вікно: на вулиці туман, дощ.— Проте однаково,— зітхнув він і махнув рукою.— А щодо нашого колишнього співробітника, професора Найденова, то я, звичайно, маю його на оці й зовсім не гніваюсь, що ти нагадуєш мені про нього. Але по його допомогу ми вдамося в крайньому, тільки в крайньому разі, використаємо його як останній козир. І ось чому. По-перше, він хвора людина, майже інвалід, і всяке поважне напруження може непоправно погіршити його здоров'я. По-друге, я маю відомості, що за ним стежить іноземна розвідка. Не раз було помічено, що біля його будинку вештаються підозрілі типи, надто Після тієї історії з пеніциліном. Я часто попереджував його, щоб завішував вікно шторами, але він не слухається, і тому довелося встановити цілодобовий нагляд за його будинком, надто з чола, що виходить на вулицю. Професор Найденов — видатний вчений, і ми не маємо права наражати його на небезпеку.
— Пробачте,— старший шифрувальник усміхнувся.— А якщо ми зазнаємо фіаско і не прочитаємо шифрограми «Гермеса»?
Полковник Манов мовчав.
— Слухайте,— раптом перейшов він на «ви».— Я, здається, порадив вам піти погуляти. А коли не хочете, то в кімнаті чергових є похідне ліжко. Лягайте і поспіть годинку-дві. Мені набрид ваш скепсис!
Старший шифрувальник виструнчився:
— Дозвольте йти?
«Ох, і зітхають, мабуть, за ним дівчата!» — подумав полковник. І знову відчув смуток. Він тепер не клубочився у грудях, як примарна хмара, а жалив серце. Полковник Манов спробував усміхнутись безтурботно і підбадьорливо.
— Час добрий!
Близько третьої години дня в управління прибув просто з кордону майор N. Поки він доповідав полковникові Манову про події минулої ночі і про свою знахідку, у фізико-хімічній лабораторії управління держбезпеки фахівці вивчали предмет, який він приніс. Через півгодини перед Мановим уже лежали збільшені фотокопії предмета, знятого з усіх боків. Біля верхнього правого ріжка на одному знімку було видно чіткий відбиток великого пальця. Широкі розпливчасті лінії його свідчили, що палець чималий. В усякому разі, він належав великій і грубій руці.
Полковник швидко переглянув знімки і спитав лаборанта:
— Чи з'ясували ви походження і призначення предмета? Лаборант, сивоголовий чоловік із суворим і похмурим
обличчям, відповів:
— Походження предмета, на жаль, з'ясувати не вдалося. Що ж до його призначення, то тут усе ясно — це касета фотоапарата для знімання вночі в інфрачервоних променях. У касеті міститься спеціальна фотоплівка завдовжки шість метрів. Вона зовсім чиста, накручена на барабан і підготовлена для знімання. Але касету не вкладали в камеру жодного разу. Це видно з того, що в її каналі — порох. Певно, ця касета була резервною і випала з сумки або з кишені невідомого фотографа. - Лаборант вимовив усе це повільно, рівним і спокійним голосом, наче читав якийсь нудний текст.
Коли він вийшов, майор N збентежено завовтузився на своєму місці і попросив дозволу закурити.
— Ви чомусь хвилюєтеся? — спитав його полковник і, глянувши на свою ліву руку, покладену на підлокітник крісла, помітив, що пальці тарабанять по кріслу, немов по клавішах рояля. «Самі це роблять,— подумав він,— без команди згори».
— Не треба так хвилюватись,— намагався заспокоїти віп майора.— Трапляється і таке. Хтось пробирається в темряві, клацає апаратом і фотографує засекречені об'єкти.— А думка про пальці крутилася в голові, всупереч його волі, як випущена пружина. «Ні, команду було дано згори, звичайно, інакше жоден м'яз не сіпнувся б у нього».
— Але, товаришу полковник,— випростався майор.— Тепер ідеться не про якийсь «засекречений об'єкт», а про споруду, що має величезну вагу для оборони країни. Якщо її сфотографовано...
— А ви сумніваєтесь? — урвав його полковник. У його спокійному голосі вчувалися нотки іронії та подиву.
Майор похитав головою.
— Тоді чому ви кажете «якщо»? Ви певні, що споруду сфотографовано, чи ні? Одне з двох.
— Сфотографовано,— твердо відповів майор.
— А які у вас підстави думати, що її сфотографовано?
— Два факти,— відповів майор.— Два факти дають підстави думати так. По-перше, провокація у третьому районі сектора L — Z, по-друге, туман. Стрілянина у третьому районі примусила командування «Момчила-2» посилити охорону об'єкта з північного боку. Невідомий скористався цим, щоб перетяти два ряди дротяного загородження і непомітно пробратись у зону. До того ж стояв туман і щось побачити було майже неможливо, товаришу полковник. Такого туману в цих місцях я не пам'ятаю.
Полковник Манов усміхнувся. Йому приємно було слухати міркування, що збігалися з його власними. Це, звичайно, не змінювало становища, але все-таки було відрадно.
— Товаришу майор,— сказав полковник Манов.— Ваша логіка мені подобається. Ви зробили кілька цінних відкриттів, які допоможуть і вам, і мені в нашій подальшій роботі. По-перше, сказали, що невідома особа скористалась послабленням охорони з північного боку споруди. А коли людина може скористатися сприятливою обстановкою? Коли вона близько від об'єкта, де така обстановка склалася. Отже, невідомий живе десь поблизу «Момчила-2» або часто крутиться біля споруди — чи то по службі, чи то з якогось іншого приводу. В обох випадках це неодмінно хтось запам'ятав би. По-друге, ви кажете, що за туманом майже нічого не було видно. Щоб орієнтуватися в такому мороці й не сплутати напрям ще з перших кроків, треба знати місцевість як своїх п'ять пальців, навіть краще. Тільки той, хто часто перетинає ту саму місцевість, може пересуватись по ній наосліп, не боячись заблудитися. Отже, цей невідомий знає кожен клаптик землі, кожен куточок навколо «Момчила-2». Ви повинні шукати його серед людей, які часто бувають біля споруди, навіть серед тих, хто живе і працює на цій території. Це надійні координати, товаришу майор. Якщо ви орієнтуватиметеся на них, то напевно досягнете успіхів.
Вони обговорили ще деякі питання технічного характеру, і майор N пішов.
Розмовляючи з майором, полковник Манов перебував у полоні двох почуттів. З одного боку, він радів із власної проникливості, свого вміння швидко узагальнювати факти і давати правильні та вчасні поради. Словом, як кожен майстер своєї справи, полковник тішився умінням досягати свого. Але його втіха була неповна, бо, узагальнюючи факти і формулюючи свої поради, він весь час думав про «Гермеса». Радіостанція не йшла йому з гадки, витісняла, проти полковникової волі, інші думки й мстилася йому за опір почуттям, що роз'їдало душу. Воно, звичайно, добре, що він швидко й уміло робить висновки з фактів, пов'язаних із знахідкою майора N, але чи слушні вони? Чи можна вважати їх за непохибні і не брати до уваги вчорашньої передачі «Гермеса»? Тому коли Манов розмовляв з майором N, його хвилювали суперечливі почуття: радість і сумнів у правоможності її.
Тепер, коли майор N пішов, радість ураз зникла. Невідомий повідомляв, що виконав «замовлення», і питав, кому його передати. А якщо замовлення саме в тому і полягало, щоб сфотографувати оборонну споруду «Момчил-2»? Адже цілком може бути, що її сфотографовано, і «Гермес» щомиті може повідомити, кому і як передати знімки. Надто радіти тут, звичайно, нічого.
Але чи треба неодмінно шукати зв'язок між цими двома подіями — фотографуванням «Момчила-2» та передачею «Гермеса»? На перший погляд, такий зв'язок здавався можливим, навіть потрібним, проте тільки теоретично. Не бувало такого, щоб чужоземний агент, сфотографувавши
Досвід навчив полковника шукати в усіх випадках уже випробувані, перевірені способи дії, вдаватися до найскладніших операцій у розкритті шпигунської агентури, навіть таких, які свого часу застосовував Авакум. Невідомий мав свої явки, своїх зв'язкових та помічників. Отже, теоретично можливий зв'язок між фотографуванням «Момчила-2» і вчорашньою розмовою «Іскира» з «Гермесом», однак на практиці він здавався досить сумнівним або щонайменше наївним.
Ось чому під час розмови з майором N полковник Манов відганяв думки про «Гермеса» і, як справжній дослідник, Що вміє приховувати свої сумніви, удавав із себе бадьорого і певного.
Та як тільки полковник лишився сам, ці сумніви цілком опанували його. А що він не міг ні відкинути їх,
