астрофітони, — нібито зроблені руками наяд тонкі мережива, витончені гірлянди яких гойдалися від найменшого хвилювання, створюваного нашою ходою. Мені по-справжньому було жаль давити черевиками блискучі зразки молюсків, що тисячами були розсипані на ґрунті. Тут були концентричні гребінці, молотки, донацеї, справжні стрибаючі черепашки, троки, червоні шишаки, стромбуси, афізії та багато інших жителів невичерпного в своєму багатстві океану. Проте треба було йти, і ми пішли вперед, у той час як над нашими головами пливли загони фізалій, лазурові щупальця яких розвівалися за ними; опалові й ніжно-рожеві. медузи, оторочені по краях блакитними смужками, прикривали нас, як парасольки, від сонячного проміння, і, нарешті, пелагії, які освітили б нам шлях фосфоричним світлом, коли б ми йшли вночі.
Усі ці чудеса я бачив на відстані чверті милі, ледве зупиняючись, бо треба було поспішати за капітаном Немо, який знаками кликав мене. Незабаром характер ґрунту змінився. Піщана рівнина уступила місце шару в’язкого мулу, який американці називають «оазом» і який складається виключно з кременистих і вапнякових черепашок. Потім ми пройшли лужок водоростей, морських рослин, що буйно і густо зростали. Ці лужки, ніби встелені цупкою тканиною, своєю м’якістю могли суперничати з найпухнастішими килимами, витканими руками людини. Зелень простиралася не тільки у нас під ногами, але й над нашими головами. Легкі гірлянди морських рослин, що належать до численної родини водоростей, яких налічують до двох тисяч видів, перепліталися на поверхні води. Я дивився, як плавали довгі стрічки фукусів, одні кулеподібні, інші трубчасті, лауренції, кладостефи з тонким листям, лапчасті родоменії, схожі на віяла з кактусів. Я помітив, що зелені рослини трималися ближче до поверхні води, тоді як червоні були на середній глибині, а чорні й коричневі водорості наповнювали сади й квітники в найглибших шарах океану.
Водорості — справжнє чудо всесвітньої флори. До цієї родини належать одночасно найменші і найбільші рослини в світі. Поряд з найменшими рослинами, яких налічують до сорока тисяч на п’яти квадратних міліметрах, є водорості завдовжки до п’ятисот метрів.
Минуло вже години півтори, як ми покинули «Наутілус». Наближався південь. Я помітив це по тому, що сонячне проміння почало падати перпендикулярно і не заломлювалося вже більше у воді. Чарівні кольори потроху зникали, і ізумрудні та сапфірові тони стиралися з нашого «небозводу». Ми йшли розміреною ходою, і стукіт наших кроків об ґрунт лунав з незвичайною чіткістю. Найменші шуми передавалися з такою швидкістю, до якої наше вухо не звикло. Справді, вода краще проводить звук, ніж повітря, і він поширюється в ній учетверо швидше.
Тимчасом дно робилося дедалі похилішим. Світло набрало одноманітного забарвлення. Ми досягли глибини в сто метрів, витримуючи тиск десяти атмосфер. Але мій скафандр був так пристосований до цих умов, що я ніскільки не страждав від підвищеного тиску. Я відчував тільки деяке занепокоєння в суглобах пальців, але й це неприємне почуття швидко зникло. Що ж до втоми, яку повинна була викликати двогодинна прогулянка в цьому незвичному для мене вбранні, то я її не відчував. Підтримуваний водою, я йшов з незвичайною легкістю.
На глибині триста футів я ще міг бачити відблиски сонячного проміння, але вже ледве помітні. За яскравим світлом дня слідували червонуваті присмерки, щось середнє між днем і ніччю. Проте ми ще розрізняли дорогу, і не було ще потреби пускати в хід лампи Румкорфа.
Раптом капітан Немо зупинився. Він почекав, поки я приєднаюсь до нього, і вказав пальцем на якусь темну масу, що вирізнялася в тіні на близькій од нас відстані.
«Це ліс острова Креспо», подумав я — і не помилився.
РОЗДІЛ XVIІ
Нарешті ми прибули до узлісся, безперечно одного з найкращих місць у величезних володіннях капітана Немо. Він вважав цей ліс своєю власністю і мав на нього такі самі права, які були в перших людей у перші дні існування світу. А втім, хто міг би заперечувати його права на цю підводну власність? Який інший, сміливіший піонер прибуде сюди з сокирою в руках розчищати дрімучі ліси?
Ліс острова Креспо складався з великих деревовидних рослин, і як тільки ми проникли під його величезні склепіння, я був вражений особливим розташуванням гілок, — розташуванням, якого я до того часу ще не бачив.
Жодна з травинок, що вкривали килимом ґрунт, і гілки, що росли на деревах, не згинались, не вигинались і не простягались у горизонтальній площині. Все піднімалося до поверхні океану. Навіть найтонші волокна й стрічки витягувалися прямо вгору, як залізні прутики. Фукуси й ліани внаслідок щільності навколишнього середовища росли вгору по строго перпендикулярній до поверхні моря прямій. Ці рослини були нерухомі, і коли я розсовував їх рукою, вони одразу ж повертались у попереднє положення. Тут панувала вертикальність.
Незабаром я звик до такого дивного розташування, так само як і до відносної темряви, що оточувала нас. Ґрунт лісу був усіяний гострим камінням, якого важко було уникнути.
Підводна флора здалась мені досить багатою, навіть багатшою за флору під тропічними поясами, бо там витвори її менш численні. В перші хвилини я мимоволі змішував рослинне царство з тваринним, приймаючи зоофітів за гідрофіти, а тварин за рослини. Та й як було тут не помилитися? Фауна і флора в підводному світі так близько стикаються одна з одною!
Я помітив, що всі витвори рослинного царства штучно приліплювалися до ґрунту, а не росли з нього. Позбавлені коріння, вони вимагають від ґрунту не життєвих соків, а тільки шукають у ньому точку опори, і тому їм байдуже, стоять вони на піску чи на черепашках, на твердих останках тварин чи на камінні. Ці рослини зобов’язані своїм існуванням воді, яка їх підтримує і годує. Здебільшого вони замість листя випускають маленькі, вигадливої форми пластинки; забарвлення їх обмежувалося відомою гамою кольорів — рожевий, червоний, зелений, оливковий, рудий і коричневий. Я знову побачив тут, але вже не засушені, як у гербаріях «Наутілуса», падіни у вигляді розпущених віял, які, здавалось, очікували легкого вітерцю, яскраво-червоні церамії, ламінарії, що витягували молоді, їстівні паростки, ниткоподібні й гнучкі нереоцістеї, що розквітають на висоті п’ятнадцяти метрів, букети ацетабулій, стебла яких робляться товщими вгорі, та багато інших морських рослин, що не мали квітів. «Цікава аномалія примхливої стихії, — сказав один дотепний натураліст, — тут царство тварин цвіте, а рослинне царство ніколи не дає квітів».
Між різними рослинами, що не поступалися своїми розмірами перед деревами помірного пояса, в їх вологій тіні, виднілися ніби справжні зарості живих квітів, цілі загорожі з зоофітів, над якими розквітали смугасті меандрини з звивистими борозенками, жовтуваті каріофілеї з прозорими щупальцями, пучки травовидних зоантів, і на довершення ілюзії — риби-мухи перелітали з гілки на гілку, ніби рій колібрі, в той час як жовті лепісаканти, з щелепами, усадженими зубами, і з гострою лускою, дактілоптери та моноцентри, піднімалися з-під ніг у нас, ніби зграї бекасів.
Близько першої години дня капітан Немо подав сигнал до відпочинку. Я, з свого боку, був дуже задоволений цим, і ми простяглися в тіні аларій, стебла яких, довгі й тонкі, як стрічки, піднімалися вгору, ніби стріли.
Цей відпочинок здався мені чудовим. Нам не вистачало тільки можливості порозмовляти, бо не можна було ні говорити, ні слухати. Я тільки наблизив свою велику мідну голову до голови Конселя і побачив, що очі славного хлопця блищать від захоплення. На знак повного задоволення він дуже кумедно похитав головою в своєму повітряному черепі.
Мене здивувало, що після чотиригодинної прогулянки я не відчував настійної потреби поїсти. Я не міг би сказати, від чого залежав такий стан шлунка. Але натомість у мене з’явилося непереможне бажання заснути, як це трапляється з усіма водолазами. Повіки мої незабаром закрилися під товстим склом, і я поринув у непробудний сон, який тільки ходьба могла б подолати. Капітан Немо і його сильний товариш, простягтись у прозорому середовищі, перші подали нам приклад і швидко заснули.
Скільки часу тривав мій сон, не можу визначити, але коли я прокинувся, то мені здалося, що сонце спускалося до обрію. Капітан Немо уже встав, я теж почав потягуватися, коли одне несподіване явище швидко підняло мене на ноги.
На відстані кількох кроків потворний морський краб, на зріст в. один метр, дивився в мій бік косими очима, готовий кинутися на мене. Хоч мій скафандр і був досить міцний, щоб захистити мене від укусів цієї
