По прибутті І. корп. УГА — 29. VIII. армійська група ген. Кравса (40.000 рушниць, 2.000 шабель, 35 легких і 6 тяжких батерій продовжувала наступ (диспозиція на ст. 27–28).[24] Оборонець Києва був розбитий і переслідуваний; а 31.VIII. наші війська по диспозиції мали обсадити саме місто та всі переправи через Дніпро…
Тут, оповідаючи за наглий уступ наших військ, ген. Кравс узнає, що VII. запорізька дивізія та II. бригада УГА спізнилася виконати наказ групи й обсадити всі причілки на Дніпрі (лівий беріг). Цю хибу зручно використав ген. Штакельберг, якій командував передовими частинами ген. Бредова; отже Дніпро добровольці форсували без бою. Оцінюючи цю хибу, ген. Кравс все настоює, що вона цілком криється з основною хибою, себто спізненням наступу групи на чотирі дні.
Здивування й кількагодинне замішання (несподіваний вогонь по наших частинах, які мали наказ: 'за всяку ціну уникати…' і т. д.) коштували українській стороні, як під оглядом стратегічним, так і престіжним, дуже дорого. Осуджуючи наші бойові частини за виявлену малу витривалість, не можемо замовчати ролю наказу: 'за всяку ціну уникати…'.
В 'Українському Скитальці' ч. 10. сотник К.К., приділений до Ген. Штабу, пише так: 'Ситуація була грізна тим, що в запіллі українських бриґад та дивізій, що воювали під Києвом, міг зявитись якийсь 'третій', на якого Штаб Головного Отамана зоборонив стріляти.' Отже цього 'третього' мали ми вважати 'не-ворогом', дарма що носив на своїх прапорах клич: 'єдиная нєдєлимая Росія'. Далі автор слушно записав ту інтриґу, яку добровольче командування провадило в рядах галицької армії, щоб посіяти між нею й Дієвою Армією (Наддніпрянською) розбрат. Цю зручно ведену інтриґу будувалося за старим московським звичаєм на використовуванні в боротьбі з Україною 'черкаскої шатости'. В цьому випадкові росіяне завжди підкреслювали регулярність УГА в порівнанні з 'бандитсько-повстанчим' характером частин Української Армії (Наддніпрянської).[25]
Отже під напором українських груп з південного заходу (група ген. Кравса) та відділів Добрармії з південного сходу (група ген. Бредова) 30. VIII. вранці очистила сов. армія передмістя Києва, а пізніше дуже скорим темпом під атакою українських військ і саме місто, лишаючи противникам велику матеріяльну здобич.[26] До нашої делегації, що в повнім поготовлі находилася увесь той час на ст. Хвастів, всі ці новини доходили швидко. Мимоволі ми були свідками того морального піднесення, з яким відбувався в дуже гарячі дні наш похід на Київ, були свідками, як усе, що могло рухатися, потяглося в одному напрямку, щоб бодай здалека подивитися на 'золотоверхий'. Тяжко було й нам, делегатам триматися здалека від усе захоплюючої сили цього руху та нас спиняв обовязок: ми мусіли дожидати повідомлення від Головної Команди, де й коли настане зустріч делегатів обох сторін.
Вранці 31. VIII. ми по черзі 'висимо на телефоні', перехоплюючи донесення з фронту, якими тішилися й ми, бо наше завдання починало набувати інших барв, але… як часто це буває й як дорого дав би іноді чоловік, аби його не було… 31. VIII., коли наші війська мали святочним походом перейти Київ, сталося те, що довго потім стискало серце кожного патріота… Що сталося, про це не люблять звичайно оповідати, проте мусимо признати, що за протоколярним виразом: 'Наша армія дуже своєчасно відступила з-під Київа на лінії Василькова' ховаються дуже прикрі спомини.
Літопис Української Революції (під ред. О. Доценка), мало систематизований, але багатий на матеріяли, часто одержані з перших рук — дає нам і для даного випадку чимало цінних донесень, оповідань чільних свідків, і ми відсилаємо туди всіх, хто хотів би дослідити цю подію й, коли досліджувач вміє читати поміж рядками, тоді він буде мати й ясну картину, чому оперативний успіх обернувся в 'наш неуспіх'.
Мусимо зазначити те, що події 30.—31. VIII. можуть також служити прикладом того, що найделікатніший момент в операції є той, коли вперше визначилися ознаки успіху.
Перші, цілком вже певні відомості обезброєних, я особисто одержав 1. IX. зовсім рано від полк. Микитки, тоді командира 1-го Галицького Корпусу.[27] Вони були негарні. Вимальовувалася дуже неприємна перспектива й для нашої делегації. Між іншим він передав мені, що на заяву ген. Кравса: на ст. Хвастів чекає делеґація, уповноважена вирішити всі справи військово-технічного порядку — в штабі ген. Бредова йому було заявлено, що хай ген. Омелянович-Павленко і не приїздить, бо буде заарештований.
Я особисто цій погрозі значіння не надавав, бо знав особисто нач. штабу Бредова, полк. Еверта (молодшого товариша по полку в гвардії) й був певний, що він своїми впливами це унеможливить. Гірше було з виконанням нашого завдання, бо очевидячки ми не були у Бредова бажаними гістьми. Ген. Кравс опинився в ролі делегата на сполох, аби вирівняти найгостріші моменти, як от визволення Мазепинців, де-яких стрілецьких курінів та підготовлення бази для комісії отам. Бубели, яка не забарилася розпочати свою чинність.
В той самий час комісія отам. Бубели одержала уповноваження ідентичні з нашими, але лише за підписом Нач. Команди Гал. Армії.[28] Але результат її заходів був негативний, бо бредовцям ходило лише про визнання нами гасла Добр. армії 'Єдина неділима Росія'. Тимчасом війська наші відходили на свої попередні позиції змарнілі, обдерті, запорошені, засмучені, наш ваґон відвідують поодинокі старшини, які питають за свої частини. Як можемо, інформуємо, а на питання: Чому так сталося? — відповідаємо: 'Стерпимо, Бог дасть буде краще', а наш ваґон, підлягаючи загальному наказові, посунули назад до ст. Попелюхи.
Всі ці події не могли не відбитися на моралі обох сторін й, як то було не раз в історії, 'гармати почали самі стріляти', а сталося це так.
Треба зазначити, що в той час, коли йшли бої за Київ, денікінці разпочали свій т. ч. нерішучий наступ і в напрямкові Одеса — Бірзула (Вапнярка) — саме тут стався факт якій й прискорив розвій подій.
Далі дозволяю собі навести уступ із споминів полковника Аркаса,[29] тоді командира Переяславського кінного полку, що йому першому довелося зіткнутися з добровольцями на одеському напрямку. Це матеріял для нас цінний ще тим, що кидає світло на подію, про яку багато говорилось і говориться, але без особливих підстав щодо вірогідности подаваних відомостей. А саме, скріпилася опінія, що полковник Аркас своїм 'зрадницьким' поступованням супроти денікінців властиво й спричинився до того, що в таборі Денікіна взяли гору елементи, які були за війну з нами.
'В 1919. р. в серпні місяці Волинська дивізія, в склад якої входив 2-й кінний Переяславський полк, яким я командував, не закінчивши свого формування й поповнення, була перекинута з району Проскурів — Камянець-Подільський, де переводилась її реорганізація, в район ст. Бірзула Одесько-Вапнярського напрямку, як заслона проти Добрармії, яка нібито готовилася висадити десант у районі Одеси. Доручений мені полк у той час нараховував 70 шабель на конях, 55 піших людей напівозброєних; малося в полку два скоростріли Максима (один із них напівзіпсований) й один скоростріл Люїса. Ці люди поділені були на кадри двох сотень: кадр першої сотні (поруч. Чорноморець) — 3 старшин, 10 підстаршин і 45 козаків, і друга сотня, яка щойно почала формуватися (командира сотні прізвища не памятаю: був із підстаршин б. рос. армії) — 5 старшин і 15 підстаршин (із них 10 на конях), 5 козаків, а решта піші. В Бірзулі я одержав поповнення — 211 людей, що прийшли від Махна, але жадної зброї, коней і сідел не дістав. На мої запити штаб дивізії (полковник Мішківський) відповідав, що мушу все сам дістати на фронті.
Доручений мені полк був висунутий до ст. Перехрестівка. Завдання полку: не ввязуючись у бої з добровольцями, стежити за їх пересуненням, а якби вони хотіли просунутися далі, не пустити їх, хоч би навіть довелося й битися. (Коректив на події у Київі М. О. П.)
Про добровольців ще не було жадної чутки, тільки щось через 3–4 дні по приході полку до Перехрестівки, дійшли чутки через населення, що добровольці висадилися в Одесі та йдуть на ст. Роздільну. І справді, на другий день, коли я запитав Роздільну прямим дротом, мені відповів російський комендант станції й запевняв мене, що далі Добрармія не йде, про що я й доніс у штаб дивізії.
Але на другий день від населення я довідався, що кінний полк Добрармії з 2 гарматами й 8 кулеметами рушив зі ст. Роздільної попри залізницю в напрямку ст. Бірзули. Я зараз вислав два розїзди силою по шість шабель, давши їм наказ у бій не ввязуватися, а стежити, куди прямує той полк. Того самого дня одержав від роз'їздів донесення, що вони стрінулися з ворогом і, не втрачаючи з ним сполучення, відходять назад. Ці розїзди на третій день приєдналися до полку й дали звіт, що перед фронтом мого полку є 7. Новоросійський драгунський полк силою 250–300 шабель на добрих конях (з німецьких колоній), при двух гарматах і 8 'максимах', має мабуть і 'люїси', що спинився він на ст. Затишшя 5–6 верстов перед
