Вiдомо, що там аклiматизуються найдикiшi тварини.
Але що мене найбiльше вразило?
В Асканiї тодi був великий ставок, навiть кiлька ставкiв, де багато було дикого птаства: диких качок, гусей, лебедiв i т. iн.
Нiкого вони не боялись, плавали собi спокiйно, коли ви пiдходили до ставка.
Недалечко вiд стежки, пiд очеретом, сидiла на яйцах дика гуска.
А пiд ганком, в будинку, де нас помiстили, спокiйно висиджувала дiточок дика качка-крижень.
Ми ходили по тому ганку, стугонiли, отже, ногами, а крижень спокiйно собi сидiв на гнiздi.
Чому це так?
Тому, що нiхто в Асканiї-Новiй не полохав птахiв, не тюкав на них i не кидав грудками.
Сидить в нас усерединi якась така лиха личина, що нiяк ти не можеш спокiйно утриматися, як побачиш щось дике.
От вгледить хтось, примiром, зайця. Хоч вiн малий, хоч вiн старий, чи ж вiн стримаіться, щоб зразу не:
- А-ря-ря! Тю! Тю! Тю! Ф'юїть! Го! Го! Го! Заіць з переляку вже в другiй областi, а вiн бiжить за ним i арярякаі:
- А-ря-ря! А-ря-ря!
Я нiяк не можу забути Л. М. Толстого, як вiн змалював, пам'ятаіте, бариню.
пхала бариня санками, взимку, значить. Снiгу було багато. Бариня, як бариня, в мiховiй ротондi i т. д. I вискочив заіць. Так бариня не втрималась, вискочила iз саней i помчала, арярякаючи, за тим зайцем. Упiймати хотiла. Бiжить, плутаіться в ротондi, падаі... А бiжить i арярякаі.
Як це характерно! Як це типово!
А дику козу, коли ми побачимо:
I 'тю!', i 'го-го-го!', i 'аря-ря-ря!'
Так хiба ж пiсля цього тварини не будуть дикi?
А скiльки знаімо прикладiв, коли в заповiдниках чи в заказниках тi ж самi зайцi, тi ж самi дикi кози вiд людей не тiкають, людей не бояться i часто-густо пiдходять до людини й беруть корм iз людських рук.
Та хiба не можна всю нашу чудесну країну зробити таким заповiдником?!
Це - залежить од самих нас!
Серед птахiв i серед звiрiв дуже небагато і шкiдливих.
Звичайно, не можна милувати таких птахiв, як деякi кiбцi, щулiки, як сiра ворона i т. д., що нищать корисних птахiв.
I їх самих, i їхнi гнiзда треба нищити, руйнувати.
Не можна, ясна рiч, залишати в спокої вовчi лiгва i самих вовкiв, цих ворогiв нашого господарства.
А яке ми маімо право руйнувати, наприклад, качачi гнiзда?
А ми ж знаімо, що по деяких мiсцях навеснi мiсцевi пожильцi виїздять човнами на морськi коси, на озера i збирають повнiсiнькi човни качачих яіць.
Хiба ми не знаімо, що серед нас чимало і 'мисливцiв', що назнавши лисичачу нору з маленькими лисиченятами, беруть лопати, йдуть i розкопують тi нори, нищачи цiлi лисичачi виводки.
Хiба ми не знаімо, що ість 'мисливцi', що не слiдкують за своїми собаками-гончаками, собаки бiгають- навеснi по полю й нищать маленьких зайченят.
Прибiжить такий собака додому, пузо в нього як не лусне, а хазяїн ляпаі його по пузi й самозадоволено всмiхаіться:
- Ну, скiльки сьогоднi зайченят iсхамкав? Га?
I це роблять не дiти. Далеко не дiти!
Ясно, що в таких батькiв i дiти такi, що не минають жодного пташиного кубельця...
Боротися з цим нам треба люто.
А вiзьмiть нищення по наших рiчках та по ставках риби гранатами та пляшками з вапном. Це ж звiрство?
Скiльки гине малька вiд такого вибуху. А ми робимо. А коли скажеш такому 'рибальцi':
- Що ви ото робите? Навiщо ви нищите рибу? Вiн на вас подивиться i прохрипить:
- Що? Мо' хочеш спробувати бомби? Паняй, доки цiлий!
I родина, i школа, i пiонери, i комсомольцi, i мисливськi товариства, i вся громадськiсть повиннi взятися за охорону нашої чарiвної природи: i птахiв, i звiрiв, i садiв, i лiсiв...
Не можна сказати, що в цiй справi в нас нiчого не робиться.
Робиться.
Є у нас i юннати, i школа, i пiонери не стоять осторонь вiд охорони нашої природи, але цей рух, рух за природничий розквiт нашої Батькiвщини маі бути всенародним.
Берегти треба наше багатство, наше народне господарство!
Берегти як зiницю ока!
Нема стiльки шкiдникiв серед тварин, як і їх серед нас, серед людей!
Ми - самi собi шкiдники!
БЕНГАЛЬСЬКИЙ ТИГР
Полювати бенгальського тигра треба їхати в Бенгалiю, бо це не простий тигр, як бачите, а бенгальський. Чому нас iнтересуі саме бенгальський тигр?
Тому вiн нас iнтересуі, що бенгальський тигр найбiльший з усiх тигрiв на свiтi, тому що завдовжки вiн 2,5-3 метри i що самий хвiст у нього 80-95 сантиметрiв, так що, коли вам не пощастить заполювати цiлого тигра, а одбити в нього тiльки хвоста, то й тодi ви все-таки 'имеете вещь'.
- Де Бенгалiя? - питаіте.
На Бенгалiю з Киіва треба їхати так:
Як минете Василькiв, Мотовилiвку i Фастiв - берiть не на Бердичiв, а на Жмеринку. Потiм на Вапнярку, Роздiльну й доїздiть до Одеси. З Одеси на Дарданелли, потiм на Суецький канал, звiдтам уже не так далеко до Iндiї.
Приїхавши в Iндiю, питайте, як вам пройти на Брамапутру.
Слово 'Брамапутра', щоправда, щодо вимови трудне, але їхавши на пароплавi, ви частiше його самi собi проказуйте, щоб навчитися його вимовляти, а то буде й вам, як Даниловi Кiндратовичу, що приїхав уже до Iндiї, а там i запитав:
- Де тут, - питаі, - Путрамабра?
Нiхто, певна рiч, з iндусiв йому не мiг на це нiчого вiдповiсти, - так вiн, бiдолаха, й вернувся додому без тигра.
Брамапутра, - та це ви й самi, положим, знаіте! - це рiчка в Бенгалiї. Коли ви до неї дiйдете, там недалечко тече ще одна рiчка - Ганг, - так от мiж Брамапутрою й Гангом, у джунглях, найбiльше плодиться бенгальських, або, як їх ще взивають, - королiвських тигрiв.
Отам їх i полюйте.
Перед полюванням, майте на увазi, треба вам буде вибити довкола всi кобри i всi гримучi змiї, щоб, бува, котра не вкусила, перехворiти на тропiчну малярiю, - чи на жовту, чи на червону, це вже яка кому до вподоби, - потiм уже й полювати.
Хлiба з собою берiть тiльки на дорогу, доки до Бенгалiї доїдете, а в Бенгалiї там на кожному кроцi, як у нас бузина, росте хлiбне дерево, - круглий рiк на ньому ростуть плоди, - ну, як нашi книшi.
Тепер вони, щоправда, там по карточках, та проте не без того, щоб не можна було у Багдадi на базарi в якого-небудь раджi карточку купити... Гадаю що можна.
