«САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ»

Бо ж печаль ускрізь літає, по землі і по воді,
Швидше блискавок ширяє, знайде і в добрі, й біді.

Розбивай нуду неситу, будь в житті такий, як є,
Годі червам нас точити, треба знати вже своє.

Славні прикладом герої, та побиті на полях,
Хто живе в самім спокої, той стражда в старих літах.

Бог вділив усіх грунтами - це пропасти може теж.
Жереб мій із бідняками, але з мудрістю без меж.

Їдеш, хочеш нас лишити?…

Їдеш, хочеш нас лишити?
Їдь веселий, цілий, ситий,
Хай тобі вітри погідні
Будуть у путі як рідні,
У щасливу путь хай шляхи ведуть!

Мандрівні хай зникнуть страхи,
Спіте, подорожні прахи,
А слухняні добрі коні
Хай несуть, як по долоні,
І щасливий слід - як гладенький лід!

Хмари чорні, геть, невірні!
Не плещіть, дощі надмірні.
Не печи, вар полуденний,
Місяцем будь озаренний.
У щасливу путь ночі хай ведуть!

Той твої направить ноги,
Хто дав землю і дороги
І що ген сидить високо,-
Хай твій шлях хоронить око.
Твій нехай відхід благословить вхід.

Тож радій, країно, з того!
Приймеш мужа ти святого.
Кинь же заздрісні звичаї!
Щасний, хто його пізнає.
На ясний вінець добрий хай кінець.

Підіймись на небеса - у версальський хоч би сад…

Підіймись на небеса - у версальський хоч би сад,
Одягни одежу злотну,
Шапку царськую добротну,
Як у серці нуда, буде скрізь тобі біда.

Проживи хоч триста літ, проживи хоч цілий світ,
Що тобі те помагає,
Коли серденько ридає?
Як у серці нуда, буде підлість і біда.

Хоч всю землю завоюй, над усім хоч зацарюй,
Що тобі те помагає,
Коли вся душа ридає?
Як у серці нуда, буде підлість і біда.

Тож про місяць знать дарма, є там люди чи нема,
Кинь Коперникові сфери,
В серця свого глянь печери!
Як знання в нутрі твоїм - то веселий будеш з ним.

Бог найкращий астроном і найкращий економ.
Вічная природа-мати
Зайвини не може мати.
Найпотрібніше тобі ти знайдеш лиш у собі.