на припічку нечистою ганчіркою або деркачем. Розказують, як <87> два огні розмовляли між собою, і один жалувався, що хазяйка не шанує його, замітає замазаним віником. Після того в тієї хазяйки згоріла хата. Піч поважають, бо кажуть в приказках: «сказав би, та піч у хаті; печ у хацѣ!» як хтось хоче розказувати щось стидне або негарне. Є багато народних обрядів, що стосуються до печі, як до центру господарства і до бога печі: на заслонці од печі загодовують кабанів, виносять шматок хліба купленій корові, на помелі й лопаті садовлять дітей, як виливають на голові переполох. Кума зав'язує в пелюшки, з хлібом і сіллю шматочок печини, несучи дитину до хресту. Молода при старостах повинна сидіти коло печі й колупати піч; а місцями молода сидить при старостах на печі і злазить з печі тоді, як тільки схоче вийти заміж, ніби покидаючи своїх пенатів і пристаючи до інших. Сюди ж стосуються і приказки: «ні Богові свічка, ні чортові кочерга; чужих богів шукає, а своїх дома має».
На Україні не знаходимо слідів віри в домовиків, як душ померлих предків, хазяїнів дому, як вірить великоруський народ. Одне тільки слово: цур тобі, пек тобі! По аналогії з великоруським чур, як там звуть домовика (од щур, як у слові пращур) трохи натякає на щось похоже, а синонім слова цур, слово пек може затвердити при тому гадку, що домовик то був давній бог печі, український пенат. Тепер народ зве домовиків просто нечистою силою, чортами і вірить, що домовики стали на світі тоді, як бог дозволив старшому чортові натворити собі слуг, вмочивши палець у воду і стріпнувши ним. Чорт натріпав багато чортів, і вони розлізлись <88> домовиками по хатах та по горницях.[75] Тут народ приточив міф про чортів до домовиків і перетасував їх між собою.
Дідьки
Український народ в своєму світогляді змішав давній поганський погляд на темну силу з християнськими образами чортів, а з тієї мішанини народився в народній фантазії новий тип темної демонської сили. Чорти тепер у народній фантазії щось середнє між русалками, полісунами і домовиками.
Дідьки більш од усього водяні духи. Давній народний переказ виводить їх із моря. Як Бог создав небо, як була тільки вода і не було ще землі, сатана сидів у піні і пищав. Бог взяв його з піни і звелів йому сіяти каміння, а сам почав сіяти землю. Сатана насіяв каміння і воно виросло аж до неба: з того часу стали на землі гори. Бог дозволив сатані создати собі помагача, раз тріпнути пальцем, помочивши його в воді. Чорт тріпнув раз і побачив позаду себе таке страховище як сам. Тоді він натріпав собі багато чортів, схотів стати на рівні з Богом і для того звелів чортам збудувати високу башту. Як тільки вони повилазили туди, Бог звалив стовпа, і чорти сорок день і сорок ночей летіли і попадали: хто в воду — став водяником, хто в ліс — став лісовиком, хто в болото — став болотяним, хто в очерет — став очеретяником, хто в поле — став польовиком, хто в хати — став домовиком.[76] <89>
У сій дуалістичній, безперечно персидській формі міфа про Ормузда й Арімани, що перейшла через маніхейську і богумілську єресь на Україну, ми бачимо, що Чорт стояв на рівні з Богом, як темні зимові сили натури стоять на рівні в боротьбі з світлими літніми силами. Дідьки взялися з води, бо вони образи грізних чорних хмар, котрі розбиває громовик і розливає по землі темними дощовими потоками по всіх усюдах. З тієї причини вода буває найлюбішим чортячим місцем і вода нечиста, темна: болота з багном, ковбані під греблями, повні гною й грязюки. Чорти вночі вилазять з води, сідають на греблях, під мостами й на мостах, гуляють у млинах і в фабриках, в очеретах, в лісах, часом сидять у старих руїнах хат і тим нагадують свого родича домовика. Чорт з'являється людям чоловіком, дуже поганим, мохнатим, з собачою мордою, з цапиними ріжками, з цапиною бородою й ногами. В нього куций хвіст, довгі руки з лазурями на пальцях, лице чорне, ніс довгий, зуби вискорені, очі червоні, огневі. Часом чорт показується людям паничем, німцем, ляшком, у куценькому фраці, з-під котрого теліпається невеликий хвіст; у німецькому брилі, з-під котрого стирчать ріжки. Чорт перекидається звіром, птицею, собакою, цапом, півнем, бараном, часом помершими людьми, навіть священиком, аби тільки піддурити чоловіка. Розказують, як один чоловік вертався з весілля і на греблі побачив священика. Він підійшов під благословення, а священик зареготався й щез. Раз чоловік продав вівцю на базарі і вертався ввечері додому, коли дивиться, аж його вівця ходить по дорозі. Чоловік піймав її та й <90> каже: «бідна моя овечка!», а вівця вирвалась з рук, зареготалась та й собі каже: «бідна моя овечка!». Другий чоловік, вертаючись з базару, знайшов на дорозі зв'язаного півня, привіз додому, посадив під піч і жде, поки він заспіває. Прийшов уже час співати, а півень не співа. Чоловік засвітив світло; коли гляне, аж перед півнем лежить золото та срібло. Він тоді одніс півня і кинув з мосту в воду. Захвилювала річка, схопився вітер і трохи не звалив чоловіка з мосту в воду. Вернувся він додому і знайшов тільки смолу, де лежало золото та срібло. Чорт з'являється часом і урядником. У такім образі, кажуть, він приходив уночі до одного слабого чоловіка, щоб написати йому духовну. Розказують, що чорти, перекинувшись панами, затягували до себе людей, а найбільше музик, приводили їх у розкішні палати, заставляли грати цілу ніч, давали їсти й пити, танцювали цілу ніч і щедро платили червінцями. Але як тільки заспівали півні, все щезало, і піддурений чоловік лежав у пущах, у нетрях, у болоті. Замість грошей в кишені були черепки. Розказують, що чорти показуються часом і в церкві, вишкіряють зуби з вікон уночі. Чорти женяться, справляють весілля по-панськи, родять дітей і ніколи не вмирають. Чорти мають незліченну силу грошей, та все золотих. Щоб розбагатіти, то треба дати чортові записку на свою душу, написавши її своєю кров'ю з мізинного пальця. Одному чоловікові чорт насипав повен льох золота. Про того, хто швидко забагатіє, народ каже, що він накладає з чортом, і зве таких людей фармазонами. З чортами накладають мірошники, знахарі й відьми. Чорти приходять в <91> образі мерців до тих жінок, що притужять своїх чоловіків, літають до дівчат перелесниками, приймаючи на себе образ тих хлопців, за котрими дівчата дуже побиваються в розлуці. Чорти з'являються і в вихорах, і треба на тому місці, де крутиться вихор, застромити ножа, що ним ріжуть свячену паску, то на землі буде кров. Ту одежу, те полотно, що вхопить вихор, оддають на церкву, бо покрутить того, хто її носитиме. В градових хмарах пищить чорт.[77] Як іде дощ при сонці, то кажуть, що з відьмою жениться чорт.
З усіх показаних фактів ми бачимо, що чорт — то водяний дух, то образ чорних, негарних осінніх і зимових хмар, сумних і грізних. Чорти — то ті самі темні сили, що в колядках звуться жидами та давнім звірем туром-оленем; тим-то народна фантазія дає чортам місце на землі нечисте, гнояне й болотяне, так як од осінніх і зимових дощів стає на землі грязь і болото. Сатана радився з ними на морі, а море на язиці міфології то небо. В тих краплях з пальця сатани, з котрих стались усі чорти, легко впізнати те з'явище: як з одної хмари розростаються другі хмари і застеляють усе небо, або як з одної хмари без ліку сипляться дощові краплі. Чорт пищав у піні, свистить у градовій хмарі, як свистять і виють осінні й зимові вітри, а його охота танцювати під музику пригадує рух хмар на небі і показує, що він належить до категорії водяних духів, русалок і мавок. Кажуть, що чорти вилазять вночі з води і співають пісень, як і морські русалки, а люди підслухують і <92> вчаться. Любов чортів до музики і пісень натякає на шум хмар і дощу, на свист вітру. Тим-то кажуть, що свистіти в хаті гріх, бо свистять тільки чорти, а свистом можна прикликати чортів. Звіриний образ чорта, з рогами, з хвостом, з шерстю показує його давніший образ міфічного тура-оленя з дев'ятьма рогами. Чортові гроші, чортове золото, срібло й багатство — то блискавка, захована в хмарах, або та плодюча сила дощової води, котра хоч і захована в чорних, болотяного цвіту хмарах, все-таки сипле на землю багатство, урожай хліба. В народних оповіданнях чорти розливаються смолою, як тільки вдарить їх грім. Та смола — то темна дощова вода, чорна грязь од дощу в осені або зимою. Треба пам'ятати, що в народних оповіданнях чорти виходять не такі лихі й страшні, як їх показує християнство. Видно, що народ ще не зовсім притулив до їх моральний елемент і дивиться на них як на стихійних духів. Чорти собі веселі, жартовливі, танцюристі, реготуни, люблять дуріти, як веселі пани давнього часу, підводячи чоловіка, як кажуть, під монастир, але ніколи не шкодять серйозно. Звідтіль і вийшли приказки: «не такий чорт страшний, як його малюють; чорт не такий лихий, лиш його люди на зуби взяли; і чортові часом треба свічку поставити». В українських казках чорт скрізь описується дурненьким: його дурять навіть молодиці й баби. Є казки, де чорт описується добрим. В одній казці розказують як парубок пас товар коло ставу і побачив, що вовк закрадається до якогось сонного чоловіка і хоче його з'їсти. Парубок крикнув, вовк утік, а чоловік пірнув у ставок. Потім як парубка <93> вловили песиголовці і хотіли зарізати, той чорт визволив парубка,
