться карати, а, з другого, — дякувати, скажім, за 'дезертирство' із запасу в боєву частину. Приблизно таке було й в данім випадку.
Ще з військової школи за мирного часу памятав я про необхідність підчас перегляду частин звертати
