Справу цю Командування доручило кінним частинам 3-ої стрілецької дивізії й дивізії Київській під загальним керуванням отамана Ю. Тютюнника.
13 грудня дивізія перебувала в м. Вахнівці (12 верстов на північний захід від м. Липівця); ранком 14 грудня кіннота Київців зосередилася в м. Зозові (5–6 верстов на північ від м. Липівця) і звідти заатакувала місто Липовець; кіннота ж 3-ої дивізії (полковник Яворський) зробила свій напад із заходу. Добровольча залога й влада міста заздалегідь відїхала до Вінниці; 'государственная охрана' спішно склала свою зброю.
Комендантуру міста взяв на себе полковник Трутенко. В занятому районі Самгородок — Вівсяники — Липовець — Прилуки Армія | У.Н.Р. 15 грудня перебувала в денному спочинку.
З заняттям Липівця закінчилася наша операція щодо прориву добровольчого фронту й скінчилася для нас, на загал, цілком успішно: армія наша, що 5 грудня перебувала в повному оточенню, 10 грудня була вже в новому районі, в запіллю Добровольчої армії. Висновки:
1) Напрямок і дільницю ворожого фронту, що були вибрані для прориву армії, треба вважати правильними й доцільними як з політичного, так і з воєнного боку.
2) Важкі й мало здатні до серйозного бою колони наші використовують при виконанню свого завдання дуже влучно манівці, нічну хуртовину і скорість маршів; командування всіх відділів вимагає від війська останніх, майже надлюдських зусиль. За 4 доби жахливими шляхами пройдено було 150–200 верстов.
3) Приклад начальників, що персонально йдуть на чолі колон і являються для всіх підлеглих зразком витривалости, тягне за собою решту козацтва.
4) По приблизному підрахунку в чотирьох військових групах, а саме: Запорозькій, Волинській, Київській із частинами корпусу С.С. і Збірній, до складу її входили 3-я Стрілецька дивізія та Юнацька Школа, — з Любарського району було виведено від 8 до 10 тисяч чоловік при 2,000 шабель та багнетів і при 12 гарматах; але штаби, обози, нестройові частини й транспорти хворих переважали над здатними до бою окремими військовими частинами й складали до 75 % усього складу армії.
5) Цей перший успіх, після довготривалих важких арієргардних операцій, відбився на військові з морального боку дуже добре. Жовто-блакитний прапор гордо маяв над військом, і в масах почувалася більша самопевність.
Опинившися в ближчому запіллю Добровольчої армії, військо наше, яко добрий 'таран', хитнулося вправо та вліво й почало нищити засоби руху й звязку Добрармії.
Прихильні нам чутки прибільшували нашу кількість. По широких просторах України відгукнулися повстанчі організації.
Загони Махна по Дніпровських плавнях розвинули свою працю. Все це зробило неминучою катастрофу армії генерала Деникіка на Україні.
Першою почала відступати Бердичівська група Добрармії. Цей відступ дедалі перетворювався в загальну дезорганізовану втечу добровольців до Чорного моря.
Штаб генерала Деникіна оповістив за наш прорив на його запілля такою телеграмою: 'Розбита нами Українська армія опинилась у нас у глибокому тилу'. Дійсно, несподівана поява нашої армії втилу Деникіна навела на добровольців невимовний жах, що можна було б ствердити низкою фактів.
Одначе цей відступ Добровольчої армії був небезпечний і для нас, бо шляхи наші перехрищувалися. Добровольча маса котилася на південь, а нам треба було простувати на схід; стомлену, ще не реорганізовану армію нашу Командування мусіло ухиляти від боїв із дужчими ворожими частинами.
Розділ ІІІ
Марш у грудні, захоплення Уманщини між 15.ХІ1.1919— 12.1.1920рр
Десятиденні марші, що відбулися в другій половині грудня, в зоні Липовець — Тараща — Умань, у прифронтовій смузі Добрармії, мали за завдання уникати найважніших артерій руху, що по них відходили частини Добровольчої армії, а крім того власним рухом і перегрупуваннями замітати свої сліди й наміри.
Ці марші гостро врізалися в память його учасників. Ніхто їх не забуде, вони перенесуться в покоління, як приклад 'маршу відчаю, маршу проти розуму, але строго розрахованого на психологію мас і опертий на патріотизмі українського війська' (П. Певний). Марш цей можна ілюструвати багатьома цікавими прикладами, коли дотепність, відвага, бистра орієнтовка виводили частини з прикрої, а дуже часто й важкої ситуації.
Були випадки, коли наша колона входила в один бік села, а з протилежного виходили Деникінці й навпаки; обозам у цих випадках приходилося відігравати ролю першої допомоги тильній охороні.
Перетомлена, напів одягнена, обтяжена великою кількістю хворих Українська армія в тих тяжких обставинах точно виконувала всі накази Командування, що, будучи надхненим героїзмом старшини й козака, напружувало весь свій мозок, здібність і досвід, щоби вийти скорше в район, порівнюючи спокійний.
Штаб армії, Запорозька та 3-я Стрілецька дивізія йшли в центральній колоні, маршрутом:
16 грудня — Ординці — Жидівці — Должок — Андрушів — Пшенів — Чорнявка.
18 ' Чорнявка — Скала — Вербівка.
21 ' Вербівка — Животів — Дубрівка.
22 ' Дубрівка — Пятигори — Оддайпіль.
27 ' Оддайпіль — Тихий Кут.
28 ' Жашків — Побійна — Красний Кут — Нова Гребля.
29 ' Нова Гребля — Кривець — Крачківка — Іваньки.
30 ' Іваньки — Паланочка (перехід через залізничу лінію Умань — Христинівка — Звенигородка) — Роги — Легезине.
31 ' Легезине — Оксанина — Небелівка.
5 січня — Небелівка — Рогове — Перегонівка. Штаб армії в с. Роговому, 4 верстви на північ від Перегонівки. Київська дивізія в с. Дубовій.
5 ' (по старому стилю 23 грудня) Армія заняла район Коржева — Дубова (штаб Київської дивізії), Бабанка — Оксанина (Волинська дивізія) й Перегонівка — Рогове (штаб армії), Покотилове (3-й кінний Залізний полк).
Волинська дивізія під час всього маршу була на північ, а Київська на південь від зазначеного на мапі маршруту.
Волинці часово захопили Сквиру; ворог прогнаний; взято здобич.
За м. Жашків — бій Київської дивізії з частинами Добрармії.
Волинська дивізія проходить у 4 верствах від Устингородка, занятого великими силами добровольців.
Бій 6-го Запорозького загону з добровольцями під ст. Поташ.
З визначніших епізодів за час цих маршів були: сутичка Київської дивізії з добровольцями в м. Жашкові, захоплення Чорними Запорожцями Ставища, напад добровольців на 3-ю Стрілецьку дивізію й захоплення нами м іста Умані.
Через кілька днів маршу, коли армія наша між 21–25 грудня була зосереджена для відпочинку й мобілізації в районі Тетіїв — Пятигори — Животів (Таращанського повіту), до нас почали наближатися з півночі по шляху: Біла Церква — Ставище — Жашків — Умань значні маси добровольців; було одержано цілком певну звістку про наближення кількох сильних полків ворожої кінноти, міх ними був також відомий 'Вовчанський відділ'.
Щоб уникнути зустрічі з цією кіннотою, армії на 26 грудня було визначене нове розміщення, зовсім осторонь, на схід від великого Білоцерківсько-уманського шляху, по присілках і хуторах — Тихий Хутір й околиці — Високе — Жашків, бо, звичайно, відступаюча маса використовує лишень великі шляхи. Початок маршу для всіх колон був призначений на 6 годину ранку, понеже відомо було, що добровольці розпочинають свої денні марші пізно, приблизно від години 8–9; до 12 години все наше перегрупування мусіло бути закінчене. Командування мало на думці пропустити повз себе великі ворожі групи, а далі чинити відповідно до обставин.
