Бубна, - Ти думаєш ми сюди просто так приперлися? Ти навіть не знаєш, що ми хочемо зробити, а вже про розвідку говориш.
- Добре пішли вже, мені і так втрачати нічого.
До заводського комплексу ми йшли тихо, не поспішаючи, щоб не потурбувати якихось мутантів. На вході стояли декілька громадянських зомбі, напевно, зі сторони Прип’яті. Громадянських зомбі треба було вбивати, тільки коли ти чи вони атакують. Тварюки вони живучі, навіть дуже для зомбі. Тому ми спокійно пройшли біля них, а ті тільки подивилися на нас і продовжили далі робити свої справи. Але ніщо ніколи не йде за планом. Тільки ми пройшли біля зомбі, як з дверей однієї будівлі вистрибнули снорки. Я не хотів на них нариватися, особливо на Янтарі, але довелося. Снорки рухалися швидко, незважаючи на свою тепер велику масу. Я к не старайся, а влучити в них з автомата було неможливо. Як тільки ми стріляли в одне місце, снорки були вже в іншому. «А ну вас в жопу», - подумав я і вистрілив з підствольника. Один снорк розлетівся на частини, іншого відкинуло ударною хвилею. Монгол і Бубна зробили те саме з ФН2000 и ГП-47 і через хвилину снорки лежали в різних кутах комплексу.
- Оце й був сюрприз? – нервово запитав я, - та ви хлопці передбачувані.
- Нєєє, сюрприз буде на даху тієї будівлі, - Монгол тицьнув пальцем в одну з трьоповерхових будівель біля воріт, що ведуть в Рижий ліс, -Ти йдеш чи тут
