Оберст фон Кронне прийняв його в своєму розкішному кабінеті, з вікон якого відкривався чудовий гірський краєвид. Напівпідвівшись у кріслі, оберст досить недбало хитнув головою і запросив Генріха сісти. Оця зверхність у поводженні, підкреслена підтягнутість постаті, вправність і чіткість усіх рухів були добре знайомі Генріху. Він відразу пізнав у молодому тридцятип'ятирічному офіцері представника старовинного юнкерського роду.
— А я от сиджу і милуюся краєвидом, — несподівано сказав фон Кронне. — Він мене заспокоює і породжує ясність в думках. Як хороша картина, що висить на стіні.
— Вам, гер оберст, треба приїхати в Кастель ла Фонте і побачити Гранд-Парадіссо під час заходу сонця. Вона домінує над усім і всьому дає своє забарвлення.
— О, я бачу, ви розумієтесь на таких речах! — кинув Кронне, оглядаючи Генріха з голови до ніг. — Вас інформували, навіщо вас викликали?
— Ні, просто наказали з'явитися до вас. Про причини я навіть не здогадуюсь.
— Так от що, гер гауптман: після тих подій, що сталися днями в Берліні, командування вирішило покинути всі церемонії з цими італійцями і завести в північній Італії суворий окупаційний режим. Зараз ми запроваджуємо такий захід, як організація військових комендатур, яким підкорятимуться всі муніципалітети. Комендантом Кастель ла Фонте і всього прилеглого району призначаємо вас.
Генріх відчув, як у нього відлягло від серця.
— Ви, бароне, звичайно, розумієте, що таке призначення — вияв найбільшої до вас довіри. Ви мусите виправдати її бездоганним виконанням своїх обов'язків, вірною службою фюреру і фатерланду. — Світло-сірі великі очі Кронне пильно дивилися на Гольдрінга.
— Мундир офіцера зобов'язує мене бездоганно виконувати свої обов'язки, який би пост я не посідав. Але цей вияв довіри я цінуватиму особливо високо…
— Ми на це сподіваємось! Вам знайомий район, де ви будете комендантом?
— Обов'язки офіцера для доручень досить широкі, і мені довелося побувати майже в усіх населених пунктах, де стоять підрозділи нашої дивізії. Так що, смію сказати, — я знаю цей район.
— Тим краще. Віднині ви повновладний його господар і цілком відповідаєте за порядок у ньому. Зважте: по території вашого району проходить дуже важлива для фронту залізниця і автострада. Крім того, у вашому районі розташований воєнний надзвичайно важливий об'єкт. І залізниця, і тим паче завод охороняються спеціальними загонами військ СС. Але вам доведеться тримати досить тісний контакт з командирами цих загонів. У вашому ж безпосередньому розпорядженні буде рота гірських єгерів, командир якої буде вашим заступником, рота чорносорочечників.
Генріх скривився.
— Ця рота складається з перевірених солдатів і на неї можна цілком покластися… Крім цього, даємо вам два взводи парашутистів. Знаю, — сили замалі для такого району, як ваш, але нічого не поробиш… У випадках крайньої скрути можете звертатися по допомогу до підрозділів дивізії, до майора Штенгеля. Але підкреслюю — це тільки в крайніх випадках. У вашому районі діє бригада гарібальдійців і кілька дрібніших загонів різних політичних напрямків. Головні зусилля спрямуйте проти гарібальдійців, як проти найбільшої для нас небезпеки. Боротьба з ними мусить бути повсякденною і нещадною… Сподіваюсь, що зможу допомогти вам порадами, вказівками, але на допомогу живою силою не розраховуйте. От, здається, і все! Ага, ще одне. Вам треба негайно підшукати хороше приміщення, добре його умеблювати. Не ставтесь до цього, як до другорядної справи. Ті, хто звертатимуться до вас, повинні відчути повагу до нової установи. Загалом я вважаю доцільним нагадати вам слова великого Гете — всіляка зовнішня пристойність має свої внутрішні виправдання. Штат ви мусите підібрати собі самі, але пильнуйте, щоб не проліз гарібальдійський агент. Вони напевне намагатимуться це зробити. Я незабаром приїду до Кастель ла Фонте і хотів би, щоб до цього часу всі організаційні справи було закінчено… У вас є запитання?
— Зараз немає, але вони безперечно виникнуть. Я просив би дозволу звертатися до вас в разі потреби.
— Робіть це коли завгодно, але уникайте телефонних розмов. Особистий контакт куди надійніший.
— На жаль, за даної ситуації це так…
Нове призначення приємно здивувало Генріха. Як комендант він відповідав тепер за стан всього району, в тому числі і за розташовані в ньому об'єкти, і це значно наближало його до охорони заводу, навколо якого снували всі його помисли і бажання. Генріх справедливо вважав, що це призначення не обійшлося без втручання його майбутнього тестя. Бертгольд і справді вважав за краще забрати Генріха з штабу дивізії, якою так довго командував крамольний генерал. Правда, він помер, але міг лишити після себе нездорове оточення.
Але найбільше зрадів із зміни, що сталася, Матіні.
— Це ж просто чудесно! — вигукнув він, коли Генріх розповів йому про наслідки своєї поїздки до штабу командування. — Тепер я певен, що в нашому районі не буде масових розправ над беззахисним населенням, що провадяться по всій північній Італії.
Але нове призначення викликало і нові ускладнення. Відповідати за спокій в районі, то означало боротися з тими, хто цей спокій порушує. А розуміння спокою з погляду окупантів означало беззастережну покору населення гітлерівцям, які розглядали кожного італійця як потенціального ворога. Розуміння спокою в італійського населення і в окупантів були надто різні, щоб їх безболісно можна було примирити.
Генріх розумів, що коли від самого початку він не встановить якогось, хай мовчазного контакту з місцевим населенням, це неодмінно приведе до великих ускладнень між ним і жителями підлеглого йому району.
Другого дня ранком, коли Лідія прийшла прибрати кімнати, Генріх звернувся до неї з несподіваним запитанням:
— Ви німецьку мову добре знаєте?
— Краще французьку.
— Але ви розумієте, коли я розмовляю з вами німецькою мовою.
— Все. Але говорити мені важкувато.
— Не велике лихо, навчитесь! А що б ви відповіли на мою пропозицію перейти на іншу роботу?
— Я не розумію… На яку саме?
В Кастель ла Фонте організується військова комендатура. Мене призначено комендантом. Я італійську мову знаю погано. Але в комендатурі є посада перекладача. Я хотів би. щоб ви згодились її посісти…
Пропозиція Генріха була надто несподіваною для дівчини. Вона завагалася.
— А не буде пізно, коли я відповім вам завтра? Так відразу я вирішити не можу. Подумаю…
Генріх на те й розраховував: Лідії не стільки треба подумати, скільки порадитись, — і через це охоче погодився почекати день-два і не квапити її з відповіддю.
Кубіс з головою поринув у влаштування свого добробуту. Його задовольняла квартира з шести кімнат, затишно умебльована і прикрашена, ті сніданки, обіди і вечері, якими частувала його молода дружина. Тим більше, що подружжю вони нічого не коштували — всі витрати по господарству Лерро взяв на себе, і Кубіс майже не витрачав своєї офіцерської платні. А проте Кубіс хвилювався і не бачив свого майбутнього в такому рожевому світлі, як раніш.
Генріх не помилився, коли оцінив посаг Софії у двісті п'ятдесят тисяч марок. Але Кубіс лише згодом збагнув, що ціни на вівці високі лише тому, що зараз війна, коли всі продукти харчування, а особливо м'ясо, коштують так багато. Він уже обізнався з довоєнними цінами на м'ясо і вовну і прийшов до висновку, що за нормальних, мирних умов посаг його дружини зменшиться мало не втроє. Це його так рознервувало і приголомшило, що він вирішив порадитися з Генріхом, чи не ліквідувати їм з Софією ферму зараз.
— Розумієте, Генріх, я просто хвилююся за майбутнє. Зараз, поки ще живий тесть, все йде гаразд. Він добре заробляє і не рахується з витратами на господарство. Але він уже немолодий, часто хворіє. Не виключена можливість, що я скоро стану повновладним господарем його спадщини, і це не тільки не покращить мій стан, а ще погіршить. — Кубіс змінив навіть манеру говорити, кожне його слово тепер дихало апломбом завбачливої людини.
