попадали з неба і всі чорти. Ще й до цього часу багато їх блукає попід небом огнем і тепер тільки долітає до землі.
У сих народних оповіданнях тільки й християнського, що імена Бога й Сатанаіла. В основі їх лежить дуалізм, покладений на давніший пантеїстичний ґрунт. І Бог, і Сатанаіл обидва вічні й рівні між собою. Бог радиться з Сатанаілом і просить його творити з ним світ, не як свого слугу, а як рівного собі. Чорт аж надто поводиться з Богом за <129> панібрата. Бог створює землю так сказати, чортячими руками, посилаючи його в безодню за піском, і чорт встигає покласти і свою частину в ділі творіння, бо створює гори й скелі. Бог натворив собі янголів, щоб його славили на небі, а чорт і собі натворив чортів, і певно хотів і собі слави. У тих оповіданнях ясно бачимо слід богумільних дуалістичних ідей, занесених з Малої Азії маніхейськими єретиками, котрі самі взяли їх з давньої дуалістичної релігії Персів. Тут ми вмічаємо світлого Ормузда, що сотворив світлих духів, і все, що є гарне й добре на світі, і огонь без диму, і впізнаємо темного Арімана, що й собі натворив темних духів і попсував пишне Ормуздове діло накидавши в світ тьми, зла й усякого паскудства. Зайшовши в Болгарію, богумільство швидко розійшлося по всій полуденній Європі, зайшло й на Україну і навіть на Великоросії з апокрифічною отреченно літературою. Одначе, не вважаючи на пізніший дуалістичний елемент, ми все-таки й тут впізнаємо найдавнішу пантеїстичну підкладку: те широке мирове море, на котрому плаває Господь і чорт, як на морі або на широкому просторі плаває мирове дерево з золотим зверху гніздом і міфічними птицями. Господь — то той самий сивий сокіл, або два голубойки, бо він створив землю, так само як і вони, з піску. Тут тільки ні з сього, ні з того з боку приточений чорт, позичений у іншої системи. Він поставлений тут замість самого мирового дерева і назначає собою небесні грізні хмари, темні зимові сили, що змагаються на рівні з світлими силами. Тим то чорт <130> у народних оповіданнях сидить у морській піні й пищить, як пищить чи свистить вітер у хмарах, і потім створює гори й скелі, котрі в міфології служать символами хмар. Ті гори й скелі все ростуть та ростуть, як ростуть на небі хмари, доки не закриють усього неба. Він тріпає руками і створює собі слуг, як з дощових хмар капає дощ і падає на землю.
Сотворіння чоловіка
Український народний переказ про сотворіння чоловіка, людської душі й тіла такий самий, як і в міфології інших індоєвропейських народів. У колядках говориться, що людей розмножила по світу птиця. Та птиця вилітає з тієї рожі, що зацвіла над дівою Марією і зветься просто божою силою.[122] І колядчина діва Марія заступила місце давньої богині Сонця і сама рожа служить емблемою сонця, і міфічна птиця — то емблема огняного божества грому й блискавки. По народному українському переказу люди стали з пеньків[123] і можна ждати, що з пенька стало тільки тіло чоловіка, бо ми знаходимо слід давньої віри, що людська душа огонь. Звісна на Україні казка, як чоловік взяв собі за куму смерть. Раз прийшов чоловік до своєї куми в гості, десь під землю, аж у куми повнісінька хата свічок. Декотрі свічки тільки що почали горіти, а декотрі вже догорали. «Що то за свічки?» — питає чоловік <131> у куми; а вона каже: «Кожен чоловік, який тільки є на світі, має тут свою свічку; як він тільки родиться, свічка запалюється, як свічка гасне, він умирає». «А де ж моя свічка?» — питає чоловік. Смерть показала йому на маленький недогарок. Чоловік почав просити, щоб вона прибільшила йому свічку. «Чи пам'ятаєш, що ти мене взяв за куму за те, що я живу по правді?» — сказала йому смерть, і недогарок погас, а чоловік зараз умер[124]. Що людське тіло стало з дерева, на те натякає одна казка про Йвана Телесика (певно од слова тесля). Дід та баба, не маючи дітей, зробили собі колиску і положили в неї деревинку. Баба все колихала колисочку та співала пісні, а другого дня з тієї деревини став син Телесик чи Тельпужок.[125]
У міфології персидській, скандінавській, грецькій і римській ми знаходимо, що люди стали з дерева та огню. Греки вірили, що третє людське плем'я Зевс сотворив з ясенка, а Римляни думали, що люди стали з твердого дуба та з пеньків. У Ведах говориться, що перший чоловік Яма родився од блискавки, а грецький Прометей украв небесний огонь і впустив його в тіло першого чоловіка. На думку про сотворіння людського тіла з дерева, а людської душі з огню навело людей небесне з'явище грому і блискавки в літніх хмарах, звідкіль розвивається початок життя в природі, де в небесному мировому дереві життя, в хмарах запалюється свічка мирового життя і божественна іскра — блискавка. Не дурно ж і колядчаний Громовик створює світ, викресавши його копитами свого дивного коня з <132> скелі. І тут ми бачимо ту саму ідею про початок мирового життя, як і про початок людського життя: блискавка б'є в хмару і викрешує з неї іскру світового життя.
«Всеобіймаюче око України»
Українська міфологія — одна з ланок загальнослов'янської і світової міфології. Корінням своїм вона сягає у сиву давнину, в далекі доісторичні і дохристиянські часи. Ще до прийняття християнства східні слов'янські племена витворили свою багату міфологію, що базувалася на народних віруваннях, які носили анімістично-магічний характер. Давні українці мали свій язичницький Олімп, обожествляли і одухотворяли природу, вірили в її чарівну силу. Крім головних божеств Давньої Русі — Сварога, Хорса, Дажбога, Перуна, Белеса, Стрибога, Мокоша, Ярила, Купайла та ін., вони персоніфікували майже всі сили і явища природи — сонце, місяць, зірки, грім і блискавку, мороз, вітер, вогонь, воду, створили поетичні образи долі, різних духів — лісовиків, водяників, домовиків, чортів, упирів та інших злих сил.
Після прийняття християнства церква почала боротьбу з давніми віруваннями, забороняючи їх і пристосовуючи до язичницьких традицій свої, християнські вірування, обряди і звичаї. Боротьба ця тривала цілі століття, проте старі традиції <134> практично викорінити ніколи не вдавалося. Так на Русі запанувало двоєвір'я, співіснування двох релігійних світоглядів народу — язичницького і християнського. Давні поганські божества одержують своїх християнських двійників, християнські свята пристосовуються до поганських. Давня українська язичницька міфологія у своєму християнізованому вигляді — один із яскравих феноменів українського національного і культурного буття.
Сучасна духовна культура українського народу може бути повною і зрозумілою тільки після з'ясування тих першопочатків, шо сформувалися і утвердилися в християнський період, а після прийняття християнства дали нову якість, яка ось уже століттями є душею народної культури, не дає їй загинути навіть у найжорстокіших катаклізмах нових часів.
Наукове дослідження української міфології як сектора міфології загальнослов'янської розпочалося з середини XIX століття. Цій темі приділяли увагу М. Костомаров, М. Максимович, О. Потебня, М. Сумцов, торкалися її і російські дослідники — Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв, О. Веселовський. У 70-х pp. XIX століття до неї звернувся Іван Нечуй-Левицький (1838–1918).
Про Нечуя-Левицького з шкільної лави пам'ятаємо як про видатного письменника, автора «Миколи Джері», «Кайдашевої сім'ї» та інших популярних прозових творів. Та майже нічого не знаємо про нього як про письменника історичної теми, <135> автора романів «Єремія Вишневенький» та «Іван Виговський». І вже зовсім невідомий він як історик і етнограф, літературознавець і мовознавець.
Письменник багато зробив для популяризації історичних знань серед народу, залишив цілу низку
