Тато втішив маму:
— Нема лиха без добра. Тепер тобі доведеться одягти червоне плаття — воно мені дуже подобається. Але що це я кажу? Скільки пляшок шампанського треба для крюшону?
Внизу на мене вже чекають Бруно, Ервін і Петер. Треба йти пускати фейєрверки. їх у мене лишилося небагато, але що вдієш: витратив же для важливої справи.
Вже смеркло, коли хтось гукнув баском:
— Гей! Є хто на «острові любові»?
— Ой, лишенько! — забідкалася пані Цвой. — Чому ж це «любові»?
— Він же так називається, цей острів, і ми не можемо змінити назву, — сказав я, а тоді крикнув:
— Так, тут нас двоє: Альфонс Ціттербаке і пані Цвой!
Пані Цвой занепокоїлась і шепнула мені на вухо:
— Це ж інспектор Шмідтке!
З очерету виринув важкий рибальський човен і пристав до берега.
— О! Пані Цвой? Добрий вечір! О! То з вами ще й приємний хлопчина?
Пані Цвой зовсім зніяковіла і сказала:
— Він мене врятував, коли перекинувся мій човен.
— Браво, хлопче, — похвалив мене інспектор Шмідтке. — А тепер, будь ласка, ваше посвідчення.
— Любий пане Пімідтке, — жалібно сказала пані Цвой. — Я його загубила, коли перекинувся човен.
Та інспектор Шмідтке був невблаганний:
— Це не допоможе. Три марки штрафу.
— У мене ж і грошей нема з собою!
— Тоді я повинен заявити у Спілку рибалок, — сказав інспектор Шмідтке. — А тепер сідайте у мій човен. Уже вечір, а ввечері ніхто не вудить.
Я зрадів, що мені більше не треба розповідати. Але пані Цвой ще завдала мені прикрощів. Ми сиділи в човні позад інспектора Шмідтке, і я їй шепнув:
— Я знаю, де стоять верші. Дозвольте, я завтра принесу вам лина. Це буде наша помста.
— Хлопче, — сердито відказала пані Цвой, — так не годиться. Невже ти збираєшся красти? Я в тобі розчарувалась.
Так гарно почався день, і так я добре тренувався, а от увечері знову прикрощі. До того ж я це тільки так сказав, щоб розважити пані Цвой. Насправді ж я навіть не знаю, де стоять ті верші.
Ну, гаразд, краще помовчу. Бо хто його знає, що зробить пані Цвой із тим, що я їй нарозповідав.
