накопичення, збільшення? А втім, хто зна, що з мене вийшло б, якби мені не довелось багато літ тішитись із шматка черствого хліба…
Але сьогодні в гостинній хаті Кущевого приятеля, заможного хазяїна, було багато хліба й до хліба, і я з Романом, завдяки Кущевій популярності, міг заживати його вдосталь, і моя голова, затуманена самогоном, не думала про завтра, мов у тих птахів, що «не сіють, не жнуть і не збирають у житниці»… Тільки Мишинський став набридати своєю улюбленою піснею, яку й тут, на дозвіллі, йому ніщо й ніхто не заважав доспівувати до кінця, тому я раз у раз чув його, співане до себе й для себе:
У такому бездум’ї ми не потикали носа з двору, огородженого високим парканом, лиш Кущ виряджав інколи господаря дізнатись, Що діється навкруги. Але на хуторах і на ближчих шляхах було тихо, мов причаїлось усе.
Так минуло два дні. На третій увечері господар зайшов до хати й сердито процідив крізь зуби:
— Наїхали вже…
— Вони? — тривожно спитала пошепки жінка.
— А то ж який ще чорт! З червоними стрічками на грудях, і все пасуть очима, де б що поцупити…
Ні, таки, мабуть, дуже надопекли червоні нашому господареві, бо білі видавались йому куди пристойнішими за тих голодранців, що «пасуть очима». Не інакше, як і Куща він переховував за денікінщини лише з пошани до торішніх Кущевих операцій проти «бузувірської влади».
— Ходять по хатах, зайдуть, мабуть, і до нас. Застели стола в світлиці, щоб можна було відтіля, як що до чого, надвір непомітно вийти, та самогону постав — залити чортам пельку. Тільки не перваку! — суворо наказав він жінці й важко зітхнув: — Знову почнуться реквізиції та конхвіскації з усякими развьорстками! І коли воно все це мине, щоб можна було по-людському жити? — запитливо перевів він очі на Куща, але той не встиг відповісти, бо у дворі загавкав пес, і господар мусив піти зустрічати непроханих гостей.
Ми, цебто увесь Кущів «штаб», сиділи, як ніде нічого, за столом і удавали, що вечеряємо.
До світлиці увійшло троє озброєних людей з червоними стрічками на грудях.
Побачивши незнайомих людей, хоч і без зброї, але явно військового типу, вони завагались, та тут озвався до них Мишинський:
— Чого ж ви? Сідайте до столу, якщо прийшли з добром!
Червоноармійці нерішуче підійшли ближче, але Мишинський не дав їм оговтатись:
— А гвинтівки й шаблюки чого тягнете до столу — вони ж їсти не просять? А ми, як бачите, з голими руками, — присоромив Мишинський і категорично наказав: — Поставте зброю в куток і сідайте до столу, як годиться.
Зніяковілі червоноармійці постягали свою амуніцію й, поглядаючи один на одного, тихенько поставили її в куток біля дверей.
— Отак би й одразу! — схвалив Мишинський і додав як господар:
— Ми люди такі — хто до нас іде з добром, до того й ми добрі. Пригощайтесь!
Червоноармійці посідали проти нас, ніяк не можучи добрати: хто тут господарює — чи той гладкий дядько, що пустив їх у двір, чи цей кремезний чолов’яга, що заправляє тут за столом зовсім по-хазяйсь- кому.
Тим часом Мишинський увійшов у роль господаря і поналивав гостям повні склянки, тоді як собі й нам тільки хлюпнув у синюваті чаркії, — А то чого ж — нам великі порції, а собі такі маленькі? — насторожено спитав середній червоноармієць, мабуть, старший між ними, але Мишинський заспокоїв його:
— А ви хіба людського звичаю не знаєте: гостям більше й найсмачніше?
Червоноармійці безтурботно хильнули по першій і по другій, а Мишинський, не даючи їм гаразд закусити, наглив пити далі.
— Так хто ж ви такі будете? — спитав Мишинський, бачачи, що червоноармійці починають чманіти.
— Ми — красноармейці, - відповів за всіх той же середній, а Кущ не втримався, щоб пошепки не покепкувати:
— Красноіндейці!
Здається, ніхто з червоноармійців не почув Кущевого глузування, бо мирно взялись за сало, користуючись тим, що Мишинський нарешті зробив невеликий антракт між склянками.
— А відкіля ж ви будете самі?
— Ми — з Таращанщини.
— Це відтіля, де кажуть: «У нашій Таращі люди найкращі»? — спитав, посміхаючись, Мишинський, і середній червоноармієць лагідно покивав головою:
— Та кажуть і таке…
— Значить, виходить, як таращанці, то начебто — українці?
— Та вроді того, — невиразно відповів гість, але Мишинському така відповідь не сподобалась:
— Українці, а служите жидам і кацапам! — докірливо закинув Мишинський, на що червоноармієць спокійно відповів:
— Ми служимо народу, а жидів ми й самі недолюблюємо.
— А хто ж вами командує, як не жид Лев Троцький, або по-насто-ящему Лейба Бронштейн?
Середній червоноармієць, який узявся відмагатись від усяких наших запитань, тоді як інші два тільки мовчанкою підтримували свого старшого, уникнув цього дражливого питання й незворушно казав далі:
— Ми й самі, як були в Києві торік, хотіли трохи поколошкати там жидів, ну тільки ж Щорс не дав нам…
— А хіба ваш «батько» Боженко дав би? — спитав Кущ.
Червоноармієць зітхнув:
— Батько думав, як і ми: хоч би як жид не прибіднювався, а — потруси його добре, і повсіда знайдеш у нього золото.
— А від чого ж помер ваш Боженко? — знову напосівся Кущ, вважаючи, що Мишинський не вміє дипломатично розмовляти.
— Казали нам, буцім петлюрівська медична сестра отруїла його…
— Брехня! Перебрав оцього зілля, — одрубав «дипломатично» Кущ, показуючи пальцем на сулію самогону.
— Може, й брехня, — погодився червоноармієць, якому, з усього було видно, не хотілося встрявати з нами в гостру дискусію, хоч він, мабуть, уже догадувався, куди хилять його опоненти. — Хто тепер не бреше? Усі брешуть — хто більше, хто менше, — закінчив він примирливо, але Кущ уже не чув його, бо встав з-за столу й вийшов з хати. За ним подався й Мишинський.
— А ви ж хто будете? — нарешті зважився спитати червоноармієць, не боячись уже порушити правила чемності.
— Ми проїжджі, не тутешні, - відповів невиразно Роман, але й така відповідь задовольнила червоноармійця:
— Тепер так розворушився народ, що йому не сидиться на місці: їдуть і ідуть кудись…
— Їсти ж треба! А в городі чортма, — порушив мовчанку і я, щоб не видаватись таращанцям підозрілим, і поволі перейшов у розмову. Мене цікавив явний антисемітський настрій цих вояків, з якими армія УНР, котру євреї звинувачували в антисемітизмі, мала запеклі бої навесні й улітку цього року. Кепсько ж налагоджена у вас,
