- Яка коза?
- Дика коза, що ти в лiсi тiльки що вбив?
- Та я й у лiсi не був!
Жiнка його над колискою стоїть, нахилилася, дитину годуі.
- Люди добрi, - озвалася жiнка, - таж вiн iз хати нiкуди не виходив!
Ми шукать. I в печi, i на печi, i пiд полом, i в миснику, i за мисником, i в помийницi, i в дiжi, i в сiнях, i в комiрчинi - нема!
Ми й у коморi, i в хлiвi, i в свининцi, i пiд свининцем - нема! Пiдбiгли Галушка з дзвонарем Квазимодським, - та всi вчотирьох по всiх закутках, по всiх закапелках.
Облазили скрiзь, де можна, де й не можна - нема!
Увiйшли ми в хату, вiдпочили i знову до хазяїна:
- Де?
- Та чого ви, - каже, - до мене присiкались?! У лiсi я не був, нiякої я кози не вбивав!
Тодi я вже до нього ладиком:
- Слухай, - кажу, - чоловiче! На власнi ж очi всi ми бачили, що козу ти вбив, що з козою ти додому бiг i з козою в хату вскочив! Де вона, кажи!
- Та то ви помилилися! То, може, сусiда, а не я! Я вдома сидiв!
- Нi, - кажу, - не сусiда, а ти!
Та, вже ви знаіте, i злiсть мене бере, та й цiкавiсть розпинаі, де можна козу так заховати?! Ми ж усе облазили i не знайшли.
Тодi я йому кажу:
- Слухай, дядьку! Даю тобi слово, що нiкому нiчого не скажемо, нiчого тобi не буде, коза залишиться тобi, - скажи, де ти її так заховав, що ми знайти не можемо? Де?
Вiн довго думав та й каже:
- А нiчого не буде?
- Та нiчого! Слово даю!
Тодi вiн до жiнки:
- Покажи!
Жiнка його вiдхилилася вiд колиски:
- Ось вона! Я її груддю годую!
Пiдходимо: справдi, лежить у колисцi невеличка дика коза, над якою в скорбнiй матернiй позi весь час стояла браконьірова дружина.
- Отакi браконьіри! - закiнчив оповiдання Юрiй Васильович Шумський.
Хитрюща бестiя - браконьір. I шкiдлива бестiя - браконьір.
Та проте й з ним боротися можна.
Повертаючись одного разу з охоти, зайшов я по дорозi до давнього мого знайомого Максима Тудистрибни перепочити та молочком пiдкрiпитися.
Давно вже, рокiв чи не з п'ять, я Максима не бачив. Зайшов. У хатi сама Максимова жiнка.
- Драстуйте, - привiтався я.
- Драстуйте! Давненько вас не чуть!
- Занiколилося, - кажу. - А Максим же, - питаю, - де?
- В оборi пораіться. Зараз увiйде!
- Чи не можна, - питаю, - у вас молочка?
- Е! Молочка?! 'Не видоїли бичка!' - вiдповiдаі Максимиха.
Здивувався я крiпко: така завжди привiтна жiнка i нате вам!
А вона до мене:
- Нема, - каже, - молочка! Коза корову з'їла!
- Як?
- А так! - каже.
Коли ось i Максим у хату.
Привiталися.
- Давненько, - кажу, - вас не бачив, Максиме! Мене робота не пускала, а ви ж у мiстi буваіте, чому не заходили? Ранiше було частенько навiдувались!
А жiнка од печi:
- Козу полював!
Я сиджу й нiчого не розумiю.
Максим махнув рукою:
- Та!
- Що таке, - питаю, - Максиме? Розкажiть!
- Три роки дику козу полював! - ще раз махнув вiн рукою.
- Три роки? Як це - 'три роки'?
- А так.
- З рушницею?
- Та де там з рушницею!!
- Аз чим?
- З iзоляцiію.
Та й розповiв менi Максим таку iсторiю:
- Пiшов я з рушницею в лiс, може, думаю, де зайця пiднiму. Вийшов на личакову поляну, зирк! - а передо мною, ну, не далi, як до комори, стоять двi й дивляться на мене. Отут у мене як затiпаіться! Не витримав: приложився - ббах! - одна на мiсцi! А друга втекла! Я бiжу до неї i свiту пiд собою не бачу! Прибiг, здiймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! Нiчого й не бачу, нiчого й не чую! Коли хтось по потилицi менi як шарахне, так я своїм лобом об козинячий тiльки - лусь! А в очах огники тiльки - блись! блись! блись! Отямився, а передо мною лiсничий. Ну, далi самi вже знаіте: суд i три роки з iзоляцiію!
- З iзоляцiію та ще й без корови! Бо поки його три роки за козою носило, я й корову продала! Охотник! - додала з притиском Максимиха.
- I рушницi нема? - питаю.
- Та на лиху годину ота рушниця?! Як i пiду коли-небудь на козу, то тiльки з жiнкою i тiльки на Житнiй базар!
- Навчило одного браконьіра, - подумав я сам собi. Можна їх усiх, браконьірiв, навчити, треба тiльки як слiд за це дiло взятись.
Полюють дику козу здебiльша загонами, гучками. Облавою, одне слово. Робиться це з дозволу вiдповiдних органiзацiй, колiї провадиться так званий одстрiл цапiв-самцiв.
Для охотника труднощi полювання на козу полягають у тому, щоб не помилитись i не бахнуть замiсть цапа козу-самицю.
- Ну, а як ти його в лихої години розбереш, коли воно повз тебе не бiжить, а стелеться, летить i на мушцi воно в тебе одну мить, - скажiть, як ти розбереш, чи коза воно, чи цап?! Прибрiхують тi мисливцi, що кажуть:
- Я, мовляв, нiколи не помилюсь! - з сумом казав менi оце якось прекрасний, досвiдчений, старий уже мисливець. - Ну, й трапляються, звiсно, конфузи, коли замiсть цапа дивиться на тебе печальними очима кiзочка... Дуже неприімна та до того ще й кримiнальна справа!
Єдиний, на нашу думку, спосiб не помилитися, чи коза повз тебе летить, чи цап, - такий.
Коли ви помiтите, що десь у кущах щось шелестить, виймайте шматочок хлiбця i, простягаючи його в руцi, кричiть:
- Кiз-кiз-кiз-кiз!
Вона, звичайно, зупиниться.
Ви зразу ж питайте:
- Чи ти коза, чи ти цап? Вона зразу ж вам:
- Я - коза! А цап позад мене летить! Туди дивисьi
Гав тут ловити не можна! Дiалог з козою маі бути стенографiчний, iнакше втеряіте цапа.
