твердо переконаний, що долю нашого визволення, долю побудови нашої держави вирішить тільки сильна українська армія. Іншим ділянкам революційної діяльності (ідеологія, пропаганда) він також надавав великого значення, але вважав їх другорядними чинниками, не головними. “Буде українська армія — буде Україна”, — часто нам говорив. І у цьому я був з ним цілком згідний. Бо лише тоді, коли будуть борці, готові за Українську державу воювати і її обороняти, буде вільно жити й процвітати українська нація.
З ініціативи Шухевича й за його інструкціями були створені під старшинські й старшинські (офіцерські) школи та курси, де всі члени Організації проходили обов’язковий військовий вишкіл. На особливу увагу заслуговують організовані ним курси штабних старшин у Кракові. Це була дуже своєрідна, у жодних арміях не практикована школа військової самопідготовки й самовдосконалення. Тут викладачі одночасно були слухачами, й навпаки, слухачі — викладачами. З предмету, хто його знав найкраще, той був викладачем, а з інших предметів — слухачем. Шухевич читав лекції і вів практичні заняття з теренознавства, зокрема орієнтації на місцевості вночі. Курсанти тут знайомились з історією воєн, окремих битв, з військовою стратегією і тактикою, з німецькими й совєтськими воєнними статутами, найцікавішими військовими відкриттями тощо.
Настрій курсантів був діловий і разом з тим дружній, інколи й веселий. Кожен старався якнайбільше навчитись, пізнати, засвоїти. Характерною прикметою Романа Шухевича була його скромність, він ні в чому не показував своєї вищості над іншими, не хвалився своїми бойовими вчинками в минулому. Був такий, як усі, і в той же час трохи не такий. Виділявся своєю силою волі, сконцентрованістю думки та цілеспрямованою енергією. На вечорах, що їх курсанти інколи влаштовували, був дуже цікавим розповідачем. Любив згадувати про свої юнацькі пригоди. Спонукав інших розповідати про те, що у їх новому житті було найцікавіше чи найсмішніше. Коли було в хаті піаніно, він міг заграти на ньому якусь популярну народну чи стрілецьку пісню.
З пісенно-композиторського доробку Романа Шухевича варто згадати про улюблену маршову пісню Українського легіону “Марширують добровольці”. Слова й мелодію цієї пісні він склав спільно з Юрком Лопатинським у 1941 р., коли керував Українським легіоном. Розповів мені про це учасник цього легіону чотовий Мирослав Кальба, автор пісні Дружини Українських Націоналістів (ДУН).
Ось її текст:
З тодішніх друзів Шухевича найбільше виділявся його ровесник і шкільний товариш Юрко Лопатинський — “Калина”, який за характером був майже цілковитою протилежністю Романові. Душевно прекрасна людина, добродушна, бойова, але на все дивився він зі смішного боку. Часто навіть у найсерйознішому, трагічному умів знаходити комічне.
Саме він на початку 1945 р. прибув в Україну до Головного Командира УПА ген. “Тараса Чупринки” як кур’єр із поштою від Закордонного Представництва УГВР та членів ОУН, а в 1946 р. провів успішні переговори з польською підпільною організацією Армія Крайова (АК) у справі перемир’я.
З краківського періоду варто ще й згадати про те, що багато членів ОУН ретельно опановували шоферську справу. На одних таких курсах навчався і я з Романом Шухевичем, інколи в одній машині з інструктором виїздили за місто й там навчались управляти кермом автомашини. Тоді Роман Шухевич вже добре керував машиною і був з цього виразно вдоволений.
Йшов 1941 рік. Сумнівів щодо виникнення німецько-совєтської війни у нас майже не було. Військова підготовка членів Організації стала першою необхідністю. Тому Провід ОУН Бандери вступив у переговори з представником німецького Вищого командування Збройних сил (OKW) про військову підготовку членів та прихильників ОУН. Німецьке військове командування погодилось на вишкіл такої військової частини, батальйону або, як тоді його звали, легіону. Очолив легіон Роман Шухевич, який мав тоді чин сотника. Це була українська формація. Вояки присягали на вірність Україні й зобов’язувались воювати проти московсько-більшовицьких окупантів України за відновлення Української держави. У поході на схід легіон дійшов лише до Вінниці. Після того, як німецький уряд вороже поставився до Акта відновлення Української державності, проголошеного у Львові ЗО червня 1941 р., та після арешту Провідника ОУН Степана Бандери, Голови Державного Правління Ярослава Стецька і провідних членів Організації, легіон відмовився від участі у війні спільно з німцями. Тому у серпні 1941 р. його знято з фронтової лінії, відправлено в глиб Німеччини і як військову частину розформовано. Щоб не потрапити до концтабору, члени легіону погодились підписати індивідуальні договори на однорічну службу у відділах боротьби з московсько-більшовицькими партизанами на території Білорусії.
На початку січня 1943 р. Роман Шухевич, щоб не попасти в німецьку тюрму, таємно перейшов у підпілля. Разом з ним перейшли в підпілля і вступили в ряди УПА інші старшини легіону і майже всі підстаршини та вояки, що дуже зміцнило сили повстанських загонів УПА. З 1943 р. починається новий і найважливіший етап революційної діяльності Романа Шухевича, що увійде в історію як національно— визвольна боротьба під керівництвом генерал-хорунжого Романа Шухевича.
З переходом у підпілля Роман Шухевич відразу стає членом Проводу ОУН і активно включається у революційно-повстанську боротьбу. Становище визвольного руху у 1943 р. було надзвичайно складне. Усе ясніше ставало, що Німеччина війну програє, а на Україні відновиться московсько-більшовицька окупація. У зв’язку з цим необхідно було цілковито перебудувати дотеперішню діяльність ОУН, УПА та їхніх допоміжних служб, пристосувавши визвольну боротьбу до нових умов.
На той час ОУН поширила підпільну мережу на всі українські землі, в її рядах було вже багато осіб зі східних та південних областей України, вона зросла кількісно й якісно. Майже вся лісова смуга України, зокрема Полісся і Карпати, були опановані повстанськими загонами УПА й творили своєрідні повстанські республіки. Однією з ключових проблем повстанської боротьби була справа переведення багатотисячних відділів УПА в тили совєтської армії, для чого необхідно було пробратися через два фронти: німецький та совєтський. Частину кадрів потрібно було відправити в країни Західної Європи для пропаганди й поширення інформації про нашу боротьбу. Було ще й багато інших проблем, які вимагали негайних рішень. Збирати усіх членів Проводу для нарад було важко у зв’язку з фронтовими діями та вимогами конспірації.
