13
Воювати? А з ким пан буде воювати? (Польс.)
14
То, пане, не військо, а бидло! (Польс.)
15
Пане, від Кракова до Києва буде Польща! Так, пане, було, так, пане, й буде! (Польс.)
16
3 Феліксом Гробіцьким я зустрівся через два роки в Охтирці, куди він приїхав, щоб разом із родиною та іншими польськими втікачами бути репатрійованим на батьківщину. Від Фелікса-більшовика не лишилось і сліду: реальна дійсність розвіяла всі його ілюзії… Ба навіть, дізнавшись, що я вступив до комуністичної партії, Фелікс став гірко, з властивим йому запалом, дорікати мені за цей мій, на його думку, аморальний крок. Ким він стане в Польщі — не уявляю собі, але певен, що там він не буде ні комуністом, ні чимось схожим на тих польських уланів, що трапились мені тої сумної осені 1919 року.
17
Я мав нагоду спостерігати 1918 року, як деякі поміщики з партії хліборобів-землевласників, котрі раніш дивились на українську мову не інакше як на «мужицьку» або «базарну» мову, сідали спішно вивчати цю мову, що стала раптом державною; я знав і «дворян», котрі брались за геральдичні спорохнявілі документи, дошукуючись свого гетьманського, полковницького чи бодай сотницького походження…
18
Пугача й кількох його однодумців розстріляли в січневі дні 1918 року на вулиці в Києві муравйовські матроси за розмову українською мовою; ті матроси, що, за тодішнім і теперішнім висловами партії більшовиків, «прийшли на допомогу повсталому українському пролетаріатові». Нероновича розстріляли як зрадника козаки Богданівського полку десь між Киевом і Полтавою, коли українське військо в березні-квітні 1918 року наступало разом з німецькою армією.
19
Академік О. Білецький, що офіційно виступав українською мовою, а в родинному колі та серед близьких друзів говорив по-російському, якось напівжартома, напівсерйозно, цілком слушно висловився про Тичину: «Павло Григорович Тычина больше всего на свете боится советской власти»…
20
Восени 1918 року, коли у Фастові перебував штаб повсталого проти гетьмана й німців війська УНР, робітники Фастівського залізничного вузла склались грішми, купили й подарували білого коня Головному отаманові військ УНР С.Петлюрі, прохаючи його в’їхати на цьому коні в здобутий незабаром Київ. Не знаю, чи виконав це робітниче прохання Петлюра, чи уникнув такої помпезності, бо під час в’їзду Директорії до столиці я не був у Києві.
21
Гривня — фінансова одиниця, що її встановив уряд УНР замість гетьманських «карбованців». Гривня дорівнювала 1/2 карбованця й поділялась на 100 шагів; вартість кожного шага дорівнювала 1/2 копійки.
22
У світах забули про нас, як про окрему націю, після поразки Карла XII та Мазепи під Полтавою й марних змагань Пилипа й Григора Орликів повернути «козацькій нації» її втрачені права. У першій чверті XX століття ми мусили нагадувати про своє існування піснею, а за теперішне визнання нашої окремішності платити кров’ю своєю на полях боїв та в катівнях ГУЛАГу…
23
«Союз земств и городов» — напівцивільна, напіввійськова організація, котру змушений був дозволити утворити царський уряд російським буржуазно-інтелігентським колам, бо вже 1915 року виявилось, що Росія не була підготована до тривалої війни з центральними державами: бракувало снарядів, набоїв і навіть рушниць, не кажучи вже про організацію постачання армії провіанту та санітарну службу. «Союз земств и городов» за короткий час зумів наладнати все потрібне, й на кінець 1916 року Росія мала повну можливість воювати далі. Працівники «Союза» носили військову уніформу й зброю, дарма що перебували в тилу, лиш відрізнялись особливими кокардами на кашкетах; це й дало привід фронтовикам прозвати працівників «Союза» — «земгусарами», що міцно прилипло до них.
