говорять і косо на мене дивляться. Якщо вони вже другий день поминають горілкою Чотрика, то це вже ненормально. Дівчат чомусь не має. Напевно теж в ходку пішли. Мене цікавив один факт: за весь цей час ніхто з ветеранів одинаків, такі як Стужук чи Страйкер ніколи не заходять до нас в бар?Або ті ж самі Медуза чи Юл? Я то розумію, що вони ветерани і самі можуть собі дати раду, але все ж таки… А ось і Монгол!
- Ну що готові, - запитав він бадьоро, - Блудмен, ти що, набухався в дорогу?
- Та ні, ні. Я так, трошки…
- Нехай. Бубна, все підготував?
- Авжеж! – впевнено відповів Бубна, - Якщо ж я і бармен, і один із бійців «Останнього дня», то проблем бути не має.
- Ну тоді пішли, - закінчив бесіду Монгол і ми вийшли з Бара.
Сьогодні на постах стояли Алекс, Александер і Алерт. Вони провели нас до виходу зацікавленими поглядами, а я тільки пожав плечима. От, блін, нам ще до того Янтара пертись ,як до неба рачки. Ми швидкою ходою йшли в напрямку старого Бара. По дорозі в Бар нам зустрілись пара кабанів, які за останні тижні збільшились в рази два. Але кабан – це не проблема для трьох сталкерів озброєних за останнім словом техніки. Кабанів ми порішили швидко, навіть і хвилини ця справа не зайняла.
А ось і Бар. За ці дні він змінився не набагато, хіба що артефактів стало менше. Та й правильно,
