– Гроші позичала, – засміялася Галька. – Знаєш, що сталося цієї ночі в того куркуля? Щось йому десять кроликів порвало.
– То вівчур, – сказала куца Наталка, – таке і в Смерда случилось.
– Який це вівчур?
– Напіввовк, напівсобака. Мабуть, з-за річки приходить.
– Стара так кричала, так приказувала – як над покійником!
У цей мент ударив молоток, і вони побачили, що отвір біля колонки вже закладено. Галька всміхнулася, зовсім так само всміхнулася й куца Наталка, а може, й пес біля хвіртки. Паркан навпроти здригавсь од ударів – до колонки в цей час повільно підходила Магаданша. Вона розтулила рота й простояла так, аж доки не забив зовсім дірки Олексій і не з’явив над парканом почервонілого лиця.
– Тут він і пролазив, – сказав понуро. – Я навіть три волосини знайшов.
– Це від води вам і паркан гнистиме, – співчутливо сказала Магаданша. – В нас у Магадані...
– І чорт його бери, – сказав Олексій, його червоне обличчя аж малинове зробилось.
– Лучче б пастку біля дірки поставили, – сказала Магаданша, й Олексієву відповідь заглушила вода, що полилась у відро...
– От і забили дірочку, – сказала куца Наталка, сідаючи на приступку. – Коли ти підеш на нього в суд подавать?
– Вже ж забив він ту дірку, – мирно озвалася Галька. – Таке в нього сталося...
– Ну, що таке в нього сталося? – розсердилася куца Наталка. – Ну, загриз йому той вівчур пару кроликів, а знаєш, скільки їх у нього є?
– Скільки не є, а жалко...
– Мені сьогодні такий чудний сон приснився, – сказала куца Наталка. – Іду я так, значить, повз його хвіртку, дай, думаю, загляну. А звідти щось таке мале як скочить на мене! Повіриш, сів мені на плече, а потім ще й дряпнув, коли скидала. Глянь!
Вона підібрала волосся й показала запечену подряпину. Галька зареготала.
– Це, мабуть, тебе пес поцілував!
Куца Наталка посутеніла й зирнула на Гальку зизом.
– Треба на роботу збиратися, – сказала Галька. – Ввечері посидимо!
– Да, погода сьогодні хороша, – мовила куца Наталка й подивилася туди, де розгулював чорногуз із трьома воронами. Певне, він щось таки балакав із ними, бо весь час помахував головою.
– Ач, який мудрагель, – сказала куца Наталка, примружуючись. Кажуть, він і за людину не дурніший...
9
І ходив по березі чорногуз, саме там, де не було людей, зате водилося досить жаб та риби, яка запливала на мілке. Три ворони – гарні жони покірно сиділи на березі, посхилявши голови набік і чекали, доки їхній дивний чоловік не кине їм потрави. Чорногуз ловив жаб та й кидав їх жонам, а ті навіть кісточки ковтали. Зате мусили вислуховувати чорногузове буркотання, адже не був він зі своєї долі задоволений.
– І все-таки, – казав чорногуз, – не все у нас із вами добре. Не знесете ви яєць і не висидите пташенят, бо й пізно для того. Не побачу я, відтак, і тих, що мали б народитися од нашого з вами шлюбу.
– Зате ми не покинемо тебе, – сказала перша ворона.
– Авжеж, – притакнула друга. – Окрім того, мусиш радіти, що їмо твою їжу.
– Так, так, – каркнула третя. – З нами ти зовсім забув, що таке самотність. А чи ж цього мало?
Тоді закинув чорногуз дзьоба вгору й зирнув на небо, на якому сьогодні ані хмарини не було, й подумав він, що саме тому таке сіре на ньому пір’я – довго не було дощу. Відтак попросив він у неба дощу, бо коли не станеться того, не обмиє із себе бруду і його біле поступово зрівняється з чорним, отже, сам стане як ті його уявні діти, котрі мали б народитися од шлюбу з воронами...
Про це думала куца Наталка, сидячи на долішній приступці Гальчиних сходів; Галька в цей мент мовчала, бо задивилася раптом на двір, що лежав через дорогу. Там стояв, роздягшись до пояса, Олексій, зігнувся біля умивальника і обмивався. На порозі зупинилася його мати й щось говорила – Олексій вряди-годи повертав до неї мокре обличчя і щось одповідав. І здалося Гальці, що вони балакають там, у тому дворі, про неї, і всміхнулася вона поблажливо, адже не була злостива. Подумала і про сьогоднішній сон, був він чудний-пречудний: приснилося їй, що саме цей Олексій переступив її порога з рябенькою курочкою під пахвою, і рябенька курочка привітно поквоктувала. Галька навіть розуміти почала той квокіт, що линув із-під пахви мовчуна, – оповідала їй курка щось про ніжні почуття, приязнь та дружбу. Галька розсміялася, згадуючи той натхненний квокіт, аж повернулася до неї куца Наталка й зирнула круглими, холодними очима.
– Чого це тобі так весело стало? – спитала вона.
– Та от дивлюсь, як той бастрюк умивається. Мов кіт...
Але куца Наталка сиділа внизу й не бачила, як умивається Олексій. Вона насупила брови і глянула туди, де годував чорногуз ворон – гарних жон.
– Дуже милостива ти, як подивлюсь, – сказала куца Наталка, і собака глянув на неї крізь штахетини хвіртки, писнув тоненько й заматиляв хвостом. – Я йому ні за що такої ганьби не вибачила б...
– А хто тобі сказав, що я вибачила? – спалахнула Галька.
– Бо передумала в суд подавать, – різко сказала, ніби каркнула куца Наталка і розсерджено звелася, та й собака в неї того просив.
– Хто тобі сказав, що я передумала? – вже не так гостро вигукнула Галька. – Я тільки сьогодні туди не піду, бо в них сьогодні нещастя...
– Завтра ти теж нікуди не підеш, – сказала куца Наталка й відчинила хвіртку, де вже застоявся пес, який, побачивши, що господиня таки зважила на його прохання, аж під ноги їй постелився. “От хто в мене справжній друг”, – подумала куца Наталка й пішла стежкою вниз, щоб поблукати по березі й назбирати собі на спідницю, а собаці на хвоста чергову партію колючого насіння...
Галька знову подивилась у двір навпроти, Олексій утирався білим, аж лискучим рушником.
– Я оце думаю, – сказала від порогу мати, – що це нещастя послано нам не спроста. Чує моє серце: винуватий ти, от тобі й віддалося...
– Таке скажеш! – без запалу озвався Олексій. – Може, піти їй у ноги поклонитися?
– Кланяться не тра, – мовила мати, – а вибачитися піди. Он ціла вулиця зараз проти тебе.
Але це було перебільшення: ціла вулиця, за винятком куцої Наталки, Гальки і їх самих, стояла в цей мент у черзі по сметану, молоко і копчену рибу біля обшитої зусібіч дошками будки. Ціла вулиця таки обговорювала вчорашню подію, але єдності у своїх судженнях не мала. Ті, котрі жили на чітному боці, казали, що має рацію Олексій, а ті, котрі жили навпроти, що права таки Галька. Тільки один маленький, який стояв у тій черзі останній, не казав нічого. Був він із долоню завбільшки і мав на голові таку густу й пелехату чуприну, що й личка не було з-за того видно. Він тримав в одній руці крихітного бідончика на молоко, а в другій ще крихітнішу баночку, прикриту білою, поліетиленовою накривкою.
10
Олексій узяв під пахву рябеньку курочку, тобто смирення своє, озирнувся на матір, яка стояла на порозі й відчув раптом, що в глибині його нутра знову заграли всі чотирнадцять струн – була то музика нелагоджена й смутна. І в такт тієї музики рушив він із двору, хоч як йому не хотілося йти. Ішов надто повільно, ледве плентаючи ногами, а біля хвіртки ще раз озирнувся. Але матері на порозі вже не було, і він опинився зовсім самотній на порожній вулиці. Далеко попереду, під горою, де продтоварна будка, стояла в черзі “вся вулиця”; гуляла по березі, ведучи за ланцюга пса, куца Наталка. Ходив по мілкому чорногуз, ловлячи для трьох ворон, що ніяк не могли насититися, жаб, а на високому ґанку сиділа смутно зігнувшись, круглолиця, як те сонце в небі, Галька. Вона дивилася на чоловіка, який виходив із хвіртки з рябенькою курочкою під пахвою. Була не першої молодості та Галька, але все-таки молодша за Олексія; вона подумала, що отак жили вони досі біч-о-біч й не помічали одне одного, а ще вона подумала, що давно вибачила цьому чоловікові – трапилося це ще вночі, коли їй приснилося те, що бачить увіч.
