часи були ще непевні, згідно з її особистим проханням, ми її ім’я тоді не називали.
2
Невтомний трудівник на літературній ниві та активний учасник історичних подій здавна виношував задум написати біографічну тетралогію (за іншими джерелами — трилогію) під загальною назвою «Що коштує чорний хліб», де хотів згадати своє дитинство й роки навчання, розповісти про національну революцію в Україні 1917-1920-х років та власну участь у тих буремних змаганнях, про український ренесанс 20-х років та нещадне викорінення більшовицькою диктатурою всього національно живого, про десятиліття лютої сибірської неволі та нові надії, породжені так званою хрущовською відлигою… Але цьому задумові здійснитись не судилося. Було написано лише початок (понад 100 сторінок) першої частини «Удосвіта», який автор прочитав найближчим друзям. Серед них був літературознавець, критик Євген Михайлюк, до обгрунтованих, принципових оцінок та порад якого Борис Дмитрович завжди дослухався. А мовилось тоді (поч. 70-х років) про те, що умови життя і праці переслідуваного письменника настільки ускладнювалися (пильний контроль КДБ, вкрай несприятливі домашні обставини, похилий вік, слабке здоров’я), що треба поспішати й доцільно було б зосередитись на найголовнішому періоді… Письменник-реаліст до поради дослухався. Так і народилися спогади «На шляхах і роздоріжжях» про революційні події в Україні й збройну боротьбу за Українську Народну Республіку, учасником якої був студент Борис Давидів. Саме про ці спогади нині йде мова.
3
В житті Б. Антоненка-Давидовича склалося так, що він мав дві доньки і обидві Ярини. Старша — від другого шлюбу з Наталею Карпенко. Молодша — донька його третьої дружини Ганни Борецької, яку вітчим удочерив, і вона стала носити прізвище — Антоненко-Давидович.
4
Початок спогадів, про що вже мовилося, подається з магнітофонного запису, який розшифрував і передав до публікації др. Олекса Горбач. Цей текст уперше побачив світ у ж. «Сучасність», ч. 12,1987 р. Ми передруковуємо зі збірника «Лицар неабсурдних ідей», що вийшов у «Бібліотеці журналу «Час» (1994 р.) за редакцією Лариси Залеської-Онишке-вич.
5
Обрізан чи обріз — рушниця з утятою цівкою, що давало змогу українським селянським повстанцям тих років носити її непомітною під одягом.
6
Бронштейн було справжнє прізвище Льва Троцького, тодішнього організатора й керівника збройних сил Радянської Росії. Л.Троцькии був з національності єврей, так само як і виходець із Румунії X.Раковський.
7
Світ таки вузький: через десять років я випадково зустрів у Києві «пана Заглобу» на вулиці й одразу впізнав через цю шрапнельну кульку під шкірою чола. Він працював тепер старшим коректором у зразковій друкарні.
8
Гласний — депутат міської думи з правом вирішального голосу.
9
Шахрай і Мазлах були члени більшовицької партії й першого радянського уряду України, так званої «ЦИКУКи». Як українців, їх не задовольняло практичне розв’язання українського національного питання протягом 1918–1919 років, про що вони полемізували з Леніним у своїй книжці «До хвилі». 1920 року більшовицька партія послала Шахрая у врангелівське підпілля, де його схопила білогвардійська контррозвідка й замордувала. Мазлах лишався в партії до сталінських «чисток», коли був ліквідований. Книжка «До хвилі» являє собою нині бібліографічний раритет і перебуває в секретних фондах спеціальних бібліотек. У 60-х роках українські націоналісти перевидали її в Канаді, про що мені оповідав канадський комуніст Петро Кравчук, який має й читав її, але, як видно з його дальшої діяльності, не зробив для себе належних висновків…
10
Польща сама знає шлях на Москву! (Польс.)
11
Пістоль, пістоль! (Польс.)
12
Навіщо вам пістоль? (Польс.)
