Тато тільки махнув рукою і затулився газетою. Мама розхвилювалася:
— Тільки не захворій, Паулю. Так погано, коли ти хворієш.
— Облиш мене, — простогнав тато, ковтаючи таблетки, які я не встиг попити.
Я приніс термометр, але тато не схотів міряти температуру і сказав, щоб я не турбував його такими дурницями. Зрештою, він усе-таки поміряв температуру. Термометр показував тридцять сім, точно на червоній рисці.
— Завжди у мене тридцять шість, а тридцять сім — це вже висока температура, — буркнув він і знову затулився газетою.
Потім він одяг вовняні шкарпетки і закутав собі шию хусткою.
— У тебе й горло болить? — запитала мама.
Тато буркнув із-за своєї газети:
— Ні, але якось неприємно у роті.
— У мене теж! — вигукнув я. — Це від омлету.
Мама розсердилась. Ох, який це був довгий вечір! Ми, чоловіки, лежали зайняті нежиттю і наввипередки чхали. Коли говорити відверто, то тато чхав і стогнав більше, ніж я. Навіть уві сні я чув, як він чхає. Вранці я зустрів тата, коли він виходив із ванни.
— Підеш сьогодні на роботу? — запитав я. Тато стояв перед дзеркалом і розглядав своє горло.
— Мушу йти, Альфонсе, — буркнув тато. — Хоч у мене гуде в голові, мов у цеху, але обов'язок є обов'язок. На мене чекає бригада.
— Теж писатимеш контрольну з арифметики? — поцікавився я.
— Верзеш казна-що, — здвигнув плечима тато, ковтаючи таблетку.
— Еге ж, — сказав я, і мені захотілось якнайшвидше стати дорослим. Тоді легше буде терпіти нежить. І ніяких тобі контрольних з арифметики.
Як я зробив із праски ракету
Це було за день до Нового року. Тато запросив у гості всю свою бригаду. Він сидів і міркував, як приготувати крюшон[*]. Мама теж була заклопотана. Вона не знала, що їй одягти. [* Крюшон — суміш вина з ромом чи коньяком, готується із свіжими фруктами. ]
— Як ти гадаєш, що мені краще вдягти: довге чорне плаття чи коротке темно-блакитне? — звернулася вона до тата.
Тато не мав часу на марні розмови. Він тільки промимрив:
— Так, так, одягайся вже… Цукор, ананаси, а тоді поставити в холодильник…
Я знічев'я сортував фейєрверки, які збирався запалити ввечері.
Мама щось прасувала на кухні. Раптом вона почала проклинати праску. Тоді підійшла до тата, що все ще роздумував над своїм крюшоном.
— Паулю, зіпсувалася праска. Що робити? Я ж не одягну плаття…
Але тато був зайнятий своїм:
— Крюшон смачний…
— Крюшон, крюшон! Мені треба попрасувати чорне плаття! — не витримала мама.
Тато порадив:
— Однеси до майстерні. Там її полагодять. Після ананасів вино…
Мені було невтямки, чого це мама не може обійтися без плаття.
Я зайшов на кухню. Мама зітхала:
— Буде гарне свято. Прийдуть татові товариші, а я не зможу одягти плаття.
— У тебе ж є лижні штани! — сказав я.
— Лижні штани! Таке вигадаєш. Альфі! Мені треба плаття.
Мама була невтішна, хоча у неї в шафі висіло чимало платтів.
— Гаразд, — подумавши, сказав я. — Давай праску, несу її.
— Велике спасибі, Альфі, але вже не треба. Завтра переддень Нового року і праску не встигнуть полагодити.
Раптом у мене виникла ідея.
— Заспокойся, мамо. Я полагоджу праску сам. Гаррі, наш піонервожатий, завжди говорить: «Кожен повинен уміти все робити сам».
Мама не дуже довіряла мені. Вона звернулася до тата:
— Послухай, Альфі хоче полагодити праску. Як ти гадаєш, він зуміє?
Певно, тато не дочув, що сказала мама.
— Так, так. Тільки дайте мені нарешті спокій. На п'ять пляшок вина три пляшки шампанського…
Мама дала мені праску, і я зачинився у своїй кімнаті. Викрутив кілька шурупів і здивувався, коли побачив, що там усередині. Досі я мав справу тільки з кубиками та металевим конструктором. У порівнянні з ними праска видалася мені дуже складною. Я покрутив викруткою тут і там. Потім добряче струснув праску і насамкінець зігнув кілька якихось дротинок. Коли все знову позакручував, то лишилося кілька зайвих шурупів, але праска була як праска. Я ввімкнув штепселя в розетку. І зробив це дуже обережно. Ви ж знаєте, з електрикою не жартують. У прасці щось зашипіло. Я зрадів і вже хотів побігти до мами й сказати: «Все гаразд. Було маленьке пошкодження. Уже полагодив».
Не встиг я це продумати, як у прасці знову зашипіло (цього разу дужче), здійнявся голубий димок і почувся гидкий запах паленої гуми. Я миттю вимкнув праску і знову все повідкручував. Усередині трохи почорніло. Цього разу я стільки крутив, сіпав, тис, і гнув, що в прасці все стало нерухоме. Ввімкнув і навіть не зашипіло. Я поклав її — хай полежить півгодини, а сам тим часом почитав. «Може, вона прохолоне, — подумав я, — і сама собою полагодиться». Мама постукала і спитала, як справи.
— Ще трохи, — відповів я. — Хвилинку і сюрприз буде готовий!
Насправді ж я не знав, що робити далі. Хотів уже вийти і сказати, що з мого лагодження нічого не вийшло, коли це раптом згадав про фейєрверки. Вставлю в праску штук три чи чотири, як ракетний заряд, вони нагріють її і можна буде прасувати. Я пожертвував трьома із своїх п'яти фейєрверків — уставив їх у праску. Це було не легко!
— Тепер можна заходити. Ой, як здивує вас, мамо й тату, мій винахід!
Мама недовірливо подивилася на мене.
— Давай плаття, — сказав я. Але мама вирішила перевірити мою роботу на фартусі. Вона хотіла ввімкнути праску, а я сказав:
— Ні, мамо, штепсель і розетка тут не потрібні. Тепер прасуй за методом Альфонса Ціттербаке!
Я запалив сірничок і підніс до праски-ракети. Спочатку праска засвистіла, тоді, мов кінь, вирвалася у мене з рук і з тріском та димом поскакала по фартусі.
— Тривога! — заволав я і сховався під кухонний стіл. Мама кинулася відчиняти вікна, а тато сміливо вскочив на кухню і спробував зупинити збожеволілу праску. Але вона прискала в його руках, наче зла кішка.
Коли дим розвіявся, я обізвався із своєї схованки:
— Було дуже гарно, правда ж? Тільки великуватий заряд. Якби два фейєрверки, тоді вийшло б чудово.
Не знаю чому, але на мене нагримали. Мама сказала, що вона страшенно злякалась. Як же вона злякається завтра, коли буде салют! Тато обпік собі руку і вважає, що я зовсім не розуміюся на техніці. І бригаді він завтра розповість про це, і мені слід бути уважнішим на уроках виробничого навчання…
А мені ж хотілося застосувати сучасну техніку! Електрична праска є у всіх, а праску-ракету має тільки родина Ціттербаке.
Я читав, що всім великим винахідникам спочатку було тяжко, і люди сміялися над ними. Отак і в мене. Та нічого. Коли за своє відкриття одержу Національну премію, тоді вони побачать…
