хтось дивиться – була то жінка-коза.
– Слиште, цьоць, – сказав Коля-рибалка. – Може б ви мені якусь чарку вцідили на похмілля?
– Хай тобі Юлька цідить, це вона тебе найняла.
Коля-рибалка сів на колодку.
– Юлька не вцідить, бо вона проти цього, та й нема її, – сказав. – Я вам заплачу. Скільки ви берете за одну чарку?
– Як для тебе – руб!
– Ото! – сказав Коля. – Дорого. А в чарку у вас скільки влазить?
– Тепер все дорого, – сказала жінка-коза. – А в чарку в мене влазить сто грам.
– Ну, то несіть, бо я щось ніяк не візьмусь за роботу.
В цей самий час Юлька переходила через кладку, поставлену над розмитою водою греблею, і назустріч їй із кущів, як чорт, висунувся Шурка Кукса.
– Хе-хе, – сказав він, облапошуючи Юльку. – От я тебе й передибав. Таки найняла Колю-рибалку?
– Бо ти не хотів, – сказала байдуже Юлька, на лапання вона ніяк не зреагувала.
– Але мені це дорого, – сказав Шурка Кукса. – Може, тобі щось дешевше тра?
– А чого ж, тра, – спокійно сказала Юлька – Два рулони толі.
– На ті нещасні сінці аж два рулони? – обурився Шурка. – Та туди й одного досить.
– То достань одного, – мовила незворушно Юлька.
– І можна буде до тебе прийти? – по-молодецькому ошкірив зуби Шурка.
– Якщо не будеш п’яний, договоримся, – сказала Юлька, а коли він ще раз хотів схопити її за пишні груди, відбилась.
– Аванс, Юль, – ображено сказав Шурка.
– Аванс ти уже взяв, – сказала вона і розважно пішла стежкою так, наче вони були незнайомі.
– Нє, почекай, – догнав її Шурка, схопивши за плечі. – Це коли я дістану толі, тоді ти з обома?
– А це вже не твоє діло, – вирвала плече Юлька. – І я тебе не силую. Хочеш, приходь, а не хочеш, я за тобою плакати не буду.
Облила його холодним перламутром своїх дивних очей, і він раптом зрозумів, що за ту плату толь він дістане. Дістане, бо його потягло до неї, як магнітом, аж відчув у голові знайомий заверт. З іншого боку, йому було образливо, що його замістив Коля-рибалка, що вона така до нього байдужа, що так холодно й безсоромно вимагає за свою любов плату, тобто що він як чоловік таки не зумів закрутити їй голову.
– Фу, чорт! – сказав сам собі Шурка Кукса. – Що це я в неї влюбляюся?
Він аж засміявся, бо хіба можна в таку закохатись? Пішов через кладку – вирішив подивитися, що там робить Коля-рибалка. Рулона толі він знав де взяти, бачив його у повітці у Васі Равлика, там, де той тримав дрова. Повітка була край городу, задалеко від хати, пролізти туди було нескладно, йому неприємно було інше: з Васею Равликом вони тепер вороги.
“А може, саме тому й можна забрати того рулона, бо ми вороги?” – розважно подумав Шурка Кукса і заспокоївся. Заспокоївся і засвистів щось під носа – йому ставало весело. Бо й справді, чого йому чимось перейматися, коли над головою світить ясне сонце, коли він знає, як дістати рулона толі, коли вже немає ніякого клопоту і коли так легко на душі. Адже сьогодні він усе це діло проверне і знову відчує гаряче, пекуче, як присок, Юльчине тіло, а потім знову стане вільний, як пташка, нікому нічого не винний і не зобов’язаний.
Уже здаля почув удари молотка й пішов на звук – хотілося йому подивитися на того дурня, що заради принадностей почварки завербував себе аж так, що будує тій лярві цілі сінці. Він, Щурка, од такого задоволення відмовився, а цей на гачок попався – недаремно він рибалка.
– Привіт, Коль, – сказав він, вийшовши на горбка. – Укалуєш?..
– Як бачиш, – сказав Коля-рибалка.
– І вона платить тобі наложним платежем? – показав зуби Шурка.
Коля-рибалка подивився на нього насторожено.
– А ти все знаєш? – спитав.
– Брось, Коль, я їй оті двері вставляв, тож і знаю. Гаряча вона бабка, нє?
Тоді він побачив, що Коля-рибалка аж посутенів, Шурці було то приємно.
– Шо там у тебе з нею було, мене не інтерисує, – сказав жорстко Коля-рибалка. – А мене вона найняла за плату, пойняв?
– Да, пойняв, Коль. Наложним платежем.
– А будеш язиком патякать, то ти мене знаєш! – погрозливо сказав Коля-рибалка.
Шурка знав. Одного разу Коля його віддухопелив – було в них діло.
– По-моєму, ми говоримо як кореша, – сказав примирливо Шурка.
Тоді Коля дихнув на нього, і Шурка відразу ж збагнув, чого той такий войовничий, – несло з нього, як із бочки.
– Так от, запомни, – жорстко сказав Коля. – Мене чесно найняли і я чесно своє відробляю. І тих твоїх дурних намйоків не пунімаю, дійшло?
Тоді Шурка вирішив схитрувати.
– Дійшло, Коль, – сказав він. – Я чого до тебе прийшов? Підходить до мене твоя теща, ну, й розпитувать почала, чи не помічав я чого.
– І ти їй про свої двері й розказав? – уїдливо спитав Коля, а Шурка Кукса відчув, що потрапив у ціль. – Коля його побоювався.
– Я ж не дурний, Коль, – відказав Шурка – Мені вона платила наложним платежом, а тобі, може, й інакше, хе-хе! Просто інтересно було взнать.
– То хай буде неінтересно, – сказав, щілункувато дивлячись, Коля-рибалка. – А язика не розпускай!
– Я чого ще до тебе прийшов, – мовив Шурка. – Чи немає в тебе рулона толі? Тра кой-шо покрить... Я б тоді язика на замок закрив.
Тоді Коля схопив його за барки й підняв над землею, Шурка задригав ногами.
– Ти з мене ідіота не роби, – сказав, а скоріше зашипів Коля. – Я тобі інакше язика прищемлю, так прищемлю, що пісочок посиплеться. Я не шуткую.
Турнув Шурку, і той впав на всі чотири.
– Да, я тебе понімаю, – сказав Шурка зводячись. – Дорого вона тобі стоїть. Вона й мені дорого стоїла, і є за що, – він засвітив зубами. – А коли теща твоя почне в мене знову розпитувати, то що їй казать?
– А те, що знаєш, – сказав Коля-рибалка. – Шо я чесно тут найнятий і чесно укалую.
“Не вийшло, шкода! – подумав Шурка, йому жахливо не хотілося лізти по той толь до Васі Равлика, але з Колею в нього номер таки не вийшов. – Шкода”.
– Я все пойняв, і ти мене пойняв, Коль! На лапу!
Вони потисли одне одному руки й розійшлись. Але Колі-рибалці розмова зіпсувала настрій. Здавалося б, так чудово він усе організував, так вправно навісив тещі, його моральному сторожові, носа, таке мав від того задоволення, а тут прителіпалося це одоробло; більше того, виявляється, це одоробло ще до нього переспало з Юлькою, бо вставило їй двері; отже, Коля був для Юльки один із багатьох, що їх вона безсоромно використовувала, аби на дурничку опорядити собі хату, а мала б ним, Колею, принаймні захопитися. Ні, Колі це все жахливо не подобалося, а може, так сталося через те, що мав сьогодні кепський настрій, тож подивився вперше на неї тверезими очима; та й не має сьогодні до неї, як і взагалі до жіноцтва, аніякісінького інтересу, бо треба собі й перепочинок дати. А може, це минув у нього його сказ, адже він так довго вже у тому стані перебуває! З іншого боку, кинути все також не випадало, бо тоді б це викликало б нездоровий інтерес у жінок цього двору, а відтак і в його жінки з тещею. Хіба що, подумав Коля-рибалка, зробити перепочинок на сьогодні й махнути на рибу, бо йому від того Шурки занудило на душі. Шурка й справді був патякало; Коля не сумнівався, що той безпосередньо тещі про всі ці секрети не розкаже, але не втерпить розпатякати комусь із вуличних дружків, а ті принесуть своїм жінкам, а вже останні подбають якнайшвидше донести все Любці й тещі – тут уже сумнівів нема. Тоді не Любка й теща опиняться з наставленим носом, а він, премудрий Коля-рибалка, який і гроші свої відкладені втратить, і ганьби зазнає. Саме тому Коля не піддався на Шурчин шантаж, а вирішив його прилякати – це може подіяти на цього розхлябаного ловеласа дійовіше – одного разу він уже йому морду бив.
Ні, сьогодні винятково несприятливий і нещасливий день, тож Коля-рибалка не мав уже сили орудувати
