надходили одна за одною, відчувалося, що в міркуваннях про освоєння катера нарада заходить в марудний тупик.
І схвалили першу, таку просту пропозицію Вані: катера не розвантажувати далі, а підвести ближче до житла і при допомозі Горна максимально освоїти його. Гордий з високої атестації своїх технічних здібностей, Олег не злякався завдання — зняти корабель з мілини! Десять місяців служби Горна на такому катері цілком гарантували виконання цього відповідального завдання.
— А як тут якір витягається, геносе Горн, напевне ж, механічною силою?
— Так, бітте, лебьодка єсть, от сжатий воздух работайт.
— Ось бачите,— стиснуте повітря. А де воно? — переможно запитав Олег.— Ніякі механізми не діють, затоплені. Та й ніс корабля занурений у воду, як ти до тих лебідок приступишся. Хіба що... Стривайте, товариші: здається, десь там є, щоправда у воді, невеличкий якорець. Звичайно, він теж не по нашій силі, та гуртом би якось...
— Так єсть, товаріщ Олег. От ручной лебьодка.
— Оце вже діло, геносе Горн! Я теж бачив його, коли видирався на катер,— підтвердив Ваня.— Почали, хлопці!
— Не надо такой план,— заперечив Горн.— В отсєк імеєтся полшой дліна трос для дальній аварійний буксір. Мі можем єго доставайт. Конец трос берьом нах плот, два товаріщ будет єго тут...— Горн не знаходив слова і крутив рукою.
Олег зрозумів і допоміг:
— Розмотувати.
— Так єсть, розмотайт, пока другіє на плота везут єго конец туда, і крєпім давай на берег за дерева. Потом всьо накручівай єго на лєбьодка іздесь.
— Чудово!
— Товаріщ Ваня! Сейчас наш інтерес єсть само толь-ко катер!
— Вирішили. Олег, давай команду, твоя посудина,— завершив Ваня.
— Горн і я лишаємося на тросі, якщо дістанемо його в тій затопленій схованці. Ваня командує плотом, на якому відвозять кінець троса. Геносе Горн, почали! Як даємо трос?
— Берьом ін отсєк і... дайом, канєшно.— Він не зовсім розумів запитання і пильно вдивлявся в Олега. Нарешті, догадався: — Ах, так єсть: ну, канєшно же, дайом через етот единственні люк. Немножко поцарапаєт бронза от люк, но ето нічево.
Льотчик швидко підійшов до зовсім не помітних з першого погляду металевих дверцят, пофарбованих під колір стіни. Швидко знайшов отвір для ключа і якоюсь скобою почав наполегливо длубатися, доки не відімкнув ті дверцята. За ними було приміщення спеціально для троса з діркою для нього через стіну борту, тепер задраєну. Хлопці побачили величезний стос линви, зручно намотаний на вал-лебідку. Навіть зааплодував котрийсь:
— Красота!..
Ваня прийняв від льотчика кільце троса, який ще ні разу не був в дії на катері. Великий моток легко ворухнувся понад бортом, трос пішов з Ванею в люк. З плота хлопці прийняли від Вані кінець з кільцем, обвихнули за колоду на плоту і, коли на плот скочив Ваня, відіпхнулись од катера.
Хлопці гордилися своїм винахідливим механіком Олегом. Та все ж не могли не відзначити, що Горн у цій ситуації дуже їм прийшовся до речі. Це радувало піонерів. Льотчик тепер уже цілком одужав. Усе-таки він вдячний їм, радянським піонерам, в цьому сумнівів не мали. А що буде далі? Адже натякав уже, щоб і його ставили в чергу на нічні вартування. Зброя, одяг тепер є... Юра Бахтадзе не втримався при тій розмові:
— Щиро шануючи ваше поривання працювати і вартувати нарівні з нами, кацо Горн, давайте все ж таки заздалегідь домовимося...
— Я уже всьо понімайт, товаріщ Юра. Не нада оружіє. Я без оружіє. І будем начінайт ето... ну... через цвай вохе — два неделя.
Розмову цю кожен пам'ятав, вона відбулася не так давно.
— По-моєму,— озвався Юра на плоту,— троса вистачить аж до берега.
— Звичайно,— квапливо погодився Ваня, цілком розуміючи, що Юра хотів сказати щось зовсім не про трос.— За перший же пень або за кущ зачепимо. Гадаю, що вистачить.
— А він, клятий німець, з головою, багато чого тямить. На катері як у себе вдома,— визначив Роман. .
— Що ж ти хочеш, такий льотчик! Та й вік його... Йому вже років тридцять...— зауважив Ваня.
— А здорово йому Юра нагадав. Коректний і не дурний німець.
— Нічого, Ромко, упораємось якось і з ним. А що зброї до біса на кораблі... Не дрейф, хлопці! Давай, Юро, заводь свій край, пристаємо до коси. Отак, так. А яке дисципліноване мале дівча: мовчить, чекає.
— Олега слухається. Він сухаря їй дав.
Троса ледве вистачило тільки до середини коси. Хлопці метушилися, щоб якось заякорити його в піску. Ваня послав Юру на плоту до катера, а Романові довелося тримати трос, упершись ногами в пісок. Ваня ж гарячково вирішував проблему припону.
Недалеко, майже при березі, куди не досягали хвилі, височів засипаний піском і галькою уламок камінної скелі. Ваня обрав його як опору для припону. Кілок-весло обрубав і затесав лопаткою, щоб зручніше було вигрібати пісок навколо каменя. Чим далі вглиб вигрібався, то більше впевнявся, що він на вірному шляху. Брила сиділа міцно і досить глибоко в піщаному намулі берега. Ваня навіть був певен, що вона є одним з виступів берегової камінної гряди, засипаної піском ігалькою.
— Ану, давай трави, Ромко.
Трос обвихнули за виступ скелі глибоко в піску, заклинили тим же веслом кільце і присипали товстим шаром вогкого піску.
— Гайда, Олег, давай корбу! — гукнув Ваня на катер.
А на катері Горн ладнався намотувати трос і розумів, що він, ідучи в натяжку, намотуватиметься не так добре, як розмотувався. Тертиме бронзовий отвір люка, на котушці мотатиметься лише одним боком. Та вибирати не було з чого.
— Одін раз будем так ідті наш трос нах лебьодка. Дальше... будем передєлать,— радився Горн з Олегом.
У цей час прибув і Юра, якого льотчик почав остерігатись. Юра не крився від полоненого з своїми почуттями звичайної оглядності, застереження. І це відчував полонений.
— Ну, як, кацо, готово, берайт?
— Яволь, іммер берайт! Только сігнал от берег ждьом,— в тому ж тоні серйозності і грайливості відповів Горн.
— Дава-а-ай! — відлунням почулося з берега. Юра скочив до гурту і став на допомогу Горну.
— Геносе Горн, давай удвох!
Вхопився за кордиль біля рук полоненого. Аж розчулився льотчик від такого щирого співчуття юнака. Пустив Юру, щоб зручніше було хлопцеві взятись і стояти, спираючись ногою при натяжці.
— Дава-ай! Дава-ай! — приказував, натискаючи на кордиль. Відчув, як доречна була допомога Юри — важкувато ще братись йому до фізичної праці. Допомога Юри і його щира увага навіть зняла той попередній наліт антипатії.
Нелегко було крутити лебідку. Та застопорений на мілині катер ворухнувся, як хворий, навертався задертою половиною до острова. Неначе каліцтво своє демонстрував тим. Після кількох обертів лебідки почав навіть вирівнюватися по горизонталі, але не піднімав з води затопленого носа, лише опускав і корму донизу. Від цього ще глибше затоплювалася капітанська будка, вода хвилями наближалася до люка.
— Стоп! — енергійно скомандував Горн.— Будем посмотреть.
Застопорив лебідку і виліз у люк на палубу. Від крену катера сходи тепер наближалися до їхнього нормального положення. Хвилі захлюпували аж у люк.
Коли обидва хлопці теж вибралися на палубу, Горн ішов уже їм назустріч. Мокрий, навіть майка і труси немов виціджували з себе морську прозору воду.
— Готов, єсть. Можем давать лебьодка вперьод.
— Що ж сталося?
— А нічево нет сталося, товаріщ Олег. Большой якор біль спущен етвас, немного. Мі совсем отпустіль
