залишишся?
Я дратівливо кивнув і пішов швидкою ходою за ними. На шляху до будівлі нам зустрілись ще зомбі, але тепер колишні сталкери, тому відстріляти їх довелося все рівно. А ось і будівля. Невеликий будинок, напевно якийсь цех, з високим дахом. Дивно, що будівлі комплексу мутанти зовсім не пошкодили… Цікаво, для чого нам той дах? Дах, як дах, нічого нового. Я обернувся, щоб все ж запитати Бубну, але він сидів на асфальті і дивився на сліди. Сліди були гігантські, ще й відбитки і вм’ятини на асфальті залишили. Із всіх мутантів, що залишають такі відбитки, я знав одного…
-Швидко наверх, - закричав Бубна, побачивши в парі метрів від нас псевдогіганта.
Ми стрімголов побігли в цех, біжучи по сходам. Псевдогігінт проломив двері, а точніше стіну з дверима і біг за нами, перебираючи своїми гігантськими лапами. Ми бігли по сходах, але псевдогігант не відставав. Він тільки набирав швидкості. Зарядивши підствольник, я вистрілив під ноги великому монстру. Сходи і так тряслися під вагою мутанта, а ,тріснувши , не змогли витримати декілька тон м’яса і кісток. Псевдогігант разом зі сходами впали на низ. Ми подивилися на пролом в підлозі і матюкнулися, хто як міг. Цей засранець мало того, що не вбився, так ще й вийшов на двір. Ми швидко вишли до даху і подивилися вниз. Те що ми бачили, не принесло ні краплини радості. Псевдогігант вирішив вбити нас простим методом. Він відійшов на декілька метрів,
